Ця стаття не містить посилань на джерела Ви можете допомогти поліпшити цю статтю додавши посилання на надійні авторитетн

Бразилія — федерація, що складається з 26 штатів (порт. estados) та 1 федерального округу (порт. Distrito Federal), всього 27 «федеративних одиниць», розбитих на 5 регіонів для статистичних цілей: Північ (Norte), Північний схід (Nordeste), Південний схід (Sudeste), Південь (Sul) і Центральний захід (Centro-Oeste). 4. У 1996 році в країні було 5 581 муніципалітетів (municípios), які мали муніципальні уряди. Багато муніципалітетів в свою чергу діляться на округи (distritos), які не мають політичної або адміністративної автономії. У 1995 році було 9 274 округів. Всі муніципальні і окружні населені пункти, не зважаючи на розмір, офіційно вважаються містами. Для статистичних цілей муніципалітети угрупованні в 559 мікрообластей (1990), які в свою чергу становлять 136 мезо-областей. Це угрупування замінило собою попередній мікро-регіональний поділ, встановлений в 1968 році, який використовувався при переписах 1970, 1975, 1980 і 1985 років.

Атлантичний
океан

Тихий
океан

Північний регіон

Північно-східний регіон

Центрально-західний регіон

Південно-східний регіон

Аргентина

Болівія

Чилі

Колумбія

Французька Гвіана

Гаяна

Парагвай

Перу

Суринам

Уругвай

Венесуела

Політична мапа Бразилії, що демонструє сучасний поділ країни на штати та регіони.

Регіони

Північний

Північний регіон Бразилії знаходиться обабіч екватору, також відома як Амазонія (Amazônia). Вона включає штати:

1. Акрі (Acre)
2. Амазонас (Amazonas)
3. Амапа (Amapá)
4. Пара (Pará)
5. Рондонія (Rondônia)
6. Рорайма (Roraima)
7. Токантінс (Tocantins).

Штат Токантінс був створений з північної частини штату Ґояс (у Центрально-західному регіоні) в 1988 році. Колишня федеральна територія Рондонія стала штатом у 1986 році, а Рорайма і Амапа — у 1988. Маючи площу 3 869 638 км², Північ — найбільший регіон країни, що вкриває 45,3 % її території. Головний біом регіону — вологий тропічний ліс або сельва, відомий своєю біологічною різноманітністю. Північ служить джерелом лісових виробів, від таких як , какао, кориця, і протягом колоніального періоду до каучуку і бразильських горіхів в сучасний період. У середині двадцятого століття також стали важливими вироби гірської промисловості та сільського господарства, з 1980-х розвивається лісова промисловість. У 1990 році, 6,6 % території регіону було змінено діяльністю людини, від 0,9 % в штаті Амапа до 14,0 % в штаті Рондонія. У 1996 Північ мала 11,1 мільйонів мешканців або 7 % населення країни. Проте, ця доля швидко зросла в 1970 — 1980-х в результаті міжрегіональної міграції і високої норми народження. Найбільша густота населення знаходяться в східних штатах — Пара і Рондонія. Головні міста — Белен і Сантарен в штаті Пара та Манаус в штаті Амазонас. Доход на душу населення нижчий за середній у країні, від 2 888 доларів США на рік у штаті Амазонас до 901 доларів у штаті Токантінс.

Північно-східний

Північно-східний регіон складають дев'ять штатів:

8. Алагоас (Alagoas)
9. Баїя (Bahia)
10. Мараньян (Maranhão)
11. Параїба (Paraíba)
12. Пернамбуку (Pernambuco)
13. Піауї (Piauí)
14. Ріу-Ґранді-ду-Норті (Rio Grande do Norte)
15. Сеара (Ceará)
16. Сержипі (Sergipe).

Колишня федеральна територія Фернанду-ді-Норонья була включена до складу штату Пернамбуку в 1988. Для планування або екологічних цілей територія Мараньян на захід від 44° західної довготи, більша частина якої до недавнього часу була вкрита «до-амазонським» лісом (перехід від каатинги до тропічного лісу), часто включається до Північного регіону. Північний схід має площу 1 561 178 км² або 18,3 % території країни. Його головний біом — напівпосушлива каатинга, де бувають тривалі періодичні посухи. Починаючи з 1990-х років, у цій області створена широка система іригації. У лісовій зоні (мата), атлантичний ліс, зараз майже повністю знищений, колись тягнувся на північ уздовж берегової лінії до Ріу-Ґранде-ду-Норті. Цукрові плантації, створені там ще в колоніальні часи, існують до нашого часу. Між мата і каатингою лежить перехідна зона, агресті, область змішаного сільського господарства. На 1988-89 роки 46,3 % області було змінено людською діяльністю, від 10,8 % в Мараньяні до 77,2 % в Алагоасі. Високий рівень народжуваності у регіоні компенсує значний відплив населення, доля населення регіону у населенні країни лише незначно зменшилося протягом двадцятого століття. У 1996 область мала 45 мільйонів мешканців або 28 % населення країни. Населення найгустіше уздовж узбережжя, де розташовані вісім з дев'яти столиць штатів, але також досить густе по всій території. Головні міста — Салвадор, в Баійї, Ресіфі в Пернамбуку і Форталеза в Сеарі. Регіон має найбільшу концентрацію сільського населення країни, а його стандарти життя найнижчі в Бразилії. У 1994 році Піауї мав найнижчий на душу населення доход в країні, 835 доларів на рік, а Сержипі — найвищий в регіоні, 1 958 доларів.

