Гейно Лійметц

Гейно Лійметц (з 1936 до 1945 року — Гейно Ліберт, з 1945 року — Гейно Йоханович Лійметц; нар. 22 січня 1928, село Кула, прихід Карула (нині ) — пом. 30 квітня 1989, Таллінн) — радянський естонський вчений-педагог, психолог, логік, викладач, який займався в тому числі й науковими дослідженнями в галузі навчання «важких» дітей. За національністю виру.

Гейно Лійметц
Народився	22 січня 1928(1928-01-22)^[1]
Помер	30 квітня 1989(1989-04-30)^[1] (61 рік)
Діяльність	науковець
Alma mater	Тартуський університет
Заклад	Тартуський університет
Діти	^d

Походження та навчання

Гейно Ліберт народився в селі Кула в родині Йохана та Елли Лійметців, потім його родина переїхала до села Сару, де він вступив до початкової школи, а пізніше в Харлгу, де він навчався до 1942 року. Здобуття середньої освіти завершив у Валзі (іноді це місто вказується як його місце народження).

У 1947 році Гейно Лійметц вступив до Тартуського університету на психологічний факультет, а закінчив його в 1952 році. В 1953—1956 роках навчався в аспірантурі при цьому університеті і почав викладати в ньому з 1956 року. У 1960 році вступив до лав КПРС.

Наукова діяльність

У 1963—1975 роках очолював кафедру педагогіки Тартуського університету, а в 1975 році перейшов на роботу до Таллінського університету, де працював до кінця життя. Тут же він з 1985 року очолював кафедру психології та педагогіки.

В 1950—1953 і 1959—1961 роках паралельно з навчанням або роботою в університеті працював психологом у школах. Гейно Лійметц активно займався громадською діяльністю: з 1975 по 1988 рік очолював Естонське товариство психологів СРСР, 1972 року очолив Естонський НДІ педагогіки на громадських засадах.

Також він входив до складу редакційної колегії журналу «Питання психології». У 1967 році він став членом Академії педагогічних наук СРСР, в 1982 році — почесним доктором Гельсінського університету, а в 1985 році — почесним доктором Тампереского університету. Помер у Таллінні, однак похований в Тарту.

У загальній складності Гейно Лійметц написав близько 390 робіт з педагогіки. Його наукові праці присвячені теорії дидактики, соціальної педагогіки, загальної теорії виховання і виховання «важких» дітей зокрема.

Розробив теорію так званої «інтегральної дидактики», обґрунтовану ним у його роботі 1982 року «Розвиток особистості школяра та інтегральна дидактична система». Суть його поглядів зводилася до того, що школа в тій чи іншій формі повинна контролювати більшу частину часу дітей, щоб надалі вони могли стати повноцінними членами суспільства. У своїх працях велику увагу приділяв «колективному вихованню».

Бібліографія

• «Liimetsa Heino — umast aost iin olnu Karula miis», Eksta Viivi, Uma Leht 146, 2008.

Примітки

1. Педагоги и психологи мира — 2012.
   d:Track:Q126722605
2. Хейно Йоханович Лийметс (некролог)//«ВОПРОСЫ ПСИХОЛОГИИ» № 4, 89, стр.178. [ 24 жовтня 2018 у Wayback Machine.](рос.)

Посилання

• Стаття у Педагогічному енциклопедичному словнику. [ 25 листопада 2020 у Wayback Machine.] (рос.)