Лукоянов

Лукоя́нов (рос. Лукоянов) — місто у Нижньогодській області, адміністративний центр Лукояновського району, розташоване на березі річки Тьоші за 173 км на південний схід від Нижнього Новгорода.

Лукоянов Герб Координати 55°02′18″ пн. ш. 44°29′52″ сх. д. / 55.038333333360775° пн. ш. 44.49777777780577281° сх. д. / 55.038333333360775; 44.49777777780577281Координати: 55°02′18″ пн. ш. 44°29′52″ сх. д. / 55.038333333360775° пн. ш. 44.49777777780577281° сх. д. / 55.038333333360775; 44.49777777780577281 Країна  Росія^[1] Росія^[1] Адмінодиниця Q21195584?^[1] Площа 6 км² Населення 2900 осіб (1856)^[2], 2100 осіб (1897)^[2], 7500 осіб (1931)^[2], 5500 осіб (1939)^[2], 6983 осіб (1959)^[3], 10 194 осіб (1970)^[4], 11 429 осіб (1979)^[5], 12 276 осіб (1989)^[6], 12 200 осіб (1992)^[2], 11 800 осіб (1996)^[2], 11 500 осіб (1998)^[2], 11 200 осіб (2001)^[2], 12 856 осіб (2002)^[7], 12 900 осіб (2003)^[2], 12 700 осіб (2005)^[2], 12 600 осіб (2006)^[2], 12 500 осіб (2007)^[2], 12 449 осіб (2008)^[8], 12 360 осіб (2009)^[8], 14 951 осіб (2010)^[7], 14 926 осіб (2011)^[8], 14 762 осіб (2012)^[9], 14 549 осіб (2013)^[10], 14 264 осіб (2014)^[11], 14 218 осіб (2015)^[12], 14 243 осіб (2016)^[13], 14 136 осіб (2017)^[14], 14 104 осіб (2018)^[15], 13 913 осіб (2019)^[16], 13 763 осіб (2020)^[17], 12 652 осіб (2021)^[18] Часовий пояс Телефонний код 83196 Поштовий індекс 607800 GeoNames 533400 Офіційний сайт luk-of.ru Лукоянов Лукоянов (Росія)  Лукоянов у Вікісховищі

Історія

Історія Лукоянова сягає XVI століття. За переказами, назване ім'ям поселенця Івашки Лукоянова, який поставив в верхів'ях річки Тьоші млина, і започаткував у такий спосіб невелике поселенню. Село Лукоянов входило до складу Арзамаського повіту, який поділено на сім станів — Тешскій, Ічалківський, Ірженський, Собакінський, Шатковський, Злосний. Тут, на історичних землях Ерзян Мастор, мешкали, переважно, ерзя. Аж до кінця XVI століття ерзя становили тут 68 % населення. З 22 сіл Залісся 15 були ерзянськими. Селяни займалися бортництвом.

Починаючи з XVI століття царі Московського князівства в різних місцях роздавали землі боярам, зокрема і в Арзамаському повіті. Лише в Арзамаському повіті було роздано 85 тис. десятин землі. Так у цій місцевості з'явилися перші поселення московитів. Новосели часом витісняли корінних жителів тутешнього краю з насиджених місць, іноді оселялися поруч. Однак, здебільшого, ерзянські села так і залишалися ерзянськими.

Село Лукоянов являло собою традиційне кільцеве поселення з трьох кварталів. Однією стороною забудова прилягала до правого берега річки Тьоші, а іншою йшла на гору. У центрі площі, утвореної від кільцевої забудови, височіла дерев'яна церква. З двох сторін до села підходили польові дороги.

За адміністративної реформи, проведеної Катериною II в 1779 році, с. Лукоянов разом з низкою сіл Нижньгородської губернії було перетворено в місто. 16 серпня 1781 року було затверджено герб мю Лукоянова: у верхній частині щита — Нижньогородський герб, а в нижній — на зеленому полі два золотих лемеші — символ родючості цих місць.

Пожежа 1817 р. цілком знищила місто Лукоянов.

В середині XIX століття в місті було всього чотири кам'яних будівлі, найбільша з яких — Покровський собор. Населення міста було цілком неписьменним. Лише у 1879 році відбулася закладка цегляного двоповерхового будинку міського початкового училища. У 1903 році в зв'язку з пуском Ромодановської залізниці Лукоянов став великою залізничною станцією з ремонтним депо. У місті почав формуватися робітничий клас. У Лукояновському повіті існувала своя розгалужена система кустарних промислів. Кожне село в повіті мало свою господарську «спеціалізацію», свої традиції, секрети. В умовах натурального господарства села обмінювалися виробами своїх промислів, що стимулювало розвиток товарно-грошових відносин. Після скасування кріпосного права поширення кустарних промислів ще більш посилюється.

Громадянська війна (1918—1922 рр.) сильно підірвала економіку Лукояновського повіту. Важливу роль у подальшому розвитку сільського господарства повіту відіграло значне поширення сільськогосподарської кооперації. Селяни бачили практичну користь від сільгоспкооперативів і охоче вступали в них. У роки першої п'ятирічки більшовики інтенсивно викачували з повіту продовольчі ресурси. Лукояновского район був названий в числі 26 провідних сільськогосподарських районів СРСР.

У дні Другої світової війни багато підприємств були переведені більшовиками на випуск військової продукції. Швейна артіль «Салмокс» постачала на фронт тисячі комплектів зимового і літнього спорядження і одностроїв — фуфайки, гімнастерки, штани, білизну. Тутешнім швачкам було доручено виготовлення перших армійських погон. В артілі «Червоний текстильник» виготовлялась маскувальна сітка, а в «кустарів» — металева загороджувальна сітка проти підводних човнів. Тут випускали матеріали для авіаційної промисловості і робили заготівки для прикладів до автоматів та інших видів зброї, склозавод освоїв випуск спеціальних пляшок для горючої суміші.

