Каплиця «Нечаяна Радість» (Київ)

Капли́ця «Несподівана Радість» (також «Неча́яна Ра́дість») — православна каплиця у Києві, біля будинку Київського релігійно-просвітницького товариства (вул. Велика Житомирська, 9), збудована близько 1903 року та зруйнована у 1930-ті роки.

Каплиця «Несподівана Радість»
каплиця «Несподівана Радість»
50°27′19″ пн. ш. 30°30′59″ сх. д. / 50.45528580713385480° пн. ш. 30.51651973476253588° сх. д. / 50.45528580713385480; 30.51651973476253588Координати: 50°27′19″ пн. ш. 30°30′59″ сх. д. / 50.45528580713385480° пн. ш. 30.51651973476253588° сх. д. / 50.45528580713385480; 30.51651973476253588
Тип споруди	каплиця
Розташування	Україна, Київ
Архітектор	Єрмаков Євген Федорович
Кінець будівництва	1903
Зруйновано	1930-ті
Відбудовано	не відбудовувалась
Стиль	псевдоросійський стиль
Каплиця «Несподівана Радість» (Київ) (Київ)

Історія

У 1901—1903 роках на вулиці Великій Житомирській звели будинок Київського релігійно-просвітницького товариства, в якому облаштували домову церкву Івана Златоуста. Приблизно тоді ж впритул до будинку за проєктом архітектора Євгена Єрмакова збудували невелику, окремо встановлену капличку. Це була невелика, цегляна споруда, збудована, як і Будинок товариства, у псевдоросійському стилі та увінчана високим шатровим куполом із цибулястою банькою; вхід до будівлі був облаштований прямо з вулиці Великої Житомирської. Головною святинею каплиці була копія ікони Божої Матері «Несподівана Радість», на честь якої каплиця й отримала свою назву. Опікувався каплицею причт домового храму Івана Златоуста.

У 1920-і роки каплиця була діючим храмом «обновленської» церкви.

На початку 1930-х років у будівлі колишнього релігійно-просвітницького товариства містився клуб робітників «Нарзв'язку», з 1932 року — Дім інженерно-технічних робітників, працівники якого подали до міської влади клопотання про закриття і знесення каплиці. У січні наступного, 1933 року облвиконком ухвалив рішення про знищення каплиці, яке було виконане найближчим часом.

У 1970-х роках до будинку Товариства з того боку, де стояла каплиця, прибудували новий семиповерховий корпус для наукових інститутів.

Див. також

• Церква Іоана Златоуста в будинку релігійно-просвітницького товариства

Примітки

1. Третяк, 2004, с. 55.
2. Кальницький, 2012, с. 131.

Джерела

• Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — .
• Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — .
• Храми Києва. Мультимедійна енциклопедія. 2000.

Посилання

• Елена Паршутина (21 серпня 2020). . my-kiev.com. MY-KIEV.com. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 14 квітня 2022 року. (рос.)