Ця стаття не містить посилань на джерела Ви можете допомогти поліпшити цю статтю додавши посилання на надійні авторитетн

Торжество Ортодоксії
Ким святкується	усіма християнами
Засновано	11 березня 843 року
Дата	11 березня
	Торжество Православ'я у Вікісховищі

Торжество́ Правосла́в'я (грец. το θρίαμβο της Ορθοδοξίας) — свято в Православній церкві, що чиниться в першу неділю Великого посту.

Встановлення свята пов'язано з подіями Константинопольського собору 843 року, скликаного імператрицею Феодорою для відновлення іконошанування у Візантійській імперії.

Історія встановлення

До VIII століття вчення про шанування ікон, ґрунтоване на Святому Письмі й освячене звичаями перших християн, було начебто беззаперечним. Проте серед народів і окремих священників розвинулася , що поставила під загрозу віками надбані традиції: більше сотні років право молитися перед образами омивалося слізьми й окроплювалося кров'ю православних. Їх самих, як і в окремих випадках ікони та мощі святих, кидали в темниці, людей катували, топили і спалювали.

Після (VII Вселенського Собору), що затвердив шанування ікон, гоніння послабилися. Цариця Феодора оголосила: «Хай буде проклятий той, хто не шанує зображення Господа нашого, Його Пресвятої Матері й усіх святих!». Мефодій, Патріарх Константинопольський, тоді ж встановив особливий чин святкового богослужіння.

Після церковного собору, що засудив іконоборців і відновив іконошанування в імперії, Феодора влаштувала церковне торжество, яке припало на першу неділю Великого посту, що була 11 березня 843 року і було присвячене остаточній перемозі над «єрессю іконоборства».

Тим самим у Церкві закінчився період вироблення так званого «христологічного богослов'я» (чи православного вчення про Христа), а ікона тут стала саме зримим свідченням реальності Боговтілення. З тих пір відзначати Торжество Православ'я стали в першу неділю Великого посту, оскільки найперше його святкування в 843 році випало саме на першу великопісну неділю.

Приблизно до XI століття в Церкві склався і особливий чин Торжества Православ'я. В його богослужбових текстах прославляється торжество Церкви над усіма коли-небудь існуючими єресями, повторюються тези постанов семи Вселенських соборів, а також проголошується анафема тим, хто перед Православною Церквою вчинив тяжкі гріхи.

За словами церковного історика Карташева, один з візантійських літописців описав цю подію таким чином:

Цариця запропонувала найсвятішому патріарху Мефодію сповістити і зібрати всіх православних митрополитів, архієпископів, ігуменів, кліриків і мирян, щоб прийшли у Велику Церкву Божу з чесними хрестами і святими іконами в першу неділю святого Посту. І коли незліченна безліч народу зібралося, приходить і сам цар Михайло зі святою і православної матір'ю своєї Феодорою і з усім синклітом … з'єднавшись зі святим Патріархом, разом рушили від вівтаря зі святими іконами і чесним хрестом і святим євангелієм і пішли з літією до воріт палацу, так званих Кентавріевих. І після довгої молитви та скрушного багатослізного і невимовного солодкого волання Κύριε ελέησον [5] вернулися у святий храм для здійснення божественної таємничої літургії з великою радістю і торжеством. І таким чином відновлені святі і чесні ікони для вшанування і поклоніння в храмі Божому. Благочестиві ж самодержці зі всечесним і святим патріархом Мефодієм та колишніми при ньому тоді митрополитами і преподобними подвижниками постановили: щорічно в першу неділю святого Посту святкувати урочисто у Великій Божої Церкви це святе і чесне свято, яке і святкується донині. Ікони одночасно були поставлені і в усіх церквах Константинополя.

На спомин про цю подію, значущу для християнського світу, і в пам'ять імператриці Феодори щорічно в першу неділю Великого посту Православна церква урочисто святкує відновлення іконошанування.

Зміст свята для сучасників

У сучасних реаліях Торжество Православ’я слід розуміти як певний особистий проміжний підсумок початку Великого посту, коли віруюча людина намагається жити так, як повинен жити справжній християнин, із максимально можливим особистим старанням. У цей період людина більше молиться, частіше намагається брати участь у богослужіннях, слухає .

Всі ці зусилля в цілому призводять до торжества особистого життя у Христі.

Посилання

Примітки

Ікона (слово грецьке, що означає «образ», «зображення») стала невід’ємною частиною православного життя. Священні зображення є складовою православних храмів. Деякі ікони мають дивні історії, ознаменовані молитвою праведників. Перед деякими з них відбувалися зцілення, тому в християнську свідомість вони увійшли як чудотворні.
Перед шлюбом, перед дорогою чи будь-якою важливою справою християнин біля святого образа благає у Бога благословення. Навіть початок життя людини і її кінець супроводжує іконописний образ. Ікона є свого роду вікном в духовний світ. Звідси і її особлива мова, і символіка, навіть колір має своє певне значення.
Суть ікони – зустріч з духовним світом. Лики святих завжди навернені до нас. Отже, світ святих не віддалений від нас – вони разом із нами. З нами Бог. «Ви вже не чужі й не приходьки, а співгромадяни святим, і домашні для Бога» (Еф. 2.18).

Це незавершена стаття про православ'я.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Ікона (слово грецьке, що означає «образ», «зображення») стала невід’ємною частиною православного життя. Священні зображення є складовою православних храмів. Деякі ікони мають дивні історії, ознаменовані молитвою праведників. Перед деякими з них відбувалися зцілення, тому в християнську свідомість вони увійшли як чудотворні.
Перед шлюбом, перед дорогою чи будь-якою важливою справою християнин біля святого образа благає у Бога благословення. Навіть початок життя людини і її кінець супроводжує іконописний образ. Ікона є свого роду вікном в духовний світ. Звідси і її особлива мова, і символіка, навіть колір має своє певне значення.
Суть ікони – зустріч з духовним світом. Лики святих завжди навернені до нас. Отже, світ святих не віддалений від нас – вони разом із нами. З нами Бог. «Ви вже не чужі й не приходьки, а співгромадяни святим, і домашні для Бога» (Еф. 2.18).