Населення

Чисельність населення
1856	1897	1931	1939	1959	1970	1979
2900	↘2100	↗7500	↘5500	↗6983	↗10 194	↗11 429
1989	1992	1996	1998	2001	2002	2003
↗12 276	↘12 200	↘11 800	↘11 500	↘11 200	↗12 856	↗12 900
2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
↘12 700	↘12 600	↘12 500	↘12 449	↘12 360	↗14 951	↘14 926
2012	2013	2014	2015	2016	2017
↘14 762	↘14 549	↘14 264	↘14 218	↗14 243	↘14 136

Стара міська забудова по вулиці Комуни.

За період радянського панування у Лукоянові, як і в усій Нижньогородщині, сильно скоротилась чисельність титульного етносу — ерзян, які протягом століть становили значну частину населення Лукоянова. Лише в період з 1926 по 1989 рр. кількість ерзян зменшилась більш як вдвічі. А з 1989 по 2010 роки — майже вдвічі.

Станом на 1 січня 2019 року за чисельністю населення місто перебувало на 818 місці з 1115 міст Російської Федерації.

Транспорт та промисловість

У теперішній час Лукоянов є залізничною станцією і вузлом шосейних доріг, розташований на залізничній магістралі Нижній Новгород — Пенза. Через Лукоянов проходить автомобільна траса республіканського значення Нижній Новгород — Саранськ. Також по території району проходить автомобільна магістраль обласного значення, яка з'єднує Лукоянов з Гагинским і Большеболдинським районами.

Наука, освіта

• Лукояновський педагогічний коледж ім. Алєксєя Горького (раніше Лукояновське мордовське педагогічне училище, що готувало вчителів для викладання в ерзянських та мокшанських школах).
• Лукояновський медичний коледж (раніше Лукояновське медичне училище).
• Краєзнавчий музей (в колишньому будинку Блохіних, друга половина XIX століття, дерев'яний).
• Лукояновський Губернський коледж (раніше — сільськогосподарський технікум).
  

Пам'ятки і заклади культури

• Засновник музею Аношонь Тумай у національному строї ерзян.

  Галявина Магницького (закладена в 1953).
• Ділянки дібров — залишки древніх Муромських лісів, ерзянські священні гаї «Лукаш», «Явлей», «Кшекуравай».
• Разинський камінь, під яким, згідно з легендами, зариті скарби Степана Разіна.
• Музей ерзянської культури

Музей ерзянської культури – єдиний в світі музей культури народу ерзя, створений у 1992 році ерзянським активістом . З часом став обласним ерзянським національно-культурним центром. Музей був створений як частина експозиції Районного будинку культури, пізніше став філіалом Лукояновського краєзнавчого музею. Експозиція сформована за кошти ерзянської громади, без участі держави. В музеї представлені елементи побуту, одягу та ужитково-прикладного мистецтва. Музейні фонди поділені на три секції: «Історія нації», «Видатні особистості ерзянської нації», «Історія ерзянських сіл Лукояновського району». Влітку 2012 року на території подвір'я музею, розташованого в заплаві річок Шнар і Ежіть, були встановлені меморіальні плити десятьом героям ерзянської етносу.

Примітки

1. ОКТМО. 185/2016. Volga Federal District
   d:Track:Q26902153
2. (рос.). Архів оригіналу за 26 липня 2014. Процитовано 16 червня 2014.
3. (рос.). Демоскоп Weekly. Архів оригіналу за 28 травня 2013. Процитовано 25 вересня 2013.
4. (рос.). Демоскоп Weekly. Архів оригіналу за 29 вересня 2013. Процитовано 25 вересня 2013.
5. Всесоюзная перепись населения 1979 года Численность городского населения РСФСР, ее территориальных единиц, городских поселений и городских районов по полу (рос.). Демоскоп Weekly. оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 25 вересня 2013.
6. (рос.). Архів оригіналу за 26 вересня 2011.
7. (рос.). Архів оригіналу за 16 липня 2020. Процитовано 30 липня 2014.
8. Нижегородская область. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2008-2016 годов
9. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям. Таблица 35. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2012 года (рос.). Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 31 травня 2014.
10. (рос.). М.: Федеральная служба государственной статистики Росстат. 2013. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 16 листопада 2013. {{}}: Проігноровано невідомий параметр |description= ()
11. (рос.). Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014.
12. (рос.). Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 6 серпня 2015.
13. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2016 года (рос.). 5 жовтня 2018. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.
14. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2017 года (рос.). 31 липня 2017. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 31 липня 2017.
15. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2018 года (рос.). Архів оригіналу за 26 липня 2018. Процитовано 25 липня 2018.
16. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2019 года (рос.). оригіналу за 2 травня 2021. Процитовано 31 липня 2019.
17. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2020 года (рос.). оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 17 жовтня 2020.
18. Таблица 5. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, городских округов, муниципальных районов, муниципальных округов, городских и сельских поселений, городских населенных пунктов, сельских населенных пунктов с населением 3000 человек и более (XLSX) (рос.). оригіналу за 1 вересня 2022. Процитовано 1 вересня 2022. {{}}: Проігноровано невідомий параметр |subtitle= ()
19. . www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 13 грудня 2019.
20. . www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 13 грудня 2019.
21. . www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 13 грудня 2019.
22. . www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 13 грудня 2019.
23. . www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 13 грудня 2019.
24. . www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 13 грудня 2019.
25. . www.demoscope.ru. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 13 грудня 2019.
26. Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2019 года — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)

Джерела

Лукоянов — Энциклопедия Нижнего Новгорода [ 8 квітня 2021 у Wayback Machine.]