Ширлі Кларк

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кларк.

Ши́рлі Кла́рк (англ. Shirley Clarke, уроджена Ши́рлі Брі́мберг (англ. Shirley Brimberg); нар. 2 жовтня 1919, Нью-Йорк — ^пом.23 вересня 1997, Бостон, Массачусетс, США) — американська незалежна кінорежисерка. Була одним з провідних нью-йоркських режисерів 1950-х і 1960-х років. Її фільми слугують класичними прикладами найкращих робіт в американському незалежному кінематографі. Документальний фільм , який зняла Ширлі Кларк, був віздзначений премією «Оскар» 1964 року .

Ширлі Кларк
англ. Shirley Clarke
Ширлі Кларк у 1970 році
Ім'я при народженні	Ширлі Брімберг
Дата народження	2 жовтня 1919(1919-10-02)
Місце народження	Нью-Йорк, США
Дата смерті	23 вересня 1997(1997-09-23) (77 років)
Місце смерті	Бостон, Массачусетс, США
Громадянство	США
Професія	кінорежисер, сценарист
Alma mater	^d і ^d
Роки активності	1951-1985
IMDb	ID 0164999
Нагороди та премії
^d (1989)

Біографія

Ширлі Кларк (уроджена Брімберг) народилася 2 жовтня 1919 року в Нью-Йорку в сім'ї польсько-єврейського іммігранта Семюеля Брімберга, успішного промисловця, що одружився з донькою мультимільйонера Флоренс Розенберг. Ширлі і дві її молодші сестри жили й виховувалися під наглядом гувернанток і нянечок в шикарній квартирі на Мангеттені на Парк-авеню. Хоча дівчатка рідко розлучалися з батьками, Семюель і Флоренс мало проводили часу з дітьми і були від них емоційно віддалені. Вони настільки були прихильні в уявленнях про мужність і жіночність, що Ширлі виросла повністю переконаною, що її мати є втіленням типової леді, а пихатий і владний батько — грубим галасливим маніяком. Все частіше й частіше Ширлі починала суперечити батькові, що нерідко закінчувалося ляпасом. Бувши поганою ученицею в одній з найдорожчих шкіл Нью-Йорка, школі Лінкольна, Ширлі викликала гнів батька, приділяючи більше уваги танцям, ніж навчанню. Ширлі згадувала, що в очах батька танцівниці і повії були одним і тим же. Щоб обійти заборону батька на заняття танцями і його небажання платити за них, вона стала відвідувати коледжі за межами штату, вибираючи ті, в яких були заняття сучасними танцями і маскуючи це інтересом до гуманітарної освіти. Таким чином, перебираючись з коледжу до коледжу, Ширлі вдалося повчитися в Коледжі Стівенса, Беннінгтонському коледжі, Університеті Північної Кароліни і Університеті Джона Гопкінса, закінчивши в кожному по кілька курсів танцю. Коли у 1943 році їй необхідно було продовжити своє навчання з хореографами в Нью-Йорку, вона вже не могла більше дистанціюватися і використати коледж як хитрісь. Тоді вона знайшла інший спосіб втекти від батька — вийти заміж. І в серпні 1944 року, вона сама зробила пропозицію літографові Берту Кларку. Шлюб був чисто формальним, але дозволив Ширлі стати фінансово незалежною і продовжити заняття хореографією.

Першу хореографічну постановку Кларк здійснила у віці 17 років. Наприкінці 1940-х років вона була учасницею авангардної танцювальної спільноти, що склалося навколо нью-йоркської єврейської молодіжної асоціації і хореографічної школи Ханьї Голм. З 1946 по 1953 роки Ширлі була співголовою Національного танцювального фонду. Зазнавши кілька невдач на танцювальному терені, Кларк вирішила змінити професію і скористатися кінокамерою, подарованою їй на весілля. 1953 року з перенесення хореографічної постановки Денеела Нагріна «Танець на сонці» на плівку почалася режисерська кар'єра Ширлі Кларк.

Кінокар'єра

Кларк застосувала хореографічний підхід до свого наступного короткометражного і ніяк не пов'язаного з танцями фільму «У паризьких парках» (1954). У цьому фільмі показано повсякденне життя одного з парків Парижа, спершу повного людей і пустинного до вечора наприкінці фільму. Стрічки «Бій биків» (1955) і «Момент в коханні» (1957) знову були зняті у формі танцювальних фільмів. У цей період Кларк навчалася кіномистецтву у Ганса Ріхтера в нью-йоркському Сіті Коледжі, також відвідувала неформальні курси режисера Пітера Глушанока. 1955 року Кларк стала активною членкинею організації незалежних кінематографістів Америки, метою якої було просування і поширення незалежних фільмів. Завдяки членству в цій організації Ширлі стала частиною художнього гуртка в Гринвіч-Віллидж, куди входили такі авангардні режисери як Майя Дерен, і (Йонас Мекас).

Разом з кількома режисерами Кларк брала участь в створенні циклу кінороликів про повсякденне американське життя для павільйону США на Всесвітній виставці 1958 року в Брюсселі. Частина знятого матеріалу Кларк потім використала у власній експериментальній короткометражці «Карусель мостів», в якій використала «танцюючу» камеру, накладення кадрів і колірні трансформації, створивши тим самим один з найкращих і найвідоміших зразків кінематографічного абстрактного експресіонізму 1950-х років. 1962 року, невдовзі після заснування спільної з Йонасом Мекасом продюсерській компанії Film-Makers Cooperative, Кларк зняла для телебачення документальний фільм «Роберт Фрост: Полюбовна суперечка зі світом» на прохання самого Фроста. Фільм не вирізнявся новаторством, більше того, Кларк через творчі розбіжності покинула проєкт до його завершення, проте стрічка принесла їй у 1964 році премію «Оскар» за найкращий документальний повнометражний фільм.

