У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Анічкін Леоні д Анато лійович А нічкін 5 червня 1937 7 грудня 2009 рад

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Анічкін.

Леоні́д Анато́лійович А́нічкін (5 червня 1937 — 7 грудня 2009) — радянський і український кінорежисер-документаліст. Заслужений діяч мистецтв України (2008).

Анічкін Леонід АнатолійовичДата народження5 червня 1937Місце народженняКиїв, Українська РСР, СРСРДата смерті7 грудня 2009 (72 роки)Місце смертіКиїв, УкраїнаПохованняБайкове кладовищеГромадянство

СРСР

УкраїнаAlma materКиївський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого і ^dПрофесіякінорежисерНагороди

IMDbID 8339656

Біографія

Народився 5 червня 1937 року. Його дід, , був відомим архітектором у Києві, батько, Анатолій Моторний (псевдонім), був актором Київського обласного пересувного драматичного театру.

У 1958 році закінчив режисерське відділення Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого (майстерня М. Верхацького), у 1963 році — Вищі кінорежисерські курси в Москві. З 1974 року — на студії «Київнаукфільм».

Помер на 73-му році життя 7 грудня 2009 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 11, 50°25′00″ пн. ш. 30°30′36″ сх. д. / 50.4167778° пн. ш. 30.5102500° сх. д. / 50.4167778; 30.5102500).

Творчість

Поставив науково-популярні, історико-біографічні, публіцистичні фільми:

1974 — Ваш хід, ЕСМ
1975 — Вартові погоди, Селекція рослин; Погода та її прогнозування
1976 — Зварювання вибухом; Машинобудування України
1977 — Стрес — зло чи добро?
1978 — Географія України
1979 — Вароатоз бджіл
1980 — Індустріальна технологічя вирощування сої; Альтернатива колеса
1982 — Скільки коштує врожай?
1984 — Як козаки на весіллі гуляли (автор сценарію, анімація)
1985 — Будівництво мостів; Технологія створення бурових свердловин
1986 — Обличчя на полотні
1987 — Промислові дослідження; Місто майстрів; На березі понта Евксінського
1988 — Енергетика, електроніка, кібернетика
1988 — (художник-аматор Семерня Олесь)
1988 — Прекрасне — явись! (Павло Тичина)
1989 — Жива легенда століть (острів Хортиця)
1990 — Шляхами Захара Беркута (Іван Франко)
1990 — Драй-Хмара. Останні сторінки
1991—1992, Серія «Моя адреса — Соловки» (за сценарієм Н. Кузякіної): «Пастка» (Лесь Курбас), «Тягар мовчання» (Микола Куліш), «Не вдарте жінку навіть квіткою» (жінки — жертви репресій), «Навіщо перекладати Вергілія?» (Микола Зеров)
1992 — Перехрестя одного роду (рід гетьмана Розумовського)
1993 — стрічки в документальному циклі «Невідома Україна. Нариси нашої історії»: «Останній злет. Фільм 49» (Б. Хмельницький) (співавтор сценарію), «Анатема. Фільм 52» (гетьман Іван Мазепа, життя і смерть) (співавтор сценарію), «Пилип Орлик. Пакти конституції. Фільм 58» (автор сценарію)
1994 — Тарас Шевченко. Спадщина
1995 — Тарас Шевченко. Надії
1995 — Легенди Дніпрових круч. Пам'ять серця
На телеканалі КГТРК — Академік Богомолець
На телеканалі ICTV — телесеріал «Духовні скарби України»
1995 — Шлях до «Заповіту»
1996 — Духовні співи Павла Тичини
1996 — Гіркі усмішки Остапа Вишні (табірна доля письменника)
1996 — Володимир Сосюра. Любіть Україну
Цикл мініатюр «Духовна спадщина» (духовна церковна поезія):
1996 — Різдвяна поезія, Різдвяне благовістя, 1997 — Великодня поезія, Марійська поезія
На І Національному телеканалі створив культурно-історичну програму «Остання адреса» (автор Юрій Шаповал):
1999 — Перерване мовчання. Слідами Катинського злочину (Україна — Польща)
1999 — Невідомий Грушевський. Повернення. Протистояння. Розправа
1999 — Партійний націоналіст. Склад злочину. Підвищення у небутті
1999 — Сім пострілів в Україну (Симон Петлюра)
2000 — . Перші кроки (актриса і театр)

Примітки

. Архів оригіналу за 11 липня 2014. Процитовано 19 серпня 2012.

Джерела

Кінотеатр. Лариса Брюховецька: На олтар болючої пам'яті (екранна галерея Леоніда Анічкіна)
Фільмографія на animator.ru (рос.)

[1] . Архів оригіналу за 11 липня 2014. Процитовано 19 серпня 2012.