Манліо Скопіно

Манліо Скопіно (італ. Manlio Scopigno, 20 листопада 1925, Пауларо — 25 вересня 1993, Рієті) — італійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. У цьому статусі здобув найбільших результатів, ставши чемпіоном Італії з «Кальярі» у сезоні 1969/70.

Манліо Скопіно
Манліо Скопіно
Особисті дані
Народження	20 листопада 1925(1925-11-20)
	Пауларо, Італія
Смерть	25 вересня 1993(1993-09-25) (67 років)
	Рієті, Італія
Прізвисько	філософ (італ. il Filosofo)
Громадянство	Італія  Королівство Італія
Позиція	захисник
Юнацькі клуби
	«Рієті»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1946–1948 «Рієті» 56 (0) 1948–1951 «Салернітана» 87 (?) 1951–1953 «Наполі» 7 (1) 1953–1954 «Катандзаро» 6 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1953–1955 «Рієті» 1955–1957 «Тоді» 1957–1958 «Рієті» 1958–1959 «Ортона» 1959–1961 «Ланероссі» (помічник) 1961–1965 «Ланероссі» 1965 «Болонья» 1966–1967 «Кальярі» 1967 1968–1972 «Кальярі» 1973 «Рома» 1974–1976 «Ланероссі»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Ігрова кар'єра

Народився 20 листопада 1925 року в місті Пауларо на півночі Італії. Втім ріс Манліо в Рієті, куди він переїхав зі своєю родиною після того, як його батько, професійний лісник, був переведений туди. Там Скопіно також почав грати в футбол і пройшов через молодіжні команди місцевого клубу «Рієті». В 1946 році потрапив до першої команди і протягом двох років грав за неї у Серії В, взявши участь у 56 матчах чемпіонату.

1948 року рідна команда Скопіно через фінансові проблеми була відправлена у Промоціоне, четвертий за рівнем дивізіон країни і футболіст перейшов у «Салернітану», що саме вилетіла з Серії А. Відіграв за команду з Салерно наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Салернітани», був основним гравцем команди, але так і не зумів повернути її в еліту. Натомість у сезоні 1948/49, в матчі 38 туру проти проти «Лечче», після травми воротаря був змушений грати на його позиції і пропустив чотири голи.

1951 року перейшов у «Наполі», у складі якого дебютував у Серії А. Втім 11 травня 1952 року у матчі чемпіонату проти «Комо» (7:1) Скопіно отримав серйозну травму — розрив зв'язок коліна, через яку фактично змушений був закінчити професійну кар'єру. За іронією долі травму Манліо отримав за кілька секунд після того, як забив свій єдиний гол у Серії А.

Після відновлення Скопіно недовго пограв у Серії С за «Катандзаро», але 1954 року остаточно закінчив кар'єру.

Кар'єра тренера

Розпочав тренерську кар'єру у нижчолігових італійських клубах «Рієті», «Тоді» та «Ортона».

1959 року Скопіно став асистентом головного тренера Роберто Лерічі у «Ланероссі Віченца». Після звільнення Лерічі на початку 1961 року Скопіно сам став головним тренером клубу Серії А. Манліо зумів зайняти з командою 14 місце у сезоні 1961/62 і врятувати команду від вильоту. У першому повному сезоні 1962/63 команда виступила краще, закінчивши сьомому місці. Крім того, «Ланеросі Віченца» під керівництвом Скопіно у тому сезоні здобула перемоги над такими командами, як «Фіорентина», «Мілан» та «Рома». Наступний сезон 1963/64 вони завершили шостими у серії А, що стало найкращим результатом команди в історії. Прми цьому команда лише на два очки відстала від п'ятої команди «Ювентуса», що отримали право зіграти у Кубку ярмарків, попереднику Кубка УЄФА. Втім далі команда погіршила результати і сезон 1964/65 закінчила на 12 місці, лише на два очки випередивши «Дженоа», що вилетіло у Серію В, після чого Скопіно покинув клуб.