Центрально-західний

Центрально-західний регіон складається зі штатів:

17. Гояс (Goiás)
18. Мату-Гросу (Mato Grosso)
19. Мату-Гросу-ду-Сул (Mato Grosso do Sul)
Федеральний округ, де розташована столиця країни Бразиліа.

Штат Мату-Гросу-ду-Сул був відокремлений від Мату-Ґросу в 1979.

До 1988 штат Гояс включав область, яка була відокремлена у штат Токантінс. Центральний захід має площу 1 612 077 км² або 18,9 % території країни. Його головний біом — серраду або каатинга, тропічна савана. В минулому каатинга використовувалася для тваринництва низької щільності, але зараз також використовується для виробництва сої. У каатинзі існували і більші лісові масиви, особливо уздовж річок, більшість з яких були очищені для сільського господарства і випасу худоби. На заході знаходяться заболочені землі Пантанал, відомі своїм тваринним світом, особливо водними птахами і кайманами. На початок 1980-х, 33,6 % території регіону було змінене людською діяльністю, від 9,3 % в Мату-Ґросу і до 7,9 % в Ґоясі (без Такантінса). У 1996 регіон мав 10,2 мільйонів мешканців, або 6 % загальної чисельності населення. Середня густота низька, з концентраціями в містах і навколо них — Бразиліа, Ґоянія, Кампу-Ґранді та Куяба. Рівень життя нижче середнього. У 1994 вони найвищий прибуток на душу населення був у Федеральному районі, 7 089 доларів на рік (найвищий в країні), і найнижчий у Мату-Ґросу, 2 268 доларів на рік.

Південно-східний

Південно-східний регіон складається з чотирьох штатів:

20. Еспіриту-Санту (Espírito Santo)
21. Мінас-Жерайс (Minas Gerais)
22. Ріо-де-Жанейро (Rio de Janeiro)
23. Сан-Паулу (São Paulo).

Загальна площа регіону 927 286 км², це 10,9 % території країни. Регіон має найбільшу частку населення у країні, 63 мільйонів в 1991 році, або 39 %, перш за все в результаті внутрішньої міграції починаючи з середини дев'ятнадцятого сторіччя до 1980-х років. На додаток до густої міської мережі, тут знаходяться міста-гіганти Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро, агломерації яких в 1991 мали 18,7 мільйонів і 11,7 мільйонів мешканців відповідно. Регіон поєднує райони з найвищим рівнем життя в Бразилії з районами міської бідності. У 1994 році в Сан-Паулу середній доход становив 4 666 доларів, тоді як в Мінас-Жерайс — тільки 2 833. Раніше головним біомом на Південному сході був атлантичний ліс, але до 1990 залишилося менш ніж 10 % з колишнього лісового покриву в результаті очищення території для сільського господарства, заняття тваринництвом і добування деревного вугілля. Людська діяльність змінила 79,5 % регіону, від 75 % в Мінас-Жерайс до 91,1 % в Еспіриту-Санту. Регіон містить більшу частину бразильського промислового виробництва. Тільки один штат Сан-Паулу становить половину промисловості країни. Сільське господарство, також сильне, дуже різноманітне і використовує сучасні технології.

Південний

Південний регіон складається зі штатів:

24. Парана (Paraná)
25. Ріу-Ґранді-ду-Сул (Rio Grande do Sul)
26. Санта-Катарина (Santa Catarina).

На помірному за кліматом півдні розташовані три штати які вкривають 577 214 км² або 6,8 % території країни. Населення Півдня в 1991 становило 23,1 мільйони або 14 % населення країни. Область майже так само густо заселена, як Південний схід, але населення більш сконцентроване вздовж узбережжя. Головні міста — Куритиба і Порту-Алеґрі. На Півдні досить високий рівень життя. Завдяки своїй промисловості і сільському господарству, в 1994 році Парана мала найвищий середній прибуток в регіоні, 3 674 доларів на рік, тоді як Санта-Катарина, територія дрібних фермерів і малої промисловості, трохи менше, 3 405. На додаток до атлантичного і соснових лісів, багато з яких були знищені до середини двадцятого століття, на крайньому півдні регіону знаходяться степові райони (прерії або пампаси), подібні преріям Аргентини і Уруґваю. На 1982, 83,5 % території були змінені людською діяльністю, з найвищим рівнем (89,7 %) в Ріу-Ґранді-ду-Сул і найнижчим (66,7 %) в Сента-Катарині. Сільське господарство — багато з якого, наприклад виробництво рису, здійснюється дрібними фермерами і має високий рівень продуктивності. Тут також існує деяка важлива промисловість.