Бурдейний Олексій Семенович

Олексій Семенович Бурдейний (18 жовтня 1908(19081018), місто Житомир Волинської губернії, тепер Житомирської області — 21 квітня 1987, місто Москва) — український радянський військовий діяч. Герой Радянського Союзу (19.04.1945). Член ВКП(б) з 1928 року. Депутат Верховної Ради УРСР 3-го скликання. Депутат Верховної Ради Білоруської РСР 5-6-го скликань. Член Ревізійної Комісії КПУ в 1952—1954 роках. Вибирався членом ЦК КП Білорусі.

Бурдейний Олексій Семенович
Народження	18 жовтня 1908(1908-10-18) Житомир
Смерть	21 квітня 1987(1987-04-21) (78 років) Москва
Поховання	Кунцевський цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	сухопутні війська
Рід військ	танкові війська
Освіта	Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського і Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби	1931—1974
Партія	КПРС
Звання	Генерал-полковник
Війни / битви	німецько-радянська війна
Нагороди	Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (НДР)
Бурдейний Олексій Семенович у Вікісховищі

Життєпис

Народився у сім'ї робітника. Українець. Після закінчення робітничого факультету працював на підприємствах міста Житомира. З червня 1931 року — на службі в Червоній Армії.

У 1932 році закінчив Саратовське бронетанкове училище. Служив командиром взводу механізованої бригади імені К. Б. Калиновского в Московському військовому окрузі. З жовтня 1933 року — старший автотехнік аеропорту Моніно. З вересня 1935 по вересень 1937 року — командир танкової роти і командир навчальної роти механізованої бригади імені К. Б. Калиновского.

У 1940 році закінчив Військову академію механізації і моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна. З травня 1940 року — командир 2-ї частини 53-го танкового полку 81-ї мотострілецької дивізії Київського Особливого військового округу. З жовтня 1940 року — помічник начальника оперативного відділу штабу Київського Особливого військового округу.

Учасник Другої світової війни. З липня 1941 року — старший помічник начальника оперативного відділу бронетанкової служби 37-ї армії Південно-Західного фронту. У вересні 1941 року призначений командиром 3-го танкового полку в 3-й танковій бригаді на Південно-Західному і Південному фронтах. З січня 1942 року — начальник штабу 2-ї танкової бригади на Південному фронті. З квітня 1942 року — начальник штабу 24-го танкового (з 26 грудня 1942 р. — 2-го гвардійського танкового) корпусу на Брянському і Воронезькому фронтах. З червня 1943 року — командир 2-го гвардійського Тацинського танкового корпусу 31-ї армії на Воронезькому, Західному, 3-му Білоруському фронтах.

Після війни продовжував командувати корпусом, в липні 1945 року переформованому в 2-гу гвардійську Тацинську танкову дивізію у Ленінградському військовому окрузі. З травня 1946 року — начальник штабу 7-ї механізованої армії. У січні — грудні 1947 року — начальник штабу 7-ї окремої танкової дивізії.

У 1949 році закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова (Військова академія Генерального штабу) із золотою медаллю. У лютому — вересні 1950 року — знову начальник штабу 7-ї механізованої армії.

З вересня 1950 року — командувач 8-ю механізованою армією Прикарпатського військового округу. З травня 1954 року — помічник командувача військами Білоруського військового округу по танковому озброєнню. З січня 1958 року — начальник Управління бойової підготовки — заступник командувача військами цього округу, а з травня 1960 року — 1-й заступник командувача військами Білоруського військового округу.

З серпня 1963 року — начальник Центрального автотракторного управління Міністерства оборони СРСР. З серпня 1970 року — представник Головнокомандувача Об'єднаними збройними силами держав — учасників Варшавського Договору в Національній Народній Армії Німецької Демократичної Республіки.

З січня 1974 року — у відставці. Жив в Москві. Похований на московському Кунцевському кладовищі.

Звання

• генерал-майор танкових військ (31.08.1943)
• генерал-лейтенант танкових військ (2.11.1944)
• генерал-полковник (9.05.1961)

Нагороди

• Герой Радянського Союзу (19.04.1945, № 5026)
• два ордени Леніна;
• чотири ордени Червоного Прапора;
• два ордени Суворова 2-го ступеня;
• орден Кутузова 2-го ступеня;
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня;
• два ордени Червоної Зірки;
• медалі.

Література

• Герои Советского Союза. Том 1. — М., 1988.
• Енциклопедія Сучасної України. Том 3. — К., 2004.

Посилання