Кафедральний собор Сходження Святого Духа (біл. Кафедральны сабор Сашэсця Святога Духа) — катедральний собор білоруського екзархату Російської православної церкви.
Собор Сходження Святого Духа | |
Дата створення / заснування | 1642 |
---|---|
Чернечий орден | Бернардини |
Названо на честь | день Святої Трійці |
Країна | Білорусь |
Адміністративна одиниця | Мінськ |
У межах природно-географічного об'єкта | Високий Ринок |
Дієцезія | d |
Присвячено | Святий Дух |
З матеріалу | цегла |
Архітектурний стиль | бароко і Сарматське бароко |
Статус спадщини | Державний список історико-культурних цінностей Республіки Білорусь |
Категорія Вікісховища для інтер'єра елемента | d |
Собор Сходження Святого Духа у Вікісховищі |
Координати: 53°54′18″ пн. ш. 27°33′22″ сх. д. / 53.90500000002777625° пн. ш. 27.55611111113877953° сх. д.
Історія
Костел
Сучасний собор Сходження Святого Духа було зведено у 1633—1642 роках Бернардинською католицькою громадою. Храм був названий на честь Благовіщення пресвятої діви Марії. При храмі діяв жіночий монастир бернардинок. Комплекс складався з кам'яної будівлі костелу і 2-поверхового монастирського житлового корпусу, 3-поверхового флігеля і дерев'яних господарських будівель.
Костел славився чудотворною іконою Божої матері, яку після захоплення Мінська росіянами було евакуйовано в Жемайтію. Ікона не збереглася до нашого часу, проте збереглася гравюра, виконана з цієї ікони Леонтієм Тарасевичем
Монастир зазнавав руйнівних пожеж у 1741, а потім у 1835 роках, але кожного разу реставрувався. Станом на 1842 рік в мінському монастирі бернардинок жили 20 черниць, новіциятка, кандидат і дві терциярки. У ньому виховувалися також близько 20 дівчат, більшість з яких втратила батьків.
За російського панування
У 1852 році монастир було закрито російською владою, а черниць вислано до Несвіжу. Будівлею натомість заволоділи православні громади і з 1860 року будівля функціонувала як православний храм. 1869 року храм було відремонтовано, поставлено новий іконостас, а з 1870 року при храмі відкрито монастир, тепер чоловічий, до якого переїхали ченці зі Слуцького Свято-троїцького монастиря. Монастир було названо Свято-Духівським.
1922 року монастир був закритий радянською владою і не діяв до приходу у 1941 року на білоруські землі німців. З поверненням Мінська до СРСР із закриттям головного храму міста − Петропавлівського собору, Свято-Духівський собор став кафедральним храмом Мінської єпархії.
Святинею сучасного храму вважаються мощі святої благовірної Софії Слуцької, онучки Анастасії Слуцької.
Посилання
- «Прошлое и настоящее собора на портале Белорусской православной церкви» [ 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Історія храму і легенди [ 6 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Сайт собору [ 27 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Собор на сторінці визначних місць Мінська [ 15 травня 2009 у Wayback Machine.]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Kafedralnij sobor Shodzhennya Svyatogo Duha bil Kafedralny sabor Sashescya Svyatoga Duha katedralnij sobor biloruskogo ekzarhatu Rosijskoyi pravoslavnoyi cerkvi Sobor Shodzhennya Svyatogo Duha Data stvorennya zasnuvannya1642 Chernechij ordenBernardini Nazvano na chestden Svyatoyi Trijci Krayina Bilorus Administrativna odinicyaMinsk U mezhah prirodno geografichnogo ob yektaVisokij Rinok Diyeceziyad PrisvyachenoSvyatij Duh Z materialucegla Arhitekturnij stilbaroko i Sarmatske baroko Status spadshiniDerzhavnij spisok istoriko kulturnih cinnostej Respubliki Bilorus Kategoriya Vikishovisha dlya inter yera elementad Sobor Shodzhennya Svyatogo Duha u Vikishovishi Koordinati 53 54 18 pn sh 27 33 22 sh d 53 90500000002777625 pn sh 27 55611111113877953 sh d 53 90500000002777625 27 55611111113877953IstoriyaKostel Ikona Bozhoyi Materi v hrami XVII stolittya gravyura Leontiya Tarasevicha Suchasnij sobor Shodzhennya Svyatogo Duha bulo zvedeno u 1633 1642 rokah Bernardinskoyu katolickoyu gromadoyu Hram buv nazvanij na chest Blagovishennya presvyatoyi divi Mariyi Pri hrami diyav zhinochij monastir bernardinok Kompleks skladavsya z kam yanoyi budivli kostelu i 2 poverhovogo monastirskogo zhitlovogo korpusu 3 poverhovogo fligelya i derev yanih gospodarskih budivel Kostel slavivsya chudotvornoyu ikonoyu Bozhoyi materi yaku pislya zahoplennya Minska rosiyanami bulo evakujovano v Zhemajtiyu Ikona ne zbereglasya do nashogo chasu prote zbereglasya gravyura vikonana z ciyeyi ikoni Leontiyem Tarasevichem Monastir zaznavav rujnivnih pozhezh u 1741 a potim u 1835 rokah ale kozhnogo razu restavruvavsya Stanom na 1842 rik v minskomu monastiri bernardinok zhili 20 chernic noviciyatka kandidat i dvi terciyarki U nomu vihovuvalisya takozh blizko 20 divchat bilshist z yakih vtratila batkiv Za rosijskogo panuvannya Ikona Bozhoyi Materi u sobori U 1852 roci monastir bulo zakrito rosijskoyu vladoyu a chernic vislano do Nesvizhu Budivleyu natomist zavolodili pravoslavni gromadi i z 1860 roku budivlya funkcionuvala yak pravoslavnij hram 1869 roku hram bulo vidremontovano postavleno novij ikonostas a z 1870 roku pri hrami vidkrito monastir teper cholovichij do yakogo pereyihali chenci zi Sluckogo Svyato troyickogo monastirya Monastir bulo nazvano Svyato Duhivskim 1922 roku monastir buv zakritij radyanskoyu vladoyu i ne diyav do prihodu u 1941 roku na biloruski zemli nimciv Z povernennyam Minska do SRSR iz zakrittyam golovnogo hramu mista Petropavlivskogo soboru Svyato Duhivskij sobor stav kafedralnim hramom Minskoyi yeparhiyi Svyatineyu suchasnogo hramu vvazhayutsya moshi svyatoyi blagovirnoyi Sofiyi Sluckoyi onuchki Anastasiyi Sluckoyi Posilannya Proshloe i nastoyashee sobora na portale Belorusskoj pravoslavnoj cerkvi 3 bereznya 2016 u Wayback Machine Istoriya hramu i legendi 6 grudnya 2011 u Wayback Machine Sajt soboru 27 kvitnya 2016 u Wayback Machine Sobor na storinci viznachnih misc Minska 15 travnya 2009 u Wayback Machine