Франсуа Жерар

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем (Жерар).

Франсуа́ Жера́р, повне ім'я Франсуа Паска́ль Симо́н Жера́р, барон Жерар (фр. François Pascal Simon, Baron Gérard; 4 травня, 1770, Рим — 11 січня, 1837, Париж) — французький художник і графік доби класицизму і ампіру.

Франсуа Жерар
François Pascal Simon, Baron Gérard
Портрет Франсуа Жерара. Близько 1790
При народженні	Франсуа Паскаль Симон Жерар
Народження	4 травня 1770(1770-05-04) Рим
Смерть	11 січня 1837(1837-01-11) (66 років)
	Париж
Поховання	цвинтар Монпарнас
Національність	француз
Країна	Франція
Жанр	історичний живопис
Навчання	Національна вища школа красних мистецтв
Діяльність	художник, політик, педагог, митець-портретист, ілюстратор, унаочнювач
Напрямок	класицизм і ампір
Роки творчості	1782^[2] — 1837^[2]
Вчитель	Огюстен Пажу, Жак-Луї Давід і (Ніколя-Гай Брене)
Відомі учні	^d і Йозеф Карл Штілер
Працівник	Національна вища школа красних мистецтв
Член	Німецький археологічний інститут, Нідерландська королівська академія наук і Академія красних мистецтв Франції
Твори	^d, ^d, ^d, ^d і ^d
Батько	Q18121519?
Брати, сестри	^d
Роботи в колекції	галерея Бельведер, Штедель, ^d, Музей Прадо, Художній інститут Чикаго, ^d, ^d, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Колекція Фріка^[3], Музей мистецтва Метрополітен^[4], Музей Бойманса - ван Бенінгена, Рейксмузей, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Музей Вікторії та Альберта, (Німецький історичний музей), Національна галерея Ірландії, Музей Конде, ^d, ^d, Карнавале, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Музей Каподімонте, Ермітаж, Національний музей у Варшаві, Музей історії мистецтв, Музей образотворчих мистецтв, Баварські державні колекції картин, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Художня галерея Єльського університету, Державні художні зібрання Дрездена, ^d, Музей образотворчих мистецтв Нансі, ^d, Детройтський інститут мистецтв, (Музей Мармоттан-Моне), ^d, Ліонський музей красних мистецтв, Музей Боуз, ^d, Гамбурзька картинна галерея, Q27479992?, Національний художній музей Білорусі, Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького, Будинок-музей Віктора Гюго, ^d, Музей образотворчих мистецтв (Марсель), ^d, Королівські музеї витончених мистецтв^[5], Смітсонівський музей американського мистецтва^[6], ^d^[7], Версальський палац, Епслі-хаус, ^d, ^d, ^d, Музей фюрера, ^d, Музей Вальрафа-Ріхарца, Бременська картинна галерея, (Палац То), ^d, Музей Фабра, Гай (музей мистецтва), Мальмезон, Мангеймський палац, ^d, Королівський замок у Варшаві, ^d, Музей палацу короля Яна III у Вілянуві, ^d, Музей армії, ^d^[8] і ^d
Франсуа Жерар у Вікісховищі

Життєпис

Народився в Римі. Батько був французьким дипломатом в Римі, що одружився з італійкою. У віці 12 років сина вивезли до Парижа і влаштували до пансіону. Він обрав художню кар'єру і почав опановувати майстерність у скульптора Огюстена Пажу (1730—1809). Бажання слави і живопис спонукали до переходу у майстерню художника (Ніколя-Гая Брене) (1728—1792). Він покине і Брене́ заради стажування в майстерні уславленого на той час художника Жака-Луї Давіда (1748—1824).

1789 року брав участь у конкурсі на римську премію. Але власний твір виконав з допомогою свого приятеля Ан-Луї Жироде-Тріозона. Це було заборонено тодішніми правилами. Про допомогу дізнались і сумісний твір двох художників (а не одного) нагороду не отримав. 1790 року помер його батько і Франсуа Жерар вивіз матір-італійку у Рим.

Почали діяти революційні закони про французьких емігрантів, котрих революційний уряд декларував як зрадників. Франсуа Жерар, аби не бути покараним за законом про емігрантів, 1791 року повернувся у Париж. Впливовий на той час вчитель Жерара (Жак-Луї Давід) допоміг молодому митцю, що бідував, узяв його у власну майстерню. Є відомості, що Жерар допомагав художникові при створенні уславленого портрета Ле Пеллетьє де Сен-Фаржо, що було звичною практикою в майстерні Давіда, примушеного обставинами працювати в шаленому темпі.

Перебування в революційному Парижі і праця в майстерні революційно налаштованого художника не позначилися на свідомості Жерара, котрий не виробив власної політичної позиції. Влаштований Давідом у Революційний трибунал, Жерар перебував там формально, роблячи усе можливе, аби не брати на себе відповідальності. Франсуа Жерар і надалі легко переходитиме з одного політичного табору до іншого, ставлячи за мету власні прибутки і комфортне життя. Він починає працювати портретистом по замовам, але не полишає історичний живопис, котрий вважали тоді престижнішим за портретний. Його звернення до міфологічного жанру обумовлене змаганням із тим же Ан-Луї Жироде-Тріозоном у намаганні довести, що він не гірший.

