Йти своїм шляхом англ Going My Way американський художній чорно білий фільм 1944 року Це комедійна драма з елементами мю

«Йти своїм шляхом» (англ. «Going My Way») — американський художній чорно-білий фільм 1944 року. Це комедійна драма з елементами мюзиклу про молодого священника (Бінґ Кросбі), який переймає наступництво від досвідченого старого пароха (Баррі Фіцджеральд). У 1945 році картина здобула 7 премій «Оскара» та 3 премії «Золотого глобуса».

Йти своїм шляхом
Going My Way


Жанр	комедія, драма, мюзикл
Режисер	Лео Маккері
Продюсер	Лео Маккері
Сценарист	Френк Кевітт
У головних ролях	Бінґ Кросбі Баррі Фіцджеральд
Оператор	Лайонел Ліндон
Композитор
Монтаж	Лерой Стоун
Художник	Ганс Дрейер
Кінокомпанія	Paramount Pictures
Дистриб'ютор	Paramount Pictures
Тривалість	126 хв.
Мова	англійська
Країна	США
Рік	1944
Дата виходу	3 травня 1944
IMDb	ID 0036872
Наступний
Йти своїм шляхом у Вікісховищі

У 1945 році вийшло продовження фільму під назвою .

Сюжет

Отець Фіцджіббон, літній священник округу. Він відслужив у старому районі міста вже 45 років, але його церква бідна, погано опалюється і має борги за оренду землі. Для виправлення справ приходу до нього спрямований молодий священник Чак О'Моллі.

Отець Фіцджіббон відчуває змішані емоції, спілкуючись з приїжджим, дуже вже він неординарний у своїх поглядах на життя. А й справді, молодий священник, у вільний від служби час, грає в бейсбол з місцевими дітлахами, організовує хор з важких підлітків і навіть відвідує кінотеатр. Він говорить: «Релігія повинна бути повної світла і життя, а не похмурою і сірою».

Проходять тижні й отець Фіцджіббон і священник Чак О'Моллі переймаються розумінням один до одного, адже їх мета одна — нести радість слова Божого людям…

У ролях

Бінґ Кросбі — отець Чак О'Моллі
Баррі Фіцджеральд — отець Фіцджіббон
— отець Тімоті О'Дауд
— Тед Гейнс мол.
— сер Тед Гейнс
— Керол Джеймс
— містер Белкнеп
— Томазо Бозанні
— місис Кармоді
— керівник церковного хору хлопчиків
Райзьо Стівенс — Женев'єв Лінден
— Тоні Скапоні (у титрах не вказаний)
— місис Моллі Фіцджіббон (у титрах не вказана)
— Герман Ланжерганк (у титрах не вказаний)
Джулі Гібсон — таксистка

Нагороди

У 1945 році фільм висувався у 10 номінаціях премії «Оскар», з яких у 7-ох здобув нагороди. Того ж року переміг у 3 номінаціях премії «Золотий глобус».

«Оскар»

Номінація	Переможець
Найкращий фільм	Paramount Pictures (Лео Маккері, продюсер)
Найкращий режисер	Лео Маккері
Найкраща чоловіча роль	Бінґ Кросбі
Найкраща чоловіча роль другого плану	Баррі Фіцджеральд
Найкращий оригінальний сценарій	Лео Маккері
Найкращий адаптований сценарій	і Френк Кевітт
Найкраща пісня до фільму	«Swinging on a Star»: муз. , вір.

«Золотий глобус»

Номінація	Переможець
Найкращий фільм (драма)
	Баррі Фіцджеральд
Найкраща режисерська робота	Лео Маккері

Цікаві факти

^[en] (2007), де відбувалось фільмування.

Найкасовіша картина 1944 року.
Сценарій фільму був написаний після свого сиквелу . Проте, як не дивно, «Йти своїм шляхом» був випущений першим.
Прототипом героя Баррі Фіцджеральда був справжній священник — монсеньйор Ніколас Коннеллі, образ якого був частково запозичений режисером Лео Маккері.
Знімання фільму відбувалось у ^[en] (Санта-Моніка, Каліфорнія), на студії Paramount (Голлівуд, Лос-Анджелес) а також у деяких інших місцях Лос-Анджелеса.
Фільм заборонений у низці країн Латинської Америки, оскільки Бінґ Кросбі носив білу сорочку, бувши священником.
2004 року картина була внесена до Національного реєстру фільмів.
Попри те, що в цьому та деяких інших фільмах Баррі Фіцджеральд грав католицького священника, в житті він був протестантом. Впродовж фільму Баррі Фіцджеральд кілька разів хреститься з правого плеча на ліве замість з лівого плеча на праве.

Примітки

. Архів оригіналу за 25 лютого 2013. Процитовано 20 вересня 2011.
. Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 20 вересня 2011.

Посилання

Трейлер до фільму [ 18 лютого 2012 у Wayback Machine.] на YouTube.
Йти своїм шляхом на сайті IMDb (англ.)
Йти своїм шляхом на сайті AllMovie (англ.)
Going My Way на сайті Rotten Tomatoes (англ.)

[source2-1] . Архів оригіналу за 25 лютого 2013. Процитовано 20 вересня 2011.

[2] . Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 20 вересня 2011.