Галета Василь Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Галета.

Василь Федорович Галета — український поет (6 січня 1928, Кривуха Дубенського району Рівненської області — 13 березня 1988)

Галета Василь Федорович
Народився	6 січня 1928(1928-01-06) село Кривуха
Помер	13 березня 1988(1988-03-13) (60 років)
Поховання	Дубно
Громадянство	Польща, СРСР
Національність	українець
Діяльність	поет
Мова творів	українська
Діти	Галета Богдан Васильович
Нагороди	За відвагу, За перемогу над Німеччиною

Біографія

Народився в селі Кривуха Дубенського району Рівненської області 6.01.1928 року у селянській родині.

У 15-ти річному віці вивезений до Німеччини.

Після звільнення пішов на фронт добровольцем, воював у мінометній роті, був поранений, після лікування вже механіком-водієм Т-34. Отримав бойові нагороди медаль «За відвагу» (за прявлений героїзм при відбитті контратаки супротивника 27.04.1944р) та «За перемогу над Німеччиною».

Навчався у Дубенському педагогічному училищі, де на другому курсі в 1948 році був заарештований НКВС та засуджений на 25 років як «ворог народу».

Перебував у таборах міста Інта (Комі АРСР) де працював у шахті, звільнений через 7 років у зв'язку з розвінчанням культу особи Сталіна. Улітку 1956 р. звільнений з-під варти комісією Президії Верховної Ради СРСР. Після звільнення виїхав до батьків на Рівненщину. Був пов’язаний з Я. Гасюком, який доручив йому роздобути чисті паспортні бланки та за можливістю налагодити зв’язки з оунівським підпіллям.

Працював спочатку в Дубенській автоколоні, потім в промкомбінаті.

За роки перебування на Півночі написав і зумів зберегти цілий зошит своїх віршів. У цих талановитих поетичних рядках йому вдалося донести ту найзаповітнішу мрію про свободу і щастя, з якою жили і страждали тисячі українців, що перебували в рабстві на чужині за колючими дротами ГУЛАГу. До кінця життя В. Ф. Галета домагався реабілітації, але довідка з Верховного суду прийшла вже після його смерті.

Неодноразово звертався у Верховний суд добиваючись реабілітації.

Помер 14 березня 1988 року, не доживши до реабілітації два місяці.

1995 року в Державному історико-культурному заповіднику міста Дубно започатковано іменний фонд поета. Одна з вулиць міста носить його ім'я.

У 1998 році на фасаді Дубенського педагогічного коледжу РДГУ по вул. Свободи, 44, відкрито меморіальну табличку.

Творчість

Автор збірок «Невільничі струни» (1990), яка вийшла російською мовою у перекладі Віктора Того у 1992 р., «Етап» (1992), які вийли у світ стараннями поета М.Пшеничного.

За життя уродженець села Кривуха Дубенського району не опублікував жодного рядка. Головною причиною такого замовчування стали національні прояви українця. Перебуваючи в таборах, написав ряд віршів, в яких гостро та влучно викривав московсько-більшовицьку гулагівську систему, наприклад "Байка".

Документальний фільм до ювілею поета із серії «Скарби заповідника» (https://www.youtube.com/watch?v=-9TMtustnwI)

Посилання

• http://archive.khpg.org/index.php?id=1233416874 [ 18 травня 2018 у Wayback Machine.]
• https://www.youtube.com/watch?v=-9TMtustnwI
• https://static.7x7-journal.ru/filestorage/2015-05-22/103381_Каганцов_книга_вся(1).pdf

1. . pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 7 травня 2021.
2. . Дисидентський рух в Україні (ua) . Архів оригіналу за 26 вересня 2017. Процитовано 25 листопада 2019.
3. . vilneslovo.rv.ua. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 25 листопада 2019.
4. . Всеосвіта (укр.). Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 25 листопада 2019.
5. Скарби заповідника (укр.), процитовано 25 листопада 2019