«Портрет Бернадота», як принца Швеції, 1811 р.

Водночас зросла його слава портретиста. В Парижі пройшов контрреволюційний переворот і владу в країні перехопили військові на чолі з генералом Наполеоном. Народилась нова наполеонівська еліта, котра волала слави як у стародавніх римлян, величі і пишного оточення. Складовою пишного побуту наполеонівської еліти та Наполеона став ампірний портрет, різновид парадного портрету дореформенного і дореволюційного періоду. Франсуа Жерар і став обслуговувати наполеонівську еліту та Наполеона, нарешті виборов матеріальний успіх і започаткував у власному помешканні модний салон. Серед вдалих портретів цього періоду — портрет мадам Мере́ (Летиція Бонапарт, мати Наполеона 1799 рік, котру він подав як молоду красуню)…

Серед відвідувачів його салону люди різних політичних уподобань як про- так і антинаполеонівські налаштовані (Талейран, Джордж Каннінг, мадам де Сталь тощо). Згодом салон художника відвідав навіть герцог Веллінгтон, переможець Наполеона Бонапрта, якому прислужився свого часу і Франсуа Жерар. Серед творів художника «Наполеон І у коронаційному вбранні», «Портрет Жозефіни Богарне, 1-ї дружини Наполеона Бонапарта», Ермітаж, портрети родичок Наполеона тощо. Франсуа Жерар слухняно перейшов на стилістику наполеонівського ампіру, започатковану самим Наполеоном.

Лише іноді сама модель давала підстави створити героїчний образ в портреті. Тоді Жерар переводив пафос, притаманний театральному класицизму — у пафос офіційного звеличення особи, що піднялась із соціальних низів до вищих соціальних щаблів («Портрет Бернадота», наполенівського генерала, що стане королем Швеції).

Розпад наполеонівської імперії і усунення його із європейської політики не позначились погано на матеріальному стані тоді вже барона Жерара. Він в черговий раз перейшов на обслуговування аристократів-реставраторів монархії і двору короля Франції Карла Х.

Але його авторитет збряк і був затьмарений художниками нового покоління. Він створює картини в стилістиці холодного або еротичного класицизму («Дафніс і Хлоя», «Амур і Психея», 1822 р.), що почав входити в смугу довгої системної кризи і перетворився згодом на помертвілий академізм.

11 січня 1837 року, після трьох діб невідомої гарячки, він помер у Парижі. Поховання відбулося на цвинтарі Монпарнас.

Вибрані твори

Франсуа Жерар, «Портрет Катерини Стаженської», Львівська національна галерея мистецтв

• «Художник Ізабе з малою донькою»
• «Свята Тереза Авільська»
• «Констанция Любенська»
• «Марія Валевська»
• «Наполеон І у коронаційному вбранні»
• «Портрет Жозефіни Богарне, 1-ї дружини Наполеона Бонапарта», Ермітаж
• «Гортензія Богарне»
• «Каражина Стажинська», Львівська національна галерея мистецтв
• «Вікторія Потоцька»
• «Амур і Психея»
• «Дафніс і Хлоя»
• «Корінна»
• «Амур точить вістря стріли»
• «Гілас і німфа»
• «Повенення Йосипа Прекрасного у родину»

Галерея вибраних творів

«Гілас і Нимфа»

«Дафніс і Хлоя», 1824 рік.

• «Портрет Людовика XVIII», (1789).
• «Кароліна Неаполітанська в парку Багатель», Булонський ліс під Парижем, до 1836 року.
• «Шарль Філіп Французький, граф Артуа».
• «Художник Ізабе з малою донькою», 1796 рік
• «Йоахим Мюрат», наполеонівський генерал, 1801 рік
• «Філіп Поль, граф Сегюр».
• «Портрет невідомої доби ампіру», 1810 рік, Музей красних мистецтв Нансі.
• Констанція Любенська, 1814 рік
• «Томмазо Сгріччі», 1824 рік
• «Корінна»
• «Амур точить вістря стріли»
• «Повернення Йосипа Прекрасного в родину»

Див. також

• Французьке мистецтво
• Ампір
• Революційний класицизм
• Романтизм
• Історичний живопис
• Парадний портрет

Примітки

1. Гос.Эрмитаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976, с. 262
2. RKDartists
   d:Track:Q17299517
3. https://collections.frick.org/people/1327/baron-francois-gerard/objects
4. https://www.metmuseum.org/art/collection/search/438546
5. https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/gerard-francois-1
6. https://americanart.si.edu/collections/search/artist/?id=6421
7. Portret van Willem II, prins van Oranje — 1815.
8. https://www.museabrugge.be/collection/work/id/2014_GRO1691_III
9. Гос. Эрмитаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976, с. 262

Джерела

• Гос. Эрмитаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976
• Ilaria Ciseri, Romantyzm, Warszawa: Arkady, 2010,
• Leksykon malarstwa od A do Z, Warszawa: Muza S.A., 1992,
• Waldemar Łysiak, Malarstwo białego człowieka, wyd. 2, t. 7, Warszawa: Nobilis, 2011,
• Andrzej Dulewicz, Encyklopedia sztuki francuskiej, Warszawa: Wydaw. Naukowe PWN; WAiF 1997,

Посилання