Перший ігровий фільм, знятий Кларк, «Зв'язковий» (1962) був екранізацію п'єси Джека Гелбера. Ця стрічка була знаковою для незалежного ігрового кіно Нью-Йорка. У чорно-білій малобюджетній стрічці, наповненій реалізмом, була порушена проблема наркозалежності. Відвертість фільму, зокрема постійне вживання героями слова «лайно», стала причиною його заборони у США, хоча на Каннському кінофестивалі «Зв'язковий» був тепло зустрінутий критиками. Стосовно заборони у 1962 році Ширлі заявила: «Я борюся проти консерватизму в кіноіндустрії. Хто сказав, що фільм повинен коштувати мільйон доларів і бути безпечним для перегляду кожним 12-річним в Америці?» Наступний ігровий фільм Кларк, «Паралельний світ» (1964), що є адаптацією однойменного роману Воррена Міллера, став однією з перших кінострічок, що розповідають про гарлемські банди без голлівудського моралізму, і першим комерційним фільмом, знятим в Гарлемі.

Документальний фільм «Портрет Джейсона», знятий Кларк у 1967 році, є півторагодинним інтерв'ю з чорношкірим хастлером-гомосексуалом Джейсоном Голлідеєм, знятим за матеріалами дванадцятигодинної бесіди. Фільм було показано на Нью-йоркському кінофестивалі, він також широко висвітлювався в американській пресі і був зустрінутий нею дуже прохолодно, порівняно з рецензіями європейських критиків. Інгмар Бергман одного разу назвав «Портрет Джейсона» найзахопливішим з бачених ним фільмів, а (Джон Кассаветіс) назвав роботу Кларк над цим фільмом геніальної.

У 1970-ті роки Кларк стала знімати фільми на відеокамеру. Вона зробила понад 400 записів, хоча небагато з них стали фільмами. Дві стрічки, «Дика любов» (1981) і «Мови» (1982), були записами театральних постановок Джозефа Чайкіна в театрі Сан-Франциско. Останньою роботою Кларк став документальний фільм про авангардного джазового музиканта Орнетта Коулмана.

З 1975 по 1985 роки Кларк викладала кіномистецтво в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Останні роки життя вона мешкала в місті (Карлайл) в Массачусетсі, страждала хворобою Альцгеймера. За два тижні до смерті у Кларк стався серцевий напад, після чого її було відправлено до медичного центру в Бостоні, де вона померла 23 вересня 1997 року, трохи не доживши до свого 78-річчя.

Фільмографія

• 1953 — Танець на сонці (короткометражний)
• 1954 — У паризьких парках (короткометражний)
• 1955 — Бій биків (короткометражний)
• 1956 — Момент в кохання (короткометражний)
• 1957 — Брюссельська петля (короткометражний)
• 1958 — Карусель мостів (короткометражний)
• 1960 — Хмарочос (короткометражний)
• 1962 — Зв'язковий
• 1963 — Роберт Фрост: Полюбовна суперечка зі світом (документальний)
• 1964 — Паралельний світ
• 1967 — (Портрет Джейсона) (документальний)
• 1978 — Транс (короткометражний)
• 1978 — Один-2-3 (короткометражний)
• 1980 — Візуальний щоденник (короткометражний)
• 1981 — Дика/любов (короткометражний)
• 1982 — Мови (короткометражний)
• 1982 — Виступ (короткометражний)
• 1983 — Коробка (короткометражний)
• 1985 — Орнетт: Зроблений в Америці (документальний)

Визнання

Нагороди та номінації Ширлі Кларк
Рік	Категорія	Фільм	Результат
Міжнародний кінофестиваль у Сан-Франциско
1959	Приз «Золоті ворота» за найкращий короткометражний фільм	Хмарочос	Перемога
Премія «Оскар»
1960	Найкращий короткометражний фільм	Хмарочос	Номінація
1964	Найкращий документальний фільм	Роберт Фрост: Полюбовна суперечка зі світом	Перемога
Венеційський міжнародний кінофестиваль
1963	Золотий лев	Паралельний світ	Номінація

Примітки

1. Angelos Koutsourakis. (Грудень 2012). Shirley Clarke (англ.). Senses of Cinema. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 20.032016.
2. Lauren Rabinovitz. CLARKE, Shirley // International Dictionary of Films and Filmmakers / Tom Pendergast, Sara Pendergast. — Farmington Hills, MI : St. James Press, 2000. — Т. v. 2: Directors. — P. 194-196. — .
3. Lawrence Van Gelder. (26 вересня 1997). Shirley Clarke Is Dead at 77; Maker of Oscar-Winning Film (англ.). New York Times. Архів оригіналу за 18.03.2013. Процитовано 20.03.2016.
4. Rabinovitz та ‎2003, с. 94.
5. Rabinovitz та ‎2003, с. 95.
6. Hal Erickson. Shirley Clarke Biography (англ.). AllRovi. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 21 лютого 2013.
7. Нагороди та номінації Ширлі Кларк на сайті IMDb(англ.)

Література

• Lauren Rabinovitz. Points of Resistance: Women, Power and Politics in the New York Avant-Garde Cinema, 1943-1971. — University of Illinois Press, ‎2003. — 252 с. — , .

Посилання

• Ширлі Кларк на сайті IMDb (англ.)
• Ширлі Кларк на сайті All Movie Guide (англ.)