Фонематична транскрипція

Фонематична транскрипція — спосіб запису живого мовлення з метою переда­вання тільки фонемного складу слів без відтінків, зумовлених різними фонетичними умовами. Себто у фонематичній транскрипції фіксують головні вияви фонем. У цьому її відмінність від фонетичної транскрипції, у якій фіксують алофони фонем, тобто звуки як акустично-артикуляційні явища.

Фонематична транскрипція дуже близька до орфографічного письма. Кожна фонема позначається однією літерою. Фонеми і текст, записані фонематичною транскрипцією, беруться у скісні дужки / /.

Підходи до фонематичної транскрипції

Фонематичні транскрипції, розроблені різними фонологічними школами, відрізняються.

Так, згідно з ученням Московської фонологічної школи (МФШ), фонема співвідноситься з усіма її звуковими виявами, за (ЛФШ) — лише з варіаціями, тому варіант, який за артикуляційними ознаками збігається з головним виявом іншої фонеми, вважають окремою фонемою.

За українським мовознавцем Юрієм Карпенком, напівм'які губні, передньоязикові ясенні, задньоязикові та фарингальний — окремі фонеми, які у фонематичній транскрипції позначають знаком м'якості; оскільки фонему /и/ вважають лише алофоном /і/, то вона відсутня у фонологічному записі.

Фонематичну транскрипцію використовують для встановлення фонемного складу слів і морфем, для виявлення засобів їх розрізнення й розпізнавання, а також для зіставлення фонологічних систем різних мов.

Джерела

• Фонематична транскрипція // Сучасна українська літературна мова : навчальний посібник / С. О. Караман, О. В. Караман, М. Я. Плющ. — Літера ЛТД, 2011. — С. 102. — .
• Фащенко М. М. Фонематична і фонетична транскрипції // Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка : Практикум. — Академія, 2010.