Барон Генріх фон Пітрайх нім Heinrich Freiherr von Pitreich 10 листопада 1841 13 грудня 1920 австро угорський воєначальн

Барон Генріх фон Пітрайх (нім. Heinrich Freiherr von Pitreich, 10 листопада 1841 — 13 грудня 1920) — австро-угорський воєначальник, військовий міністр Австро-Угорщини в 1902—1906. Барон.

Барон Генріх фон Пітрайх
нім. Heinrich Freiherr von Pitreich

Барон Генріх фон Пітрайх, 1905

Військовий міністр Австро-Угорщини

19 грудня 1902 — 24 жовтня 1906

Попередник:

Барон Едмунд фон Кріґгаммер

Спадкоємець:

Барон Франц фон Шенайх

Народження:

10 листопада 1841
Любляна, Герцогство Крайна, Австрійська імперія

Смерть:

13 грудня 1920 (79 років)
Відень, Австро-Угорщина

Країна:

Австрійська імперія →

Австро-Угорщина

Батько:

^d

Діти:

^d і ^d

Нагороди:

Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пітрайх.

Родина

Прадід Генріха фон Пітрайха — доктор юридичних наук Міхаель Пітрайх Старший (1710—1775, зведений у дворянське достоїнство в 1765) — відомий адвокат, який працював в Граці, Зальцбурзі та Секау, радник консисторії, з 1769 — декан Грацького університету. Дід, Йозеф (1751—1809, з 1791 — лицар), Надвірний радник при Верховному суді. Батько, Вінсент Пітрайх (1798-1869), Надвірній радник, служив у Верховному Суді, депутат ландтагу Каринтії. Брати — Антон і Август займали високі посади в судовій системі. Сини — Гуго і Максиміліан — високопоставлені офіцери.

Військова кар'єра

Генріх фон Пітрайх в 1859 році закінчив Інженерну академію. З 1866 — офіцер Генерального штабу, займався модернізацією фортець Кракова і Лемберга. З 1871 — капітан Генерального штабу, з 1876 служив в Оперативному управлінні. У 1878 отримав чин майора, в 1882 — підполковника. У 1883 очолив 5 відділ Генерального штабу. З 1885 — полковник, начальник канцелярії військового міністра.

У 1891 отримав чин генерал-майора. Одночасно був призначений у війська, командував 24 дивізією, розквартированою в Перемишлі. У 1895 став фельдмаршал-лейтенантом.

З 1896 — заступник начальника Генерального штабу, організував ряд великих загальновійськових маневрів.

19 грудня 1902 року призначений загальноімперським військовим міністром. У 1903 за пропозицією імператора був запропонований новий гарнізонний статут, відповідно до якого від офіцерів військової частини вимагалося знати мову підданих, з яких вона сформована. Пропозиція викликала неприйняття німецькомовного офіцерства і в результаті 16 вересня 1903 був опублікований імператорський указ про уніфікацію в армії, який торкнувся і угорських гонведів. Це викликало найбільшу кризу у відносинах між двома частинами імперії з часів Австро-угорської угоди. Генеральний штаб готувався до використання військової сили проти Угорщини. Сам Пітрайх був прихильником збереження єдиної командної мови в армії, однак пропонував ввести інші послаблення для угорців, зокрема, допустити угорську мову в військових судах. Вступив в конфлікт з спадкоємцем престолу ерцгерцогом Францом Фердинандом, під його тиском був змушений подати у відставку. Призначений командиром 63-го піхотного полку, незабаром вийшов на пенсію. Помер 13 січня 1920 року у Відні.

На посту глави військового міністерства був відомий як реформатор, приділяв велику увагу переозброєння артилерії, сприяв прийняттю на озброєння кулеметів.

Твори

Die Einheit der osterreichisch-ungarischen Armee: militar-politische Betrachtung eines alten Soldaten aus dem Ungarischen., C.W. Stern, Wien, 1905
Meine Beziehungen zu den Armeeforderungen Ungarns verbunden mit der Betrachtung dermaliger internationaler Situation, Braumüller, Wien, 1911
Entgegnung auf den Festgruss des Professors Dr. Hermann Oncken zur Gedächtnisfeier an die Leipzigerschlacht: («Neue Freie Presse» vom 17. Okt. 1. J.), Seidel, Wien, 1913

Література

Adam Wandruszka (Herausgeber): Die Habsburgermonarchie 1848—1918 / Die bewaffnete Macht. Band V, Wien, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, 1987, .
Peter Urbanitsch/Helmut Rumpler (Herausgeber): Die Habsburgermonarchie 1848—1918 / Verfassung und Parlamentarismus: Verfassungsrecht, Verfassungswirklichkeit, zentrale Repräsentativkörperschaften. Band VII, Wien, Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, 2000, .
Pitreich. In: Meyers Großes Konversations-Lexikon. 6. Auflage. Bd. 15, Bibliographisches Institut, Leipzig 1902—1909.