Єлизавета Миколаївна Ковальська (до шлюбу Солнцева; 29.07.1851, за ін. даними — 1849, 1850 або 1852—1943) — учасниця народницького руху, феміністка. Активістка жіночої освіти.
Ковальська Єлизавета Миколаївна | |
---|---|
Народилася | 17 червня 1851 Харківська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія |
Померла | 1943[1][2] СРСР |
Країна | Російська імперія СРСР |
Діяльність | активістка за права жінок, викладачка університету |
Знання мов | російська |
У шлюбі з | d |
|
Життєпис
Народилась поблизу м. Харків в маєтку батька — полковника М. Солнцева. Її матір'ю була кріпачка, яка перебувала у позашлюбному зв'язку з полковником. Разом з матір'ю була виписана з кріпацького стану, в офіційних документах значилась як «незаконна донька міщанки м. Харкова та полковника Солнцева».
Спочатку навчалась вдома, а потім — у приватному пансіоні Щербачової в Харкові. Після закриття пансіону була зарахована, не без спротиву батька, до жіночої гімназії. Організувала там «самоосвітній» гурток гімназисток, який невдовзі злився з аналогічним гуртком студентів Харківського університету. На гуртку обговорювалися актуальні політичні та громадські питання, у тому числі жіноче, читався роман М. Чернишевського «Что делать». У рік закінчення гімназії помер її батько, залишивши їй значний спадок.
Разом з Я. Ковальським (дещо пізніше вони одружилися) Єлизавета Солнцева організовує в одному зі своїх будинків безкоштовні навчальні курси для жінок: лекції слухачкам читали викладачі та студенти Харківського університету. В цей же час вступає до Харківського товариства грамотності й викладає у недільних школах для робітниць. На заняттях розповідає про цікаві для жінок епізоди з російської історії, про події Французької революції кінця 18 століття, про боротьбу жінок за свої права. Тоді ж організовує гурток для юнаків, який мав «радикальне направлення». Цей гурток відвідував М. Ковалевський (у той час ще молодий студент); він добре знав французьку та англійську мови і допомагав Ковальській в її роботі у ще одному жіночому гуртку, що мав соціалістичне спрямування (готував реферати з праць К.-А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є, Р. Оуена та ін. представників утопічного соціалізму). Я. Ковальський налагодив зв'язки з учителями Харківського повіту, вони регулярно приїздили до Харкова, і там для них влаштовувались невеликі педагогічні семінари, на яких обговорювалися й політичні теми. Активна політосвітня діяльність Єлизавети Ковальської та її однодумців привернула до себе увагу жандармів, і ті почали чинити на Ковальську тиск.
У цей час до Харкова приїздить міністр освіти граф Д. Толстой. Ковальська та гуртківці почали агітувати освічену громадськість за те, щоб подати міністрові петицію з проханням надати жінкам право вступати до університетів. Для підготовки петиції була створена комісія, до неї увійшли, крім Ковальської, хімік М. Бекетов, юристи А. Стоянов та Л. Владимиров, художниця Марія Раєвська-Іванова. Делегатками для подачі петиції були обрані Ковальська, А. Аптекман та М. Раєвська-Іванова. Міністр прийняв делегацію вкрай вороже, заявив, зокрема, що жінкам не слід навчатися в університетах. Після цієї зустрічі Ковальська виїздить до Санкт-Петербурга, відвідує там Вищі жіночі курси та гурток з вивчення політичної економії, де знайомиться з Софією Перовською, О. Корніловою (у шлюбі Корнілова-Мороз), О. Шлейснер та іншими своїми ровесницями, які згодом стануть відомими революціонерками-народницями.
1871 захворіла і повернулася до Харкова, а невдовзі за порадою лікарів відбула на лікування до Швейцарії. Там захопилася бакунізмом. Повернувшись до Росії, влаштувалась нар. вчителькою в Царськосільському повіті, розгорнула революційну пропаганду серед робітників заводу «Колпіно», котрі були жителями с. Царська Слов'янка. Потрапивши під жандармський нагляд, почала поперемінно мешкати то в Петербурзі, то в Харкові. Вела агітацію за програму «Землі і волі», однак не входила до цієї організації, залишаючи за собою свободу дії.
Перехід на нелегальне становище
Весною 1879, після вбивства в Харкові губернатора князя (Д. Кропоткіна), поліція почала проводити масові обшуки й арешти. Це змусило Ковальську перейти на нелегальне становище. Після розколу «Землі і волі» на «Народну волю» й «Чорний переділ» вступає до останнього. Заперечує популярну серед тогочасних революціонерів тезу, що терор є засобом наближення соціалістичної революції. Відстоює думку, що революцію може здійснити тільки сам народ. Організовує в Харкові гуртки самоосвіти для робітництва та учнівської молоді. 1880 разом із (член «Чорного переділу») засновує в Києві Південноросійський робітничий союз.
Арешт і каторга
22 жовтня 1880 разом з М. Щедріним, (Софією Богомолець), М. Присецькою, В. Кізером, С. Кузнєцовим та ін. була заарештована. У травні 1881 Київський військовий суд засудив її до безстрокової каторги. 1882 по дорозі до місця відбування покарання — Карійської політичної каторжної в'язниці (р. Кара, Забайкалля, Росія) — втекла з Іркутської пересильної тюрми разом з Софією Богомолець. Однак через три тижні була схоплена і доправлена до Карійської політичної каторжної в'язниці. 1884 після сутичок з місцевим тюремним начальством переведена до Іркутського тюремного замку на суворе ув'язнення в одиночній камері. Звідти знову втекла, проте через півтора місяці була схоплена і повернута до в'язниці. Весною 1885 повторно вислана на Кару. 1888 мала зіткнення з приамурським генерал-губернатором А. Корфом, який приїздив до Кари. Після інциденту відправлена до Верхудінського тюремного замку. Це спричинило збурення і протести політичних в'язнів і призвело 1889 до (Карійської трагедії). 1890 за спробу втечі відправлена до Гірно-Зерентуйської тюрми. За маніфестом безстрокова каторга була замінена 20-літньою.
Австрійська піддана
Одружилася з австрійським підданим М. Маньковським і 1903 як іноземна піддана була вислана до Австрії. 1904 увійшла до Партії соціалістів-революціонерів і в цьому ж році вийшла з неї через неприйняття партією програми «максимум». Пристала до групи «максималістів». 1907 була заарештована в Парижі (Франція) за підозрою в причетності до вбивства в серпні 1906 Т. Леонтьєвою французьклшл громадянина, якого та помилково сприйняла як колишнього російського міністра внутрішніх справ П. Дурново. Невдовзі за відсутністю доказів була звільнена. 1909 разом із групою максималістів видавала в Парижі журнал «Трудовая республика».
Повернення до Росії
Після Лютневої революції 1917 повернулася до Росії. 1918 влаштувалася в Петербурзі на роботу до Історико-революційної секції Державного архіву, працювала там науковою співробітницею. 1923 переїхала до Москви, жила в будинку ветеранів революції. Входила до редколегії журналу «Каторга и ссылка».
Див. також
Примітки
- Faceted Application of Subject Terminology
- Dictionary of Women Worldwide: 25,000 Women Through the Ages / A. Commire, D. Klezmer — Detroit: Gale, Yorkin Publications, 2006. — 2572 p. —
- Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
Джерела та література
- Голобуцький П. В., Трутовський Г. Й. Ковальська Єлизавета Миколаївна [ 7 Березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — 528 с. : іл. — .
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет