Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Філосо фська антрополо гія від філософія та антропологія у широкому сенсі філософське вчення про природу сутність людини

Філософська антропологія

Філосо́фська антрополо́гія (від філософія та антропологія) — у широкому сенсі — філософське вчення про природу (сутність) людини; у вузькому — напрям (школа) в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії першої половини XX століття, що виходив із ідей філософії життя (Дільтей), феноменології Гусерля та інших, у рамках якого робилася спроба відтворити цілісність поняття про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — біології, психології, етнології, соціології і так далі.

image
Розмірковування вночі (Ілюстрація з книги 1891 р.)

Напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності. Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому значенні — як філософське вчення про людину, або філософію людини. Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необхідний історичний екскурс розв'язання проблем людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологією та філософією, що тільки «спиналася на ноги» у своєму розвитку.

Проблема людини в філософії на різних етапах розвитку філософії

У філософії Давньої Індії, наприклад, душа істоти (джіва-атма) мислилась як частинка Брахм-Ану (океану свідомості), або як частинка татастха-шакті - межової енергії Бога (Параматми, світової душі - Вішну), а людське життя розуміли як певну форму нескінченного череди перероджень. Це відповідало концепції коловороту життя (сансари), яка була найважливішою складовою «Упанішад» — текстів, які водночас виражали міфологічний, релігійний та філософський світогляди. У вченні про переселення душ межа між живими істотами (рослинами, тваринами, людиною і богами) є дуже умовною, рухливою, непостійною. Тільки людині притаманне прагнення до свободи, до вивільнення від пристрастей і принад емпіричного буття з його законом сансари — карми.

У давньогрецькій філософії спочатку людина не існує сама по собі, а є складовою системи певних відносин, що тлумачаться як абсолютний порядок і Космос. Людина в такому контексті мислилась як частина Космосу, як мікрокосм, що був відображенням (макрокосмосу) (частина Космосу в межах людського сприйняття), який розуміли як живий організм. Такі погляди на людину обстоювали представники Мілетської школи.

image
Платон і Аристотель (справа), центральний фрагмент фрески Рафаеля (Афінська школа). Аристотель, тримаючи свою Нікомахову етику, вказує на землю, що відображає його віру в пізнання через емпіричне спостереження і досвід, в той час як Платон вказує на небеса, що відображає його віру у форму — ейдос

Безпосередньо антропологічна проблематика знаходить свій вияв у діяльності софістів і в творчості автора філософської етики Сократа, які вводять людину в буття як головну дійову особу. «Мірило усіх речей — людина» — основоположний принцип софістів. Платон стояв на позиціях антропологічного дуалізму душі і тіла, хоча душу вважав субстанцією, яка й робить людину людиною, а тіло розглядав як ворожу їй матерію. Тому від якості душі залежала й загальна характеристика людини, її призначення і соціальний статус. У концепції Аристотеля людина розглядається як істота соціальна, державна, політична. На його думку, той, хто не здатний до спілкування, оскільки вважає себе істотою самодостатньою і не відчуває потреб в чомусь, уже не є елементом держави. Він стає або твариною, або божеством. Аристотель звертає увагу ще на дві відмітні ознаки людини — її розум і мову. «Лише людина з усіх живих істот володіє мовою», — зазначав він. Тому соціальність, розумність, і мова є тими основними характеристиками, що виокремлюють людину з-поміж живих істот.

У середньовічній філософії людину трактували передусім як частину світового порядку, встановленого Богом. Вона здебільшого розглядалася як єдність божественної і людської природи, яка знаходила свій вияв в образі Христа. Августин Блаженний, наслідуючи Платона, вважав, що людина є протилежністю незалежних душі й тіла, але тільки душа робить людину людиною. Вона є її іманентною субстанцією. Тома Аквінський у тлумаченні проблеми людини спирався на вчення Аристотеля, трактував людину як проміжну істоту між тваринами й ангелами. Він обстоював єдність душі і тіла, вважав, що душа визначає сутність людини. Людина, на його думку, є особистісною єдністю душі і тіла. Душа — нематеріальна субстанція, але вона виявна тільки в тілі. Незважаючи на деякі розбіжності, філософська культура християнства, відкривши внутрішній духовний світ людини, зробила крок уперед в осягненні людини порівняно з античною філософською класикою.

Філософія Нового часу, хоча й не звільнилася повністю від релігійного впливу, проблему людини вирішує не в містичному світлі, а в реальних земних умовах, утверджуючи її природний потяг до добра, щастя, гармонії. Цій філософії органічно притаманний гуманізм і антропоцентризм, вона часто пронизана ідеєю автономії людини, вірою в її безмежні можливості. У Новий час до визначальних ознак людини було віднесено те, що вона силою свого розуму створює знаряддя праці, щоб збільшити власну продуктивну спроможність. Набуває поширення механістичний погляд на людину як своєрідну машину (Рене Декарт, (Ламетрі), Гольбах, Дені Дідро, Гельвецій). Людський організм (на який впливає свідомість і відчуває на собі зворотний вплив) — це самостійна заводна машина на зразок годинникового механізму. Ще однією відмітною рисою філософської атропології цього часу є тлумачення людини як продукту природи, цілком детермінованої її законами. За словами Гольбаха, вона «не може — навіть подумки — вийти з природи».

У німецькій класичній філософії проблема людини перебувала у центрі філософських пошуків. Зокрема, Іммануїл Кант вважав питання «що таке людина?» головним питанням філософії, а саму людину — «найголовнішим предметом у світі». Він дотримувався позиції антропологічного дуалізму, але його дуалізм — це не дуалізм душі і тіла, як у Декарта, а морально-природний дуалізм. Людина, за Кантом, з одного боку, належить природній необхідності, а з іншого — моральній свободі та абсолютним цінностям. Як частина чуттєвого світу явищ, вона підпорядкована необхідності, а як носій духовності — людина вільна. Відмітною рисою людини, за Кантом, є самосвідомість, яка й вирізняє її з-поміж інших живих істот.

Гегель у своїй антропологічній концепції зосередився на вираженні становища людини як суб'єкта духовної діяльності і носія загальнозначимого духу і розуму. Особа, зазначив він, на відміну від індивіду, починається тільки з усвідомлення себе як істоти «нескінченної, загальної і вільної». Попри те, що представники німецької класичної філософії додали до загальної характеристики людини такі нові риси, як «духовність», «духовна діяльність», ці риси не набули необхідного якісного виміру, оскільки їхні антропологічні концепції, як і вся їхня філософія, були пронизані винятково духом раціоналізму.

І лише в сучасній філософській думці з її яскраво вираженим прагненням наблизитися до окремо взятої живої людини, з відкриттям глибинної людської ірраціональності внутрішній світ людини, її духовність набувають необхідної оцінки. Першим, хто насмілився перервати пісні тріумфу, які розспівував чистий інтелект, за словами Еріха Фромма, був Зигмунд Фрейд. Він показав, що розум — найцінніша і найлюдськіша властивість людини — сам піддається змінному впливу пристрастей, і тільки їхнє розуміння може звільнити розум і забезпечити нормальну працю. У творах Фрейда відображено глибоку діалектику соціального і біологічного (природного) в людині. Він розкрив силу біологічних бажань, їхню відносну самостійність, здатність до (сублімацій), тобто можливість «перемикати» власну енергію як на суспільно корисну працю, так і входити в конфлікт із соціальним, з нормами культури і, за певних умов, здобувати над ними перемогу, а за їхнього гальмування (приглушення) бути джерелом неврозів.

Двоїстість, суперечливість людської природи формує її цілісність через єдність внутрішнього душевного життя. Цей складний синтезуючий процес у поєднанні з активною зовнішньою свідомою діяльністю і формує людину. Без нього, за словами Миколи Бердяєва, вона була б лише поєднанням окремих шматків і уламків. Внаслідок цього творчого акту долається тваринна природа людини, реально зростає її свідомість, формується її невід'ємний атрибут — духовність.

Духовність — міра людяності як данність, що закорінена у глибини внутрішнього життя людини і завдяки якій природна людська індивідуальність може реалізувати себе як особу.

