Лівійський флот лат Classis Nova Libyca один з провінційних у складі давньоримського флоту часів Римської імперії що дія

Лівійський флот (лат. Classis Nova Libyca) — один з провінційних у складі давньоримського флоту часів Римської імперії, що діяв у II—III ст. Охороняв узбережжя провінції Нова Лівія та забезпечував транспортування єгипетського хлібу до Італії.

Лівійський флот

Історія

Створено у 180 році рішенням імператора Коммода зі складу Александрійського флоту з метою захисту транспортів із зерном з Єгипту до інших провінцій, насамперед Італії та Ахайї. Взаємодіяв з Мізенським флотом. Інформації про власне історичні події щодо нього недостатньо. Ймовірно під час реформ Діоклетіана знову був об'єднано з Александрійським флотом.

Характеристика

Головною базою була Птолемаїда Киренська. Стоянками (лат. stationes) були: Беренаїка, Аполлонія Киренська. В обов'язки входив захист узбережжя Киренаїки (Нової Лівії) від піратів та допомога у придушення повстань в провінції. Діяв також в затоці Великий Сирт.

З огляду на початкове призначення тривалий час у флоті переважали вантажні судна. Лише з початку III ст. збільшується кількість транспортних та військових кораблів.

Розмір платні рядових змінювався від 150 денаріїв на рік (за Коммода) до 225 (за Каракалли).

Управління

На чолі флоту стояв морський префект (лат. praefectus classis) зі статусом ducenarius. Призначався з числа вершників в статусі procuratores centenarii, що мав статки 200 тис. сестерціїв на рік. Підпорядковувався коміту Лівії.

Його заступником був препозит флоту. Капітани кораблів називалися трієрархами (лат. trierarchus), командувачі «ескадрами» — навархами (лат. nauarchus), старший з яких називався першим навархом (лат. nauarchus princeps) навархом-архікерманичем (лат. nauarchus archigybernes). У III ст. було впроваджено посаду морського трибуна (лат. tribunus classis), який перебрав обов'язки першого наварха. Пізніше його назвали також трибун лібурн (лат. tribunus liburnarum).

Термін служби зазвичай становив 26 років, з III ст. — 28 років, іноді відомі й більш тривалі терміни служби. Після почесного звільнення (лат. honesta missio) вони отримували компенсацію грошима або шматком орної землі, здобуття римського громадянства і права одружуватися.

Джерела

Christian Courtois. LES POLITIQUES NAVALES DE L'EMPIRE ROMAIN. Revue Historique. T. 186, Fasc. 1, Mémoires et Études (1939), pp. 17-47
Erdkamp, Paul, ed. (2007). A Companion to the Roman Army. Blackwell Publishing Ltd. .
New Interpretations in Naval History: Selected Papers [ 16 травня 2022 у Wayback Machine.]