Ната ля Гео ргіївна Литвине нко Орло ва 9 травня 1951 м Харків громадська діячка правозахисниця голова ГО Національно ку

Ната́ля Гео́ргіївна Литвине́нко-Орло́ва (* 9 травня 1951 м. Харків) — громадська діячка, правозахисниця, голова ГО «Національно-культурна автономія українців Мурманської області», редактор сайту «Кобза — українці Росії». Член ОУН (Д) (державників). Член Національної спілки журналістів України НСЖУ.

Литвиненко-Орлова Наталя Георгіївна

Народилася

9 травня 1951 (73 роки)
Харків

Громадянство

Росія

Місце проживання

Суми

Діяльність

громадська активістка

Нагороди

|

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

2002 рік — делегат 3-го Конгресу українців Росії, м. Москва.
2005 рік — делегат 4-го Конгресу українців Росії, м. Москва.
2005 рік — на запрошення Василя Коломацького приєдналася до редакції сайту «Кобза — українці Росії»
2006 рік — делегат IV Всесвітнього Форуму українців, м. Київ.
2006 рік — делегат Першої Міжнародної наукової конференції «Діаспора, як чинник утвердження Держави Україна у Міжнародній спільноті» (м. Львів)
2008 рік — делегат Другої Міжнародної наукової конференції «Діаспора, як чинник утвердження Держави Україна у Міжнародній спільноті» (м. Львів)
2011 рік — V Всесвітнього Форуму українців, м. Київ.
2013 рік — делегат X Конгресу СКУ (Львів) від Росії.

Учасник низки історичних конференцій Українського історичного клубу (УІК) Москва.

2006 рік — дипломант Міжнародного конкурсу Союзу українок України «Мій рідний край» (в номінації «Ми — горда нація»).

В різний час отримувала подячні листи та грамоти від Уряду Мурманської області та Адміністрації м. Мурманська.

Учасниця «Майдану-2004» в Мурманську. Під час Помаранчевої революції в Україні відкрито висловлювала позицію на підтримку Віктора Ющенка.

Наталка Литвиненко-Орлова про ті події:

У суботній день 27 листопада ми складом в чотири особи побували на найбільшому центральному Мурманському майдані. Я тримала в руках великий Державний прапор України. Олег Шишков дуже симпатично виглядав в помаранчевому кашне і з помаранчевим метеликом поверх куртки. А Помаранчевий прапор довершував його виразну особистість. Тетянка Кузнєцова і Іван Суранович тримали велике гасло, яке ганьбило фальсифікацію виборів в Україні і нагле втручання Москви у справи Української Держави. Що то було!!! Годі й говорити! Але ми істотно-органічно відчували себе малюсіньким осередком Великого Київського Майдану, ми відчували його енергетичний струм, кожна клітинка тіла засвідчувала поклик рідної нації, ми дихали і жили абсолютно природною Свободою в унісон з нашою улюбленою Україною.

Ця подія подарувала нам декілька незабутніх зустрічей. Відтак було майже 3 години відсидки в міліції, бо вийшли ми на цей пікет без дозволу адміністрації. Але ці дріб'язкові прикрощі нічого не важили в порівнянні з тими неосяжними митями Великої Духовної Злуки з нашим великостраждальним, але героїчним Українським народом. Ми таки встигли чималенько роздати людям російськомовних ксерокопій газет «Правда України в Криму» і «Так!», які на той час нам привезли з Українського Криму. Цікаво однак і те, що до міліцейської дільниці нас забрали не ті молоді хлопці, що прибули першими, бо вони мусили викликати старший наряд. Але й для тих старших ми виявилися незвичайними порушниками. То ще й ті, другі, порадившись, викликали ще більш старших. Відтак, вийшло, що нас арештовували вже міліціонери в рангу майорів. І ставилися до нас дуже толерантно, як на площі, так і по путі в дільничний осередок. Деякі працівники-міліціонери аж зраділи нам: мовляв, хоч від вас щось правдиве взнаємо про події в Україні. Охоче слухали нас, ховали в кишені ксерокопії газет і давали адреси своїх електронних скриньок. Тільки один трохи скриготнув зубами, але й він скоро принишк і якихось серйозних образ не мали ми й від нього. Щоправда, лякав нас зиском. Дільничій під час складання протоколу до нас ставився дуже шляхетно. А один молодий міліціонер, перевіряючи і актуючи перелік речей в наших торбинках, навіть зробив вигляд, що не помітив гасло в сумці Тетянки, яке було написано маркером на величенькому таки шматку миткаля (простинці). Трохи згодом ми мали офіційний дозвіл Мурманської міської Адміністрації, але виходили на наш центральний міський майдан тільки Олег і Таня: мене спіткала тяжка хвороба на грип, а Іван подавсь в Україну. Мені ж додому телефонував якийсь міліціонер і опікувавсь тим, де ми будемо стояти, аби пильнувати нас від усіляких українофобів, яких до речі довго шукати ніколи не доводиться. Бажаючих накласти на боки й на ребра тільки за те, що ми тримаємо Державний Український прапор в Росії занадто багато. І не тільки росіян, але й «нашеньких» яничарів.

2007рік — згідно з Указом Президента України В. А. Ющенка нагороджена державною нагородою України — орденом «За заслуги» 3-го ступеня.
2008 рік — Одеською обласною організацією НСЖУ залучена до Національної спілки журналістів України.
2008 рік — лауреат українсько-канадського конкурсу інноваційних проектів у галузі освіти.
2008 рік — нагороджена Зіркою «Патріот України».
2009 рік — нагороджена Почесною грамотою Міністерства культури України.
2013 рік — делегат X Конгресу СКУ (Львів) від Росії.

Тепер^[] мешкає у місті Суми, займає активну громадянську позицію^[]. Громадянка Російської Федерації^[].

Джерела

«Бойовим побратимам» по Майдану-2004 [ 27 червня 2015 у Wayback Machine.]
Про болючі моменти історії і «прості» спроби їх трактування [ 27 червня 2015 у Wayback Machine.]
Автобіографія редактора сайту «„Кобза“ — українці Росії» Наталі Литвиненко-Орлової [ 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]