У новітній філософії з'являється ще одна важлива риса у тлумаченні специфічних особливостей людської природи — її здатність до трансцендентування. Людину можна визначити як живу істоту, яка може сказати «Я», усвідомлювати сама себе як самостійну величину, — зауважував Еріх Фромм. Тварина живе серед природи і не трансцендентує її, вона не усвідомлює себе і не має потреби в самототожності, як це властиво людині. Цю думку підтримує Макс Шелер, стверджуючи, що тільки людина — оскільки вона особистість — спроможна піднятися над собою як живою істотою і, виходячи з одного центру ніби потойбік просторово-часового світу, зробити предметом свого пізнання все, зокрема й саму себе.

Тому тільки людина має здатність піднятися над собою, ідеально відмовитись від своєї емпіричної природи і піднявшись над нею, аналізувати, оцінювати її. Тільки духовне начало в ній, принципово відмінне від усіх емпіричних якостей (зокрема, й інтелектуальних), що виходить за межі її емпіричної природи взагалі, є те щось, що властиве самій лише людині і що визначає її справжню своєрідність. Такі погляди поділяли Мартін Гайдеггер , Микола Бердяєв, Володимир Соловйов, (Семен Франк), Макс Шелер, Жан-Поль Сартр та багато інших філософів.

Отже, філософи на різних етапах розвитку філософії прагнули розгадати природу людини, віднайти в ній своєрідне щось, завдяки чому людина є людиною. Водночас зміст, розуміння цього сутнісного чинника інтерпретувалися по-різному, що цілком закономірно з огляду на різні епохи, в яких жили філософи, і на надзвичайно складний та суперечливий об'єкт вивчення — людину. Тому доцільними є виокремлення не якогось одного, а кількох невід'ємних ознак людського, зокрема:

  • наявність розуму (ця концепція найпоширеніша і досить стійка. Від Арістотеля до Канта, від Гегеля до Карла Поппера вона майже не зазнала суттєвих змін);
  • соціальність (людина є істотою, буття якої через необхідність (потреба добування їжі, захисту і відтворення собі подібних, набуття власне людських якостей) пов'язане з соціальною організацією);
  • цілеспрямована діяльність (людина є істотою, що свідомо творить. Тварина діє завдяки властивій їй структурі інстинктів, а людина реалізує себе через цілеспрямовану діяльність із створення необхідних умов для задоволення її біологічних, соціальних і духовних потреб передусім створенням знарядь праці);
  • здатність творити символи, насамперед слово (завдяки слову людина спілкується, полегшує і поліпшує процес суспільної діяльності — трудової, соціальної, політичної, духовної);
  • духовність як міра якісності особи, її людськості (те, що надає людині неповторної унікальності з-поміж усього живого на планеті; те, що властиве тільки їй. Ця визначальна якість є не зовнішньо сформованим феноменом, а надбанням активності самої людини, самоспрямованої на задоволення своїх внутрішніх природних потреб).

Наведені ознаки взаємопов'язані й характеризують людину як складну діяльну цілісність, що своєрідно поєднує свої складові в руслі концепції некласичної парадигми «все в усьому» (принцип Маха). Аналізувати таку цілісність можна тільки через осмислення всієї повноти її сутнісних форм та умов існування в синергічному аспекті. Завершуючи розгляд природи, сутності людини, слід звернути увагу на співвідношення понять «людина», «індивід», «особа», «індивідуальність», які іноді вживають як взаємозамінні, тотожні. Ці поняття є однопорядковими, але не ідентичними. Найзагальнішим поняттям є «людина».

Див. також

Література

Посилання

image Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Дата публікації:
Filoso fska antropolo giya vid filosofiya ta antropologiya u shirokomu sensi filosofske vchennya pro prirodu sutnist lyudini u vuzkomu napryam shkola v zahidnoyevropejskij perevazhno nimeckij filosofiyi pershoyi polovini XX stolittya sho vihodiv iz idej filosofiyi zhittya Diltej fenomenologiyi Guserlya ta inshih u ramkah yakogo robilasya sproba vidtvoriti cilisnist ponyattya pro lyudinu shlyahom vikoristannya i tlumachennya danih riznih nauk biologiyi psihologiyi etnologiyi sociologiyi i tak dali Rozmirkovuvannya vnochi Ilyustraciya z knigi 1891 r Napryam zavdannyam yakogo ye sistemne vivchennya j obgruntuvannya sutnosti lyudskogo buttya ta lyudskoyi individualnosti Neridko termin filosofska antropologiya tlumachat u shirshomu znachenni yak filosofske vchennya pro lyudinu abo filosofiyu lyudini Shob zbagnuti suchasnij stan filosofiyi lyudini neobhidnij istorichnij ekskurs rozv yazannya problem lyudini Kristalizaciya filosofskogo rozuminnya lyudini osoblivo na pochatkovih etapah rozvitku filosofiyi vidbuvalasya na osnovi mifiv legend perekaziv i zakladenih u nih idej obraziv ponyat a takozh svoyeridnogo dialogu mizh mifologiyeyu ta filosofiyeyu sho tilki spinalasya na nogi u svoyemu rozvitku Problema lyudini v filosofiyi na riznih etapah rozvitku filosofiyiU filosofiyi Davnoyi Indiyi napriklad dusha istoti dzhiva atma mislilas yak chastinka Brahm Anu okeanu svidomosti abo yak chastinka tatastha shakti mezhovoyi energiyi Boga Paramatmi svitovoyi dushi Vishnu a lyudske zhittya rozumili yak pevnu formu neskinchennogo cheredi pererodzhen Ce vidpovidalo koncepciyi kolovorotu zhittya sansari yaka bula najvazhlivishoyu skladovoyu Upanishad tekstiv yaki vodnochas virazhali mifologichnij religijnij ta filosofskij svitoglyadi U vchenni pro pereselennya dush mezha mizh zhivimi istotami roslinami tvarinami lyudinoyu i bogami ye duzhe umovnoyu ruhlivoyu nepostijnoyu Tilki lyudini pritamanne pragnennya do svobodi do vivilnennya vid pristrastej i prinad empirichnogo buttya z jogo zakonom sansari karmi U davnogreckij filosofiyi spochatku lyudina ne isnuye sama po sobi a ye skladovoyu sistemi pevnih vidnosin sho tlumachatsya yak absolyutnij poryadok i Kosmos Lyudina v takomu konteksti mislilas yak chastina Kosmosu yak mikrokosm sho buv vidobrazhennyam makrokosmosu chastina Kosmosu v mezhah lyudskogo sprijnyattya yakij rozumili yak zhivij organizm Taki poglyadi na lyudinu obstoyuvali predstavniki Miletskoyi shkoli Platon i Aristotel sprava centralnij fragment freski Rafaelya Afinska shkola Aristotel trimayuchi svoyu Nikomahovu etiku vkazuye na zemlyu sho vidobrazhaye jogo viru v piznannya cherez empirichne sposterezhennya i dosvid v toj chas yak Platon vkazuye na nebesa sho vidobrazhaye jogo viru u formu ejdos Bezposeredno antropologichna problematika znahodit svij viyav u diyalnosti sofistiv i v tvorchosti avtora filosofskoyi etiki Sokrata yaki vvodyat lyudinu v buttya yak golovnu dijovu osobu Mirilo usih rechej lyudina osnovopolozhnij princip sofistiv Platon stoyav na poziciyah antropologichnogo dualizmu dushi i tila hocha dushu vvazhav substanciyeyu yaka j robit lyudinu lyudinoyu a tilo rozglyadav yak vorozhu yij materiyu Tomu vid yakosti dushi zalezhala j