Жан II Жувенель дез Урсен

Жан II Жувенель дез Урсен (фр. Jean II Jouvenel des Ursins; нар. 23 листопада 1388, Париж — пом. 14 липня 1473, Реймс) — середньовічний французький політичний і релігійний діяч, дипломат, хронист.

Жан II Жувенель дез Урсен
фр. Jean II Jouvenel des Ursins
Народився	23 листопада 1388(13881123) Париж
Помер	14 липня 1473 Реймс
Підданство	королівство Франція
Діяльність	прелат, дипломат, історик, політик, філософ, письменник
Знання мов	середньофранцузька^[1]
Посада	архієпископ Реймський
Термін	1457—1473 роки
Попередник
Наступник
Конфесія	католицтво
Рід
Батько	Жан Жувенель дез Урсен
Мати	Мішель де Вітрі
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив з впливового купецько-шляхетського роду (інколи Жувеналь дес Юрсен). Син Жана Жувенеля дез Урсена, купецького прево Парижу і королівського правника, та Мішель де Вітрі. Народився 1388 року в Парижі.

Вивчав канонічне і цивільне право в Орлеанському університеті іСорбонні, отримавши ступінь доктора. Почав свою кар'єру з посади королівського чиновника в Паризькому парламенті. 1413 року родина Жувенель дез Урсен фінансово постраждала під час повстання кабош'єнів. Сам Жан разом з батьком вподальшомубрав участь в його придушенні.

Після захоплення в 1418 році Парижа бургундським герцогом Жаном I, втік разом з родиною до дофіна Карла в Пуатьє, де його батько став президентом відтвореного там Паризького парламенту, а сам він разом з братами Вільгельмом і  — його членами.

Невдовзі вирішує обрати церквону кар'єру. У 1429 році став королівським адвокатом і королівським капеланом, потім протоієреєм Кармайн і дуайєном в Авранші. У 1432 році змінив на посаді єпископа Бове П'єра Кошона.

Був прихильником централизаторской політики короля Карла VII. У 1435 році брав участь в підготовці конференції в Аррасі, а в 1439 році виступав на засіданні Генеральних штатів в Орлеані. Займався організацією оборони від англійців міста Бове та усього єпископства.

У 1444 році був призначений єпископом Лана, в 1449 році змінив свого брата Жака на посаді архієпископа Реймса. У 1452 року відповідно до наказу папи римського Калікста III очолив процес реабілітації Жанни д'Арк, який завершився 1456 року.

15 серпня 1461 року коронував нового короля Людовика XI в Реймському соборі, склавши з цього приводу вітальну промову. У 1462 році на прохання нового короля склав разом з відомим дипломатом Вільгельмом Кузино де Монтрейль трактат, який спростовував домагання англійського короля Едуарда IV Йорка на французький трон. 1468 року брав участь в роботі Генеральних Штатів в Турі. Помер 1473 року в Реймсі.

Творчість

Вважається автором «Історії короля Карла VI» (фр. Histoire de Charles VI Roy de France), що охоплює події 1380—1422 років. Ця хроніка є одним з основних джерел про події Столітньої війни. Вперше булаопубліканова 1614 року. Жан II Жувенель дез Урсен в хроніці докладно описує рух кабош'єнів, битву при Азенкурі, захоплення Парижу герцогом Бургундії, договір в Труа з Англією, війну арман'яков і бургиньйонів тощо, доповнюючи їх власними свідченнями та міркуваннями. Так, в церквоному плані виступав за обмеження папської влади та за централізацію держави під владою короля.

Є також автором мемуарів про події 1430-1440-х років, що містять, зокрема, відомості про процес Жанни д'Арк, взяття Парижа в 1436 році.

Залишив 11 полемічних трактатів, серед яких виділяються «Audite illos» (1432 рік) і «Audite celi» (1435 рік), що містять обґрунтоване спростування англійських претензій на французьку корону, а також низку богословських творів, зокрема «Небеса, слухайте», «Християнішний, найвищий і наймогутніший король».

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563

Джерела

• Lewis P. S. Ecrits Politiques De Jean Juvenal Des Ursins // Societe de l'histoire de France. — t. I, 1978, t. II, 1985 et t. III, 1993. — .
• Rigaudière A. Le prince et la loi d'après Jean Juvénal des Ursins, dans Le prince et la norme: ce que légiférer veut dire, éd. J. Hoareau-Dodinau, G. Métairie, P. Texier. — Limoges: Presses universitaires de Limoges, 2007. — pp. 81-115.