Світська інвеститура

Світська інвеститура (англ. lay investiture) — середньовічне право світських правителів Священної Римської імперії призначати (пізніше лише затверджувати) вищих духовних осіб. Після відокремлення від духовної інвеститури світська проводилася вручанням скіпетра — емблеми світської влади, і закріпленням відповідних земель за ієрархами (до цього — вручанням персня та посоху).

Архієпископи, єпископи й настоятелі монастирів давали васальну клятву правителю, тим самим потрапляючи до нього в залежне становище із зобов'язанням нести всі повинності, тому під світською інвеститурою також розуміється церемонія введення васала у володіння феодом.

Історія

У 1075 році папа Григорій VII, невдовзі після приходу до влади, видав декрет, за яким світська влада була позбавлена права призначати та звільняти ієрархів, а духовенству було заборонено отримувати будь-які посади від світської влади. З цього часу розпочалося протиборство між світською та духовною владою навколо питання хто повинен призначати на духовні посади і надавати знаки сану (перстень та посох) — духовна чи світська влада.

16 вересня 1112 року французький синод у В'єнні видав три декрети, в одному з яких світську інвеституру проголосив єрессю.

Після запеклих дискусій, у 1122 році був укладений так званий вормський конкордат (компромісна угода між новим римським папою (Калікстом II) та імператором Священної Римської імперії Генріхом V), згідно з яким право призначати на церковно-ієрархічні посади залишалося за папою (духовна інвеститура), але імператор, хоч і відмовляючись від технічного права інвеститури з перснем і посохом, по-перше, зберігав голос у виборах єпископів, а по-друге, мав право затверджувати (або не затверджувати) канонічно призначених єпископів і абатів у васальному використанні церковних земель, даруючи таким чином їм відповідні регалії й титули, вручаючи скіпетр.

На відміну від Німеччини, де забезпечувалася участь імператора в обранні прелатів і якому одразу давалася світська інвеститура, в Італії та Бургундії світська влада була позбавлена участі в обранні прелатів, а інвеститура могла бути залучена не раніше, ніж через 6 місяців.

Див. також

• Інвеститура

Примітки

1. Gregory VII: Lay Investitures Banned 1078-80 by Ernest F. Henderson, Select Historical Documents of the Middle Ages, (London, 1910)
2. Історія християнської церкви: в 4 ч. / С. І. Чобич. — Л., 2001. — С. 308
3. Правові засади державно-церковних відносин в епоху Середньовіччя / Андрусишин, Б. І.; Бондаренко, В. Д. // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 18. Економіка і право: зб. наукових працб. — Вип. 11. — К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. — С. 11
4. Вчення Римської церкви про поділ церковної і державної влади та взаємовідносини між ними у період від Міланського едикту 313 року до розділення Східної і Західної церков у 1054 році / М. І. Отрош // Часопис Київського університету права. — 2015. — № 3. — С. 352
5. Всесвітня історія: підруч. для 7 класу загальноосвіт. навч. закладів / С. В. Д'ячков. — Х. : Вид-во «Ранок», 2015. — С. 221
6. History of the Christian Church, Volume V: The Middle Ages. A.D. 1049—1294 by Philip Schaff, 2002. — P.43
7. Визначення права світської інвеститури на теренах спадщини Романовичів у 1412 році / Р. В. Івашко // Вісник Львівського торговельно-економічного університету. Гуманітарні науки. — 2018. — Вип. 15. — С. 19
8. Боротьба за інвеституру між світською та духовною владою в Англії в дослідженнях українського медієвіста Л. Беркута / Налівайко А. // Літопис Волині, № 26, 2022 — С. 224—229.
9. Порівняльне правознавство: підручник / С. П. Погребняк, Д. В. Лук'янов, І. О. Биля-Сабадаш та ін. ; за заг. ред. О. В. Петришина. — Х. : Право, 2012. — С. 83
10. Боротьба за право призначати єпископів // Історія політичної думки / Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. — К., 1997. — С. 218—233
11. Quellen zur Geschichte des Investiturstreites: Zur Geschichte Gregors VII und Heinrichs IV, 1913
12. Lay Investiture and Its Relation to the Conflict of Empire and Papacy by Zachary Nugent Brooke, 1998