Тоналізм напрямок в образотворчому мистецтві живопису Сполучених Штатів на зламі XIX та XX століть Для тоналізму характе

Тоналізм — напрямок в образотворчому мистецтві живопису Сполучених Штатів на зламі XIX та XX століть. Для тоналізму характерне домінування в зображенні тонів повітряного простору або туману.

Джеймс Вістлер. (**Ноктюрн в чорному і золотому — падаюча ракета**). 1872—1877

Історія

Пейзажний живопис, як модний напрямок, що мав попит, успішно розвивала низка художників Сполучених Штатів. В напрямку були відчутні впливи барбізонської школи. Але згодом художники почали використовувати тьмяні, зближені тони і значне узагальнення в малюванні навіть при створенні в живопису інтер'єрів (Томас Девін). Цьому сприяла також свідома фіксація лише на ефектах вечірнього освітлення та туманах, часто присутніх в картинах. З кінця 1890-х років художні критики надали їм назву тоналізм.

Напрямок охопив період з 1880-х до 1910-х років. В живопису Сполучених Штатів тоналізм відбився в сільському пейзажі та в краєвидах великих, урбанізованих міст. Він співіснував з американським імпресіонізмом і згодом поступився йому. Значні узагальнення форм та неяскраві фарби в картинах тоналістів та ефекти освітлення і туманів навіть дали підстави художнім критикам називати тоналізм попередником абстракціонізму 20-му століття, хоча це перебільшення. В тоналізмі форми цілком впізнавальні. Точнішими були вказівки на спорідненість тоналізму з пізнім американським академізмом.

Швидкий розвиток фотографії в країні сприяв звертанню фотографів до ефектів атмосферного освітлення та туманів. Сприяли цьому і докори критиків щодо документальної точності і різкої праматичності готових фото. Ефекти атмосферного освітлення та тумани наближали готові фото до картин і графіки напрямку тоналістів. Згодом американських фотографів (Едвард Стайхен, Кларенс Вайт, Альфред Штигліц) також зарахували до тоналістів, а картини на виставках експонують разом із фото.

Після перерви тоналізм зберіг привабливість для художників країні і низка митців повернулась до його стилістики. Митців називають прихильниками нео-тоналізму.

Головні представники

(**Едвард Стайхен**), «Флет Айрон білдинг», фото 1904 року

(Джордж Іннес) (1825—1894)
Джеймс Вістлер (1834—1903)
(1871—1935)
(Леон Дабо) (1870?—1960)
(1869—1943)
(1860—1945)
(1851—1938)
(1833—1901)
(Джон Генрі Твахтман) (1853—1917)
(Едвард Стайхен) (1879—1973), художник і фотограф
(Джон Мерфі) (1953—1921)
(1858—1916)
(1860—1945)
(1857—1937)
(1844—1903)
(Вільям Кейт) (1838—1911)
(1847—1917) та ін.

Вибрані твори

Джон Генрі Твахтман. «Пейзаж в Голландії», пастель, 1885 р.
Томас Девін. «В саду», до 1894 р.
Джордж Іннес. «Вересень», 1894 р.
Гренвілл Редмонд. «Буря на узбережжі», 1905 р.
Гренвілл Редмонд. «Поле з жовтими каліфорнійськими маками», 1911 р.
Томас Девін. «Спілкування», 1900 р.
Леон Дабо, «Річка Гудзон в сутінках», 1911 р.
Вільям Кейт. «Долина Йосеміті», до 1910 р.

Див. також

Джерела і посилання

http://www.tfaoi.com/newsm1/n1m555.htm [ 3 квітня 2005 у Wayback Machine.]
Tonalism - An American Experience, Diana Dimodica Sweet, Robert R. Preato, William H. Gerdts, Grand Central Art Galleries, 1982. (англ.)
The Poetic Vision: American Tonalism, Ralph Sessions, Ira Spanierman Gallery, 200 р., 2005, . (англ.)
Intimate Landscapes: Charles Warren Eaton And The Tonalist Movement In American Art, 1880-1920: Tonalism in American Painting, David Adams Cleveland, Antique Collectors' Club, 112 р., 2007, . (англ.)
American tonalism: Selections from the Metropolitan Museum of Art and the Montclair Art Museum, Kevin J. Avery, The Museum, 40 р., 1999, . (англ.)
Color of Mood: American Tonalism, 1880-1910, Wanda M. Corn, M. H. De Young Memorial Museum, 46 р., 1972. (англ.)