zagalna harakteristika lyudini yiyi priznachennya i socialnij status U koncepciyi Aristotelya lyudina rozglyadayetsya yak istota socialna derzhavna politichna Na jogo dumku toj hto ne zdatnij do spilkuvannya oskilki vvazhaye sebe istotoyu samodostatnoyu i ne vidchuvaye potreb v chomus uzhe ne ye elementom derzhavi Vin staye abo tvarinoyu abo bozhestvom Aristotel zvertaye uvagu she na dvi vidmitni oznaki lyudini yiyi rozum i movu Lishe lyudina z usih zhivih istot volodiye movoyu zaznachav vin Tomu socialnist rozumnist i mova ye timi osnovnimi harakteristikami sho viokremlyuyut lyudinu z pomizh zhivih istot U serednovichnij filosofiyi lyudinu traktuvali peredusim yak chastinu svitovogo poryadku vstanovlenogo Bogom Vona zdebilshogo rozglyadalasya yak yednist bozhestvennoyi i lyudskoyi prirodi yaka znahodila svij viyav v obrazi Hrista Avgustin Blazhennij nasliduyuchi Platona vvazhav sho lyudina ye protilezhnistyu nezalezhnih dushi j tila ale tilki dusha robit lyudinu lyudinoyu Vona ye yiyi imanentnoyu substanciyeyu Toma Akvinskij u tlumachenni problemi lyudini spiravsya na vchennya Aristotelya traktuvav lyudinu yak promizhnu istotu mizh tvarinami j angelami Vin obstoyuvav yednist dushi i tila vvazhav sho dusha viznachaye sutnist lyudini Lyudina na jogo dumku ye osobistisnoyu yednistyu dushi i tila Dusha nematerialna substanciya ale vona viyavna tilki v tili Nezvazhayuchi na deyaki rozbizhnosti filosofska kultura hristiyanstva vidkrivshi vnutrishnij duhovnij svit lyudini zrobila krok upered v osyagnenni lyudini porivnyano z antichnoyu filosofskoyu klasikoyu Filosofiya Novogo chasu hocha j ne zvilnilasya povnistyu vid religijnogo vplivu problemu lyudini virishuye ne v mistichnomu svitli a v realnih zemnih umovah utverdzhuyuchi yiyi prirodnij potyag do dobra shastya garmoniyi Cij filosofiyi organichno pritamannij gumanizm i antropocentrizm vona chasto pronizana ideyeyu avtonomiyi lyudini viroyu v yiyi bezmezhni mozhlivosti U Novij chas do viznachalnih oznak lyudini bulo vidneseno te sho vona siloyu svogo rozumu stvoryuye znaryaddya praci shob zbilshiti vlasnu produktivnu spromozhnist Nabuvaye poshirennya mehanistichnij poglyad na lyudinu yak svoyeridnu mashinu Rene Dekart Lametri Golbah Deni Didro Gelvecij Lyudskij organizm na yakij vplivaye svidomist i vidchuvaye na sobi zvorotnij vpliv ce samostijna zavodna mashina na zrazok godinnikovogo mehanizmu She odniyeyu vidmitnoyu risoyu filosofskoyi atropologiyi cogo chasu ye tlumachennya lyudini yak produktu prirodi cilkom determinovanoyi yiyi zakonami Za slovami Golbaha vona ne mozhe navit podumki vijti z prirodi U nimeckij klasichnij filosofiyi problema lyudini perebuvala u centri filosofskih poshukiv Zokrema Immanuyil Kant vvazhav pitannya sho take lyudina golovnim pitannyam filosofiyi a samu lyudinu najgolovnishim predmetom u sviti Vin dotrimuvavsya poziciyi antropologichnogo dualizmu ale jogo dualizm ce ne dualizm dushi i tila yak u Dekarta a moralno prirodnij dualizm Lyudina za Kantom z odnogo boku nalezhit prirodnij neobhidnosti a z inshogo moralnij svobodi ta absolyutnim cinnostyam Yak chastina chuttyevogo svitu yavish vona pidporyadkovana neobhidnosti a yak nosij duhovnosti lyudina vilna Vidmitnoyu risoyu lyudini za Kantom ye samosvidomist yaka j viriznyaye yiyi z pomizh inshih zhivih istot Gegel u svoyij