Микола ївка село в Україні у Звягельському районі Житомирської області Входить до складу Ємільчинської селищної громади

51°01′12″ пн. ш. 27°58′58″ сх. д. / 51.02000° пн. ш. 27.98278° сх. д.Координати: 51°01′12″ пн. ш. 27°58′58″ сх. д. / 51.02000° пн. ш. 27.98278° сх. д.

Середня висота
над рівнем моря

199 м

Водойми

р. Перга

Місцева влада

Адреса ради

11210, с. Миколаївка, вул. Шевченка, 43

Карта

Миколаївка

Миколаївка

Мапа

Миколаївка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Миколаївка.

Назва

До 1945 року село Миколаївка мало назву М'яколовичі, ще раніше — М'яловичі. Ця назва піша від того, що жителі села ловили в'юнів в болотах. В'юнів ловили великих — як м'яло (м'яло — знаряддя в селянському будинку, яким розтирають сіль) і продавали їх на ринках у найближчих містечках. Продавців називали м'яловцями, від цього село — М'яловичами, потім, для кращого звучання — М'яколовичами. А після 1945 р — Миколаївкою. Сучасна назва села, можливо, походить від імен перших його жителів — панів Миколи і Євки^[].

Історія

Село засноване у XVII ст. і мало назву М'яколовичі.

У 1906 році село Емільчинської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 60 версти, від волості 21. Дворів 137, мешканців 911.

Під час татарських набігів група татар заблукала у лісі і випадково натрапила на М'яловичів Селяни із сім'ями і худобою, коли почули про татар, втекли на найближчий острівець на болоті, зупинились під високим дубом. Коли татари прийшли в село, то нікого там не застали; хотіли вже повертатись назад, але побачили дим під дубом на болоті поблизу села. Селяни, очевидно, розпалили багаття, щоб за допомогою диму рятуватись від комарів, яких у цій місцевості дуже багато. Нападники попрямували туди, перерізали багато селян, а частину дівчат і молодих жінок забрали у полон. Ті селяни, які вижили, наздогнали кривдників на дорозі, що прямує до смт Жубровичі, вбили їх і визволили полонених. Місце, де м'яколовці наздогнали татар, прозвали «Перейминами» (від слова «переймати»). Дуб, який видав селян, прозвали злим, і острів також.

Розповідають, що на півночі села було старовинне кладовище. Там було кілька надгробних хрестів із червоного каменю, а також руїни церкви. На одному із невеличких пагорбів знайшли кілька дубових кілків — це залишки водяного млина. Говорять, що тут було колись поселення, яке знищили татари під час одного з набігів. Тому ця частина села називається «Селище».

Село у давні часи входило до володінь князя Станіслава Любомирського. На початку XIX ст. його дочка Каспра, після розлучення з графом потоцьким вийшла заміж за графа Уварова. У подружжя не було дітей, тому після їх смерті за особистим наказом царя Олександра І усі їхні маєтки було передано синам рідного брата графа Уварова. Парафія з давніх часів складалась з оного села Миколаївки, у якому було не більше двох десятків хат. Для створення більшої парафії графом Уваровим було переселено до Миколаївки селян із Глумчі, Мокляків. Їх поселили в лісі за 3 верстви від М'яколович. Так утворились слободи — Рудня і Осовка.

Повну чашу бідувань скуштували мешканці села до революції. Ось як описує це поселення у своєму щоденнику місцевий піп Пенчуковський, який допомагав графу Уварову тримати селян у темряві і покорі: «Селяни — кріпаки пана Станіслава Любомирського. Село оточене драговиною, дрімучими лісами поміщика Уварова. Через середину села у 1891 році проритий канал для осушування. Однак навколишні болота роблять клімат нездоровим, внаслідок гнилості і постійної вологості часто виникають різні хвороби. Живуть селяни вкрай злиденно. Беруть у поміщика в оренду болотні сіножаті. Одяг прескудний: чоловіки носять білі полотняні сорочки і штани з очкуром, взувають постоли з лозової або липової кори. Ліжок не мають, для відпочинку влаштовуються біля печі, підлогу роблять з дощок.

На сходах головну роль грають багатії. В селі є корчма, що насаджує пияцтво. Виправити це нема можливості, бо самі власті п'ють, а волосне керівництво закриває на це очі. На все село тільки двоє стариків вміють читати, але письма не знають».

У церковній парафії села 21 січня 1887 р. відкрита школа, яка утримується на доходи парафіян. 3 місяці вчителем був Роман Марчевский, потім — Іван Лугинський, потім — місцевий дяк Федір Божкевич, який закінчив 2 класи Полонського народного училища, а далі — дочка дяка — Ольга Савицька, яка навчалась у Новоград-Волинському двокласному училищі. У 1920 році у селі було встановлено радянську владу. На сході села було обрано сільський комітет у складі трьох чоловік: голова — Садурський Іван Михайлович, заступник — Лозко Яків Михайлович, секретар — Авраменко Василь Йосипович. Миколаївська сільська рада заснована у 1924 році. У 1926 — побудовано початкову школу, де навчалося 20 дітей і викладали такі предмети: український буквар, арифметика, письмо, читання. Навчала дітей Пенчукова Марія Олександрівна. Через 10 років школа стала семирічною і очолив її Чемеринський Юхим Якович. У 1929 р у М'яколовичах було відкрито фельдшерський пункт.

