Зброєзнавство

Зброєзнавство – спеціальна історична дисципліна, яка вивчає як предмети озброєння (ручну зброю, військову техніку та військове спорядження), історичні закономірності їх виникнення, розвитку, використання й поширення, так і закономірності виникнення, розвитку й поширення пов’язаних з їх виробництвомвом технологій.

Головне завдання зброєзнавства полягає в комплексному вивченні різноманітних предметів озброєння як джерела історичного, а також у подальшій розробці зброєзнавчих методів дослідження.

Джерелами вивчення виступають зображальні, писемні та усні документи, але основним джерелом залишається сама зброя та предмети озброєння чи їхні залишки.

Як продукт суспільного виробництва, що втілює останні технічні досягнення, предмет обміну й торгівлі, пам’ятник матеріальної культури та мистецтва зброя є носієм історичної інформації, необхідної при вивченні рівня розвитку суспільства, його матеріальної та духовної культури, соціально–економічних, політичних відносин тощо. Зброєзнавство структурно пов’язане і переважно послуговується теоретико–методологічними засадами та методами дослідження джерелознавства історичного, однак передбачає залучення до своїх досліджень також загальноісторичних методів і методів споріднених наук – інших спеціальних історичних дисциплін, археології, історії мистецтва, а також методів низки точних, природничих та гуманітарних наук.

Сам термін запровадили австрійські та німецькі дослідники зброї. Одним з перших, хто застосував термін "зброєзнавство" був А.Деммін (A.Demmin)у книзі "Історичний розвиток зброї з давніх часів до сьогодення: енциклопедія зброєзнавства" (1869 р.). В російській імперії термін "оружиеведение" вперше ввів Е.Ленц у 1908 році, визначивши її як самостійну допоміжну історичну науку. В українській історіографії перша характеристика зброєзнавства, як спеціальної історичної дисципліни належить В.Сидоренко. В незалежній Україні, вперше наукове визначення зброєзнавства подано у навчальному посібнику "Спеціальні історичні дисципліни" (К.,1992).

Перші види зброї з'явились в період палеоліту розвинулись із засобів полювання (дерв'яні списи, заточенні камені тощо), пізніше в період мезоліту з'являються лук та стріли. У добу неоліту з'являються такі базові види холодної зброї, як кам'яна сокира, булава з кам'яною голівкою, кинджали з каменю і кістки. З винайденням заліза з'явились елементи захисного спорядження, основні види ручної холодної зброї теж стали металевими. З часом ручна зброя почала відігравати все менш важливу роль в ході історії, а військова техніка почала відігравати провідну роль у озброєнні армій.

Джерела та література

• Д. В. Тоїчкін. Зброєзнавство [ 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 306. — .
• Д. В. Тоїчкін. Зброєзнавство [ 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — .

Література

• Спецальні історичні дисципліни: довідник: навч.посіб. для вищ.навч.закл. / І.Войцехівська (кер.авт.кол), В. В. Томазов та ін. — Київ: Либідь, 2008. 
• Судове зброєзнавство : Навч.-практ. посіб. / О. А. Борідько, В. В. Логінова, К. В. Парасочкіна. – К. : Юстініан, 2009. – 88 c.