antropologichnij koncepciyi zoseredivsya na virazhenni stanovisha lyudini yak sub yekta duhovnoyi diyalnosti i nosiya zagalnoznachimogo duhu i rozumu Osoba zaznachiv vin na vidminu vid individu pochinayetsya tilki z usvidomlennya sebe yak istoti neskinchennoyi zagalnoyi i vilnoyi Popri te sho predstavniki nimeckoyi klasichnoyi filosofiyi dodali do zagalnoyi harakteristiki lyudini taki novi risi yak duhovnist duhovna diyalnist ci risi ne nabuli neobhidnogo yakisnogo vimiru oskilki yihni antropologichni koncepciyi yak i vsya yihnya filosofiya buli pronizani vinyatkovo duhom racionalizmu I lishe v suchasnij filosofskij dumci z yiyi yaskravo virazhenim pragnennyam nablizitisya do okremo vzyatoyi zhivoyi lyudini z vidkrittyam glibinnoyi lyudskoyi irracionalnosti vnutrishnij svit lyudini yiyi duhovnist nabuvayut neobhidnoyi ocinki Pershim hto nasmilivsya perervati pisni triumfu yaki rozspivuvav chistij intelekt za slovami Eriha Fromma buv Zigmund Frejd Vin pokazav sho rozum najcinnisha i najlyudskisha vlastivist lyudini sam piddayetsya zminnomu vplivu pristrastej i tilki yihnye rozuminnya mozhe zvilniti rozum i zabezpechiti normalnu pracyu U tvorah Frejda vidobrazheno gliboku dialektiku socialnogo i biologichnogo prirodnogo v lyudini Vin rozkriv silu biologichnih bazhan yihnyu vidnosnu samostijnist zdatnist do sublimacij tobto mozhlivist peremikati vlasnu energiyu yak na suspilno korisnu pracyu tak i vhoditi v konflikt iz socialnim z normami kulturi i za pevnih umov zdobuvati nad nimi peremogu a za yihnogo galmuvannya priglushennya buti dzherelom nevroziv Dvoyistist superechlivist lyudskoyi prirodi formuye yiyi cilisnist cherez yednist vnutrishnogo dushevnogo zhittya Cej skladnij sintezuyuchij proces u poyednanni z aktivnoyu zovnishnoyu svidomoyu diyalnistyu i formuye lyudinu Bez nogo za slovami Mikoli Berdyayeva vona bula b lishe poyednannyam okremih shmatkiv i ulamkiv Vnaslidok cogo tvorchogo aktu dolayetsya tvarinna priroda lyudini realno zrostaye yiyi svidomist formuyetsya yiyi nevid yemnij atribut duhovnist Duhovnist mira lyudyanosti yak dannist sho zakorinena u glibini vnutrishnogo zhittya lyudini i zavdyaki yakij prirodna lyudska individualnist mozhe realizuvati sebe yak osobu U novitnij filosofiyi z yavlyayetsya she odna vazhliva risa u tlumachenni specifichnih osoblivostej lyudskoyi prirodi yiyi zdatnist do transcendentuvannya Lyudinu mozhna viznachiti yak zhivu istotu yaka mozhe skazati Ya usvidomlyuvati sama sebe yak samostijnu velichinu zauvazhuvav Erih Fromm Tvarina zhive sered prirodi i ne transcendentuye yiyi vona ne usvidomlyuye sebe i ne maye potrebi v samototozhnosti yak ce vlastivo lyudini Cyu dumku pidtrimuye Maks Sheler stverdzhuyuchi sho tilki lyudina oskilki vona osobistist spromozhna pidnyatisya nad soboyu yak zhivoyu istotoyu i vihodyachi z odnogo centru nibi potojbik prostorovo chasovogo svitu zrobiti predmetom svogo piznannya vse zokrema j samu sebe Tomu tilki lyudina maye zdatnist pidnyatisya nad soboyu idealno vidmovitis vid svoyeyi empirichnoyi prirodi i pidnyavshis nad neyu analizuvati ocinyuvati yiyi Tilki duhovne nachalo v nij principovo vidminne vid usih empirichnih yakostej zokrema j intelektualnih sho vihodit za mezhi yiyi empirichnoyi prirodi vzagali ye te shos sho vlastive samij lishe lyudini i sho viznachaye yiyi spravzhnyu