Карпезо Гнат Іванович біл Карпеза Ігнацій Іванавіч 25 листопада 1898 18981125 27 вересня 1987 український червоний козак



			Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»	Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»	Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

Біографія

Народився 25 листопада 1898 року в селі Куголовка (Кугаловка) Віленської губернії Російської імперії (нині — Глибоцький район Вітебської області Білорусі). Білорус.

У 1915 році призваний до Російської імператорської армії, рядовим брав участь у Першій світовій війні, воював на Південно-Західному фронті. У першій половині 1917 року був поранений, у червні того ж року демобілізований.

Громадянська війна в Росії

У грудні 1918 року вступив до лав РСЧА. Військову службу розпочав червоноармійцем робочого загону. Член РКП(б) з 1919 року.

Учасник Громадянської війни в Росії. З березня 1919 року — член інспекції Південно-Східної залізниці, з червня 1919 року — комісар батальйону 1-го Комуністичного полку, з 14 вересня 1919 року — комісар бойової ділянки військ Воронезького напрямку, з 27 грудня 1919 року — комісар штабу військ оборони залізниць Південного фронту, з 19 травня 1920 року — заступник військового комісара 23-ї окремої бригади. З 25 серпня 1920 року Г. І. Карпезо — комісар 220-го Іваново-Вознесенського стрілецького полку 25-ї Чапаєвської дивізії, з 23 грудня — комісар 218-го імені Степана Разіна стрілецького полку тієї ж дивізії, з 16 лютого 1921 року — комісар 75-ї стрілецької бригади тієї ж дивізії.

Українсько-радянська війна

1 травня 1921 року Г. І. Карпезо призначається військовим комісаром 3-ї бригади 17-ї кавалерійської дивізії Червоного козацтва, з 15 червня — замполіт 1-ї бригади 2-ї кавалерійської дивізії Червоного козацтва. У кінці жовтня — початку листопада 1921 року 1-ша бригада протистояла Подільській групі полковника армії УНР Михайла Палія, що в ході Другого зимового походу перетнула польсько-радянський кордон і увійшла на територію Радянської України.

Міжвоєнний період

З 13 листопада 1921 року — командир 11-го кавалерійського полку 2-ї дивізії Червоного козацтва, з 27 травня 1922 року — командир 10-го кавалерійського полку тієї ж дивізії, з 15 вересня 1922 року — начальник корпусної школи молодших командирів 1-го кавалерійського корпусу Червоного козацтва, з 7 березня 1923 року — командир 5-го кавалерійського полку Червоного козацтва.

У 1924 році Г. І. Карпезо навчався у Ленінградській вищій кавалерійській школі РСЧА, по закінченні якої у вересні того ж року знову стає командиром 10-го кавалерійського полку. У 1928 році призначений командиром 19-го кавалерійського полку 4-ї кавалерійської дивізії.

Протягом листопада 1929 — січня 1930 років — слухач Курсів удосконалення вищого командного складу при Військовій академії імені М. В. Фрунзе. По закінченні курсів у квітні 1930 року призначений начальником стройового відділу та начальником змінного складу Кавалерійських КУКС РСЧА.

З квітня 1932 по лютий 1936 року навчається у Військовій академії ім. Фрунзе, по закінченні якої призначений помічником командира, а з червня 1937 року — т.в.о. командира 30-ї кавалерійської дивізії. 17 грудня 1936 року Г. І. Карпезо присвоєне військове звання «полковник». З травня 1938 року — помічник начальника Червонопрапорних кавалерійських КУКС РСЧА. 17 травня 1939 року присвоєне військове звання «комбриг».

З 24 січня 1940 року — начальник Тамбовського кавалерійського училища. 4 червня 1940 року Г. І. Карпезо присвоєне військове звання «генерал-майор». З 7 червня 1940 року — командир 39-го стрілецького корпусу Далекосхідного фронту, з 9 грудня 1940 року — командир 5-го кавалерійського корпусу.

11 березня 1941 року генерал-майор Г. І. Карпезо призначений командиром новоствореного 15-го механізованого корпусу 5-ї армії Київського особливого військового округу (КОВО).

Німецько-радянська війна

З початком німецько-радянської війни 15-й механізований корпус діяв на Південно-Західному фронті, вів важкі оборонні бої в районі Дубно — Луцьк — Броди.

26 червня 1941 року під час авіаційного нальоту німецької авіації командир 15-го механізованого корпусу генерал-майор Г. І. Карпезо був важко поранений і контужений. По 5 січня 1942 року лікувався у шпиталях у Тамбові і Ташкенті, внаслідок контузії отримав важке захворювання серця і нервової системи, був визнаний обмежено придатним до військової служби.

З 5 січня 1942 року — у розпорядженні командування Середньоазійського військового округу (САВО), з 17 лютого 1942 року — інспектор піхоти САВО, з 19 червня 1942 року — т.в.о. помічника командувача САВО по кінноті, з 27 лютого 1942 року — т.в.о. заступника і заступник командувача Південно-Уральського військового округу, з 11 грудня 1943 року — заступник командувача САВО по ВНЗ, з 4 квітня 1944 року — т.в.о. заступника командувача САВО.

Повоєнні роки

З 28 липня 1945 по червень 1959 року — заступник командувача військ Київського військового округу по вищих навчальних закладах.

5 липня 1946 року Г. І. Карпезо присвоєне військове звання «генерал-лейтенант».

З 8 червня 1959 року — у розпорядженні Головного командування Сухопутних військ. З 4 листопада 1959 року — в запасі.

Помер 27 вересня 1987 року в Києві. Похований на Лук'янівському військовому цвинтарі.

Нагороди

Нагороджений орденом Леніна (21.02.1945), чотирма орденами Червоного Прапора (12.11.1943, 03.11.1944, 06.11.1945,), орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (06.04.1985) і медалями.

Примітки

Постанова РНК СРСР «Про присвоєння військових звань вищому начальницькому складу Червоної армії» [ 28 лютого 2013 у Wayback Machine.](рос.)

Посилання

Вітебська обласна бібліотека: Видатні і відомі люди^{[недоступне посилання з липня 2019]}(біл.)
Електронний меморіал «Помни Про» [ 29 червня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
(рос.)

[1] Постанова РНК СРСР «Про присвоєння військових звань вищому начальницькому складу Червоної армії» [ 28 лютого 2013 у Wayback Machine.](рос.)