Гійом Брюн

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Брюн.

Гійом Марі-Анн Брюн (фр. Guillaume Marie-Anne Brune, 13 березня 1763 —†2 серпня 1815) — французький військовик часів Першої імперії, маршал Франції.

Гійом Брюн
фр. Guillaume Brune
Народився	13 березня 1763(1763-03-13) Брив-ла-Гаярд
Помер	2 серпня 1815(1815-08-02) (52 роки) Авіньйон
Поховання	Сен-Жуст-Соваж
Країна	Франція
Діяльність	військовик,
Знання мов	французька
Учасник	Наполеонівські війни
Роки активності	з 1791
Титул	граф
Посада	посол і пер Франції^[d]
Військове звання	маршал Франції
Батько	Стефан Брюн
Мати	Жанна Вельбан
У шлюбі з	^d^[1]
Нагороди	маршал Франції (19 травня 1804) імена, нанесені на Тріумфальну арку
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився 1763 році у м. Брив-ла-Гаярд. Був сином Стефана Брюна, королівського адвоката. Напередодні Французької революції Брюн переїздить до Парижа, де вивчає право. Під час революційних подій вступає до клубу кордельєрів (1791 рік), а згодом товаришує з впливовим політиком Жоржем Дантоном. Згодом вступає до національної гвардії, де обирається підполковником. Потім воює у лавах Північної армії. У 1793 році за звитягу у битві при Ондшооті стає бригадним генералом, 5 жовтня 1795 року бере участь у придушенні Вандем'єрського повстання роялістів у Парижі. Наступного року спрямовується до Італійської армії. Під час походу до Італії відзначився у битвах при Арколе, Ріволі, Фельтре, Беллуно. У 1797 році отримує звання дивізійного генерала. У 1798 році захопив Швейцарію.

У 1799 році відповідав вже за оборону Батавської республіки (колишньої Голландії). У битві при Бергені розбив англо-російську армію. Він змусив Фредеріка, герцога Йоркського і Олбані, головнокомандувача союзної армії, здатися й підписати договір в Алкмаарі. Однак 4 грудня того ж року уряд Батавської республіки, підозрюючи, що Брюн має намір повалити його, позбавив генерала командування. Потім він був призначений командувачем армією Заходу з місією, щоб покласти край повстанню у Вандеї. Незабаром після цього зумів змусити лідерів шуанів скласти зброю. Підтримав заколот 18 брюмера й незабаром увійшов до Державної ради.

У 1801—1802 роках командував Італійською армією. Він захопив міста Верону, Віченцу, Тревізо, виграв у австрійців битву при Монцамбано. У 1802 році стає послом Франції в Османській імперії. У 1804 році повернувся на батьківщину, водночас отримав звання маршала та великого орла Ордену Почесного легіону. 2 вересня 1805 року Наполеон I призначає Брюна головнокомандуючого армією Булонського табору й армією Берегу Океана. У 1806 році він стає губернатором Ганзейських міст. У 1807 році захоплює Померанію. Але того ж року Бонапарт відправляє Брюна у відставку за республіканські погляди. Поза військовими справами він залишався до 1814 року.

Під час першої реставрації Бурбонів король Людовик XVIII нагородив Брюна орденом Святого Людовика. Під час Ста днів Наполеона I він підтримав його. Відповідав за оборону півдня Франції. Почувши звістку про поразку французів при Ватерлоо він наказав своїм військам не чинити опір, а сам рушив до Парижа. Втім по дорозі — у м. Авіньйон 2 серпня 1815 року Брюна вбили роялісти.

Джерела

• René de La Croix, " duc de Castries ", La Terreur blanche. L’épuration de 1815, Paris, 1981.

Посилання

1. https://www.geneanet.org/registres/view/32378/293?individu_filter=16096920