У 1927 році в Україні розпочалась суспільна колективізація сільського господарства. Не оминув цей процес і Миколаївку. До колективізації селяни жили по волоках, кожна з волок носила назву від імені або прізвища найбагатшого господаря. У 1929 році був створений перший колгосп у селі і називався він «Серп і молот». У колгоспі було 80 га землі, 8 пар коней, 6 плугів, 5 борін. Першим головою колгоспу був Сергійчук Павло Терентійович, механізатором — Дорош Іван Трохимович, бригадири — Маслій Іван та Маслій Микита, передові ланкові — Саченко Надія Степанівна, Кунашенко Ольга Василівна. У 1959 році було проведено укрупнення кількох малих колгоспів у велике колективне господарство під назвою «Комуніст». До складу колгоспу увійшло 8 сіл: Миколаївка — центр колгоспу, Рудня-Миколаївська, Омелуша, Осівка, Чміль, Льонівка, Спаське, Полоничево. Колгосп спеціалізувався на вирощуванні великої рогатої худоби. У 1965 році у колгоспі налічувалося 25 тракторів, 15 автомобілів, 9 комбайнів. Найбільших успіхів колгосп досяг за час головування Сокирка Івана Гнатовича, якому у 1963 році було вручено орден Леніна за високі досягнення у вирощенні сільськогосподарських культур. Німецько-радянська війна залишила по собі слід на селі і його мешканцях. На фронті служили 289 чоловік із Миколаївки і прилеглих сіл, лише 105 солдатів повернулися додому. Чимало селян були у партизанах. Відомі випадки жорстокої розплати нацистів із родинами партизанів. Наприклад, сім'ю Маслія Лавріна Захаровича було спалено за те, що вони збирали продукти для партизанів, а Ружьову Валентину місцева поліція і нацисти катували і живцем спалили у власній хаті за те, що її чоловік був партизаном.

У 1967 році у селі було побудовано Будинок Культури на 450 місць, першим його керівником був Чиж Петро Васильович. У 1984 році розпочалось асфальтування усіх вулиць села за підтримки тодішнього голови колгоспу Матяша Валерія Петровича. У 1987 році була побудована нова двоповерхова школа, яка працює і до сьогодні. Школа 6 разів займала І місце у районному конкурсі «Школа року». При школі діє дитячий садок «Пізнайко».

Ще одна сумна сторінка в історії України — Афганська війна. Є на цій сторінці і рядки про Миколаївку. Воїни-інтернаціоналісти села: Дорош Л. Г., Михальчук Л. П., Кучинський О. П., Сергійчук П. С., Дорош П. М., Сергійчук В. С. Боровик В. Я. проходив службу в республіці Афганістан військовим радником, нагороджений орденом «За службу Родине в Вооруженных силах СССР» ІІІ ступеня, має 8 медалей.

Гордістю села є Лозко Віктор Якович, який працював Державним радником митної служби України, має звання генерал-лейтенанта міліції, а також Ковальов Андрій Якович, будівельник, приватний підприємець, який 2 роки тому розпочав у селі будівництво церкви. До того часу протягом кількох десятиліть жителі села не мали власного храму, і відвідували служби за 20 км. Справа у тому, що Миколаївська церква згоріла від пожежі, спричиненої ударом блискавки. У 1913—1914 рр. була побудована велика дерев'яна церква, яка мала 5 куполів /фото/. Тут молились прочани не лише з Миколаївки, а й із сусідніх сіл. Але із приходом радянської влади церкву закрили, усі ікони, рушники вивезли у смт Ємільчине. Потім із церкви зробили комору, тут зберігали міндобрива, дуст і тольт.

Микита Макарович Сергійчук був відповідальним за все, що зберігалось у церкві, мав ключі. Але таке знущання над Божим храмом не могло залишитись не покараним. В той час люди не могли відверто протестувати, хоч розуміли, що те, що роблять із церквою — це великий гріх.

Сталося так, що 1960 р. (23 або 31 травня /за різними джерелами/) під час грози блискавка влучила у головний купол і церква спалахнула. Варто сказати, що одночасно зайнялася хата і М. М. Сергійчука, який жив у іншому кінці села. Василь Саух, що жив недалеко від церкви, узяв у завідувача ключі і отримав наказ винести усі добрива з церкви. Згодом, коли розглядали справу про пожежу, відбувся суд, але його не ув'язнили тільки через те, що він виніс і таким чином майже всі запаси із так званої комори.

Очевидці розповідають, що церква горіла дуже страшно. Дах з куполами були охоплені полум'ям і вогонь повз зверху донизу. Селяни одразу позбігалися, не зважаючи на грозу, і почали носити воду відрами, але це не допомагало, бо горіла верхівка церкви. На допомогу приїхали чотири машини пожежної допомоги — з Ємільчино, Олевська, Лугин і Коростеня, але й вони не змогли подолати вогонь. Церква продовжувала горіти. Розповідають, що пожежу зупинив єврей Нута Львович Брозьман. Він, ніби, став на полі позаду церкви і почав просити хмару, щоб погасила вогонь. Кажуть, ніби він скакав, розмахував руками і щось бубнів. Вогонь зупинився. На жаль, від церкви нічого не залишилось ^[].

Сьогодення

На території сільської ради знаходяться:

Миколаївська загальноосвітня школа;
Дошкільний навчально-виховний заклад «Пізнайко»;
7 магазинів;
Амбулаторія;
Бібліотека;
Будинок культури;
ТОВ агрофірма «Граніт» (раніше — колгосп «Комуніст»);
Дільниця управління водного господарства

Див. також

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)

Примітки

Архів оригіналу за 17 жовтня 2016.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 2 червня 2019.

Посилання

Погода в селі Миколаївка [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про Житомирську область.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Архів оригіналу за 17 жовтня 2016.

[Список_населених_місць_Волинської_губернії._—_Житомир:_Волинська_губернська_типографія,_1906._—_219_с.-2] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 2 червня 2019.