Влітку 1965 року Скопіно очолив інший клуб Серії А «Болонья», втім після кількох невдалих матчів вже у жовтні був звільнений і замінений на Луїса Карнілью.

1966 року прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Кальярі». Сезон 1966/67 команда з Сардинії закінчила на 6 місці, а сам Скопіно був названий тренером року в Італії. Влітку 1967 року Скопіно з командою взяв участь у чемпіонаті США, організованому ^[en]. Оскільки асоціація не встигла організувати власний повноцінний чемпіонат, у ньому взяли участь європейські і південноамериканські команди під франшизами американських клубів і «Кальярі» представляв команду . Клуб зайняв 3 місце у Західному дивізіоні, а головною зіркою став Роберто Бонінсенья, що забив 11 голів у 9 іграх.

Після турніру в США команда прибула до посольства Італії в США у Вашингтоні, де Скопіно був помічений за сечоспусканням у кущах посольства. Розпочався скандал, в результаті якого Манліо на посаді тренера «Кальярі» був замінений на Етторе Пурічеллі, і сезон 1967/68 неофіційно працював у штабі Еленіо Еррери в «Інтернаціонале». Після цього 1968 року Манліо повернувся до роботи в «Кальярі». У сезоні 1968/69 він став з командою другим, що стало найвищим досягненням команди в історії. Наступного року, маючи таких зірок, як воротар Енріко Альбертозі, півзахисник Анджело Доменгіні та, звичайно, форвард Луїджі Ріва, що з 21 голом став найкращим бомбардиром чемпіонату (усі троє були чемпіонами Європи 1968 року), клуб вперше в своїй історії став чемпіоном Італії і до сьогодні клуб є єдиним володарем скудетто з Сардинії. Після цього тренер пропрацював з командою ще два сезони, проте більше вагомих досягнень не було — команда зайняла сьоме та четверте місце відповідно.

Після року без роботи влітку 1973 року Скопіно став головним тренером столичного клубу «Рома». У новій команді справи у Скопіно не пішли: клуб у шести перших турах зазнав чотири поразки, після чого Манліо був звільнений у листопаді того ж року.

Після звільнення з римського клубу Скопіно знову тривалий час лишався без клубу, поки у квітні 1975 року не повернувся до «Ланероссі» із завданням врятувати команду від вильоту з Серії А. Скопіно зайняв з командою 14 місце і не зумів зберегти для команди місце в еліті, втім залишився з клубом працювати і у Серії В. Лише після того як клуб опинився у зоні вильоту і з другого дивізіону Скопіно був звільнений у лютому 1976 року, а новий тренер бразилець зумів залишити команду у Серії В.

Помер 25 вересня 1993 року на 68-му році життя у місті Рієті від серцевого нападу. Після його смерті місцевий стадіон Рієті був названий на його честь, а «Кальярі» включив його у свою Залу слави.

Титули і досягнення

Як тренера

• Чемпіон Італії (1): 1969–1970

Особисті

• ^[it]: 1966–1967

Примітки

1. Giulio Angioni, Una scuola antropologica sarda?, in AA. VV., La Sardegna contemporanea, cit. qui in Bibliografia, p. 649
2. Giovanni Vitale, Salernitana storia di gol sorrisi e affanni, International Printing Editore, 2010, .
3. The Year in American Soccer - 1967. Homepages.sover.net. Процитовано 12 giugno 2014.
4. Con Scopigno negli States 47 anni fa. Lanuovasardegna.gelocal.it. Процитовано 12 giugno 2014.
5. La Provincia, 28 settembre 1993, pagina 46
6. cagliaricalcio.net (ред.). Hall of fame Cagliari Calcio (PDF). Процитовано 12 ottobre 2017.

Посилання

• Манліо Скопіно на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
• Дані про гравця в «Енциклопедії футболу». [ 18 вересня 2018 у Wayback Machine.] (італ.)