svoyeridnist Taki poglyadi podilyali Martin Gajdegger Mikola Berdyayev Volodimir Solovjov Semen Frank Maks Sheler Zhan Pol Sartr ta bagato inshih filosofiv Otzhe filosofi na riznih etapah rozvitku filosofiyi pragnuli rozgadati prirodu lyudini vidnajti v nij svoyeridne shos zavdyaki chomu lyudina ye lyudinoyu Vodnochas zmist rozuminnya cogo sutnisnogo chinnika interpretuvalisya po riznomu sho cilkom zakonomirno z oglyadu na rizni epohi v yakih zhili filosofi i na nadzvichajno skladnij ta superechlivij ob yekt vivchennya lyudinu Tomu docilnimi ye viokremlennya ne yakogos odnogo a kilkoh nevid yemnih oznak lyudskogo zokrema nayavnist rozumu cya koncepciya najposhirenisha i dosit stijka Vid Aristotelya do Kanta vid Gegelya do Karla Poppera vona majzhe ne zaznala suttyevih zmin socialnist lyudina ye istotoyu buttya yakoyi cherez neobhidnist potreba dobuvannya yizhi zahistu i vidtvorennya sobi podibnih nabuttya vlasne lyudskih yakostej pov yazane z socialnoyu organizaciyeyu cilespryamovana diyalnist lyudina ye istotoyu sho svidomo tvorit Tvarina diye zavdyaki vlastivij yij strukturi instinktiv a lyudina realizuye sebe cherez cilespryamovanu diyalnist iz stvorennya neobhidnih umov dlya zadovolennya yiyi biologichnih socialnih i duhovnih potreb peredusim stvorennyam znaryad praci zdatnist tvoriti simvoli nasampered slovo zavdyaki slovu lyudina spilkuyetsya polegshuye i polipshuye proces suspilnoyi diyalnosti trudovoyi socialnoyi politichnoyi duhovnoyi duhovnist yak mira yakisnosti osobi yiyi lyudskosti te sho nadaye lyudini nepovtornoyi unikalnosti z pomizh usogo zhivogo na planeti te sho vlastive tilki yij Cya viznachalna yakist ye ne zovnishno sformovanim fenomenom a nadbannyam aktivnosti samoyi lyudini samospryamovanoyi na zadovolennya svoyih vnutrishnih prirodnih potreb Navedeni oznaki vzayemopov yazani j harakterizuyut lyudinu yak skladnu diyalnu cilisnist sho svoyeridno poyednuye svoyi skladovi v rusli koncepciyi neklasichnoyi paradigmi vse v usomu princip Maha Analizuvati taku cilisnist mozhna tilki cherez osmislennya vsiyeyi povnoti yiyi sutnisnih form ta umov isnuvannya v sinergichnomu aspekti Zavershuyuchi rozglyad prirodi sutnosti lyudini slid zvernuti uvagu na spivvidnoshennya ponyat lyudina individ osoba individualnist yaki inodi vzhivayut yak vzayemozaminni totozhni Ci ponyattya ye odnoporyadkovimi ale ne identichnimi Najzagalnishim ponyattyam ye lyudina Div takozhfilosofiya nimecka klasichna filosofiya Sokrat Serednovichna filosofiya Davnogrecka filosofiya KantLiteraturaI Bojchenko Antropologichnij napryam u filosofiyi Filosofskij enciklopedichnij slovnik V I Shinkaruk gol redkol ta in Kiyiv Institut filosofiyi imeni Grigoriya Skovorodi NAN Ukrayini Abris 2002 742 s 1000 ekz BBK 87ya2 ISBN 966 531 128 X V Tabachkovskij Antropologiya Filosofskij enciklopedichnij slovnik V I Shinkaruk gol redkol ta in Kiyiv Institut filosofiyi imeni Grigoriya Skovorodi NAN Ukrayini Abris 2002 742 s 1000 ekz BBK 87ya2 ISBN 966 531 128 X ros Bryuning V Filosofskaya antropologiya Zapadnaya filosofiya itogi tysyacheletij Ekaterinburg 1979 Ye M Prichepij A M Chernij L A Chekal Filosofiya pidruchnik Kiyiv Akademvidav 2007PosilannyaAntropologiya filosofsko pravova VUE Ce nezavershena stattya z filosofiyi Vi mozhete dopomogti proyektu vipravivshi abo dopisavshi yiyi
Топ