Міноносці класу Гусар належали до Цісарсько королівського військового флоту Австро Угорщини Гусар ПроєктНазва Міноносці

Міноносці класу «Гусар» належали до Цісарсько-королівського військового флоту Австро-Угорщини.

Проєкт
"Гусар"
Назва:	Міноносці класу "Гусар"
Будівники:	"Danubius Fiume", "S.T.T.", "Arsenal Pola"
Оператори:	Ц.к. військово-морські сили Австро-Угорщини (KuK Kriegsmarine)
У експлуатації:	1905-1911
Основні характеристики
Тип:	Міноносці
Водотоннажність:	389.4 - 414 т
Довжина:	67 м
Ширина:	6,2 м
Осадка:	1,8 м
Двигуни:	4 котли Ярроу, 4 парові машини
Рушій:	2
Швидкість:	28 вузлів (51,9 км/год.)

Екіпаж:	65 ос.
Озброєння:	до 1910 1× 70 мм L/45 Škoda 7× 47 мм L/44 Škoda після 1910 1× 70 мм L/45 Škoda 5× 70 мм L/30 Škoda на 1918 1× 70 мм L/45 Škoda 4× 70 мм L/30 Škoda 2× 450 мм торпедні апарати на 1918 1× 70 мм L/45 Škoda 1× кулемет

Протягом 1905—1911 років було збудовано загалом 12 міноносців класу «Гусар». Сім з них заклали на верфі Danubius у Рієці («Csikós» (Чікош (Табунник)), «Dinara» (Дінара), «Pandúr» (Пандур), «Réka» (Река — угорське жіноче ім'я), «Streiter» (Штрайтер (Воїн)), «Turul» (Турул), «Velebit» (Велебіт), чотири на верфі Stabilimento Tecnico у Трієсті («Scharfschütze» (Снайпер), «Ulan» (Улан), «Uskoke» (Ускокі), и «Wildfang» (Вільдфанг)), один у Морському арсеналі Пули («Huszár» (Гусар)). Назви міноносців походили від назв гірських вершин Хорватії чи родів військ.

Історія

Потужні модерні вертикальні парові машини потрійного розширення дозволяли міноносцям розвивати швидкість до 28 вузлів. При модернізації 1910 47 мм гармати замінили 66 мм.

Однотипний міноносець «Warasdiner» був виготовлений 1912 на замовлення Китаю. Він був озброєний гарматами британської фірми «Elswick», торпедними апаратами фірми «Whitehead» та розвинув швидкість 30,65 вузлів завдяки потужнішому двигуну. Через революцію у Китаї він не був викуплений. У серпні 1914 про нього згадали і купили для флоту за 1,292 млн крон. Міноносець перевели з Трієсту до Пули, де до 28 серпня переозброїли гарматами фірми «Шкода» і ввели до флоту.

Під час війни міноносці виконували численні операції по розвідці, постановці мін, конвоюванню транспортів, рятуванні моряків з потоплених кораблів. Вони брали участь у перестрілках з ворожими кораблями, переслідуванні підводних човнів, обстрілі італійського узбережжя. В час війни затонули міноносці «Вільдфанг» (4 черня 1917 підірвався на міні), «Штрайтер» (14 квітня 1918 зіткнувся з транспортом «Петка».

Після війни міноносці «Пандур» та «Река» передали Франції, «Улан» Греції, решту Італії. Міноносці продали на металобрухт у 1920—1921 роках. Лише «Улан» перейменували на «Смірну» і використовували до 1928 року.

Посилання

«Гусар»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Чікош»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Дінара»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Пандур»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Река»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Штрайтер»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Турул»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Велебіт»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Снайпер»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Улан»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Ускоке»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
«Вільдфанг»^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Джерела

Vladimír Hynek, Petr Klučina Mezi krymskou a rusko-japonskou válkou // Válečné lodě 2. — Praha: Naše vojsko, 1986.
Vladimír Hynek, Petr Klučina, Evžen Škňouřil První světová válka // Válečné lodě 3. — Praha: Naše vojsko, 1988. — ISBN 28-029-88