Сапіжинський цвинтар, або християський цвинтар на Сапіжинській чи Станиславівський некрополь — один із некрополів у місті Станиславові (нині — Івано-Франківськ). Майже повністю знищений у радянський час, нині на його території розташований Івано-Франківський меморіальний сквер. Збереглася невеличка кількість гробівців та окремих поховань.
Сапіжинський цвинтар | |
Країна | Україна, СРСР, Третій Райх, Польська Республіка, ЗУНР, Австро-Угорщина і Австрійська імперія |
---|---|
Адміністративна одиниця | Івано-Франківськ |
Стан збереженості | d |
Категорія людей, що тут поховані |
Відомості
Північна межа цвинтаря збігалася з межею нинішнього Меморіального скверу: огорожа некрополя — це двометровий цегляний мур. Тут був головний вхід (фактично в'їзд, із ворітьми, нині тут — три муровані декоративні арки) на кладовище з адміністративною та технічною будівлями. Біля входу була ритуальна каплиця, спільна для трьох обрядів — римо-, греко- та вірмено-католиків. Західною межею була огорожа й будівлі фабрики братів Ясінських «Край» (нині — завод «Промприлад»; у радянський час це підприємство забрало частину цвинтарної землі, пересунувши огорожу на кілька метрів). проклали за незалежної України: її проїзна частина та обидва хідники (тротуари) — на місці поховань (також ділянка під торговельним рядом квіткового ринку). Зі сходу мур цвинтаря (без хвіртки, з проламаною дірою) проходив приблизно на місці теперішньої осьової лінії (за Польщі — вулиця Л. Желіговського, за совітів — В. Куйбишева), яка до реконструкції в 1970-х роках мала ширину 6 метрів. Західна частина кладовища була непрестижною через віддаленість від центрального входу та підмоклий ґрунт, а на східній, підвищеній, ховали заможніших мешканців міста, були дорогі пам'ятники. Колись за місце на цвинтарі платили за кожне десятиріччя.
До початку ХХ століття цвинтар був меншим і мав форму прямокутника, витягнутого по лінії північ-південь. Через приріст населення, епідемії, наявність у місті значного військового госпіталю (найстарішого в Європі) до існуючої території з заходу приєднали поля — так з'явилося «старе» й «нове» (на мапі міста з'явилося в 1904 році). Друга частина цвинтаря займала простір від сучасного південного входу з боку міського управління освіти (колишній дитячий садок) і житлової п'ятиповерхівки № 8а з боку вулиці С. Бандери до готелю «Надія». Поховання відбувалися рядами, заповнюючи поля, сектори й підсектори, що мали свої номери. Між полями поховань у напрямі схід-захід були доріжки, а всю територію перетинали спрямовані на південь алеї, доступні для проїзду транспорту, які не мали офіційних назв. Їх називали відповідно до визначних пам'ятників чи поховань — «Легіоністів», «Повстанців», «Гіллера», («Хованців»), «Головна», «Каштанова», «Єзуїтів», «Вертха», «Волянських».
Під час Першої світової війни за південним муром на землях (греко-католицької капітули) заклали військовий цвинтар переважно російських солдатів (поховано до 800 осіб у 317-ти могилах). У часі впорядкування військових поховань Станиславова в 1924—1927 роках некрополь став головним військовим цвинтарем міста. Сюди переносили ексгумовані рештки вояків, було 665 могил полеглих у Першу світову, у тому числі турків.
У часи ЗУНР у Станиславові через брак місця на «новому» полі померлих вояків почали ховати на цвинтарній алеї у два ряди в напрямку північ-південь, потім — схід-захід. Там були поховані разом українці та поляки (199 осіб), з них 181 відомий (143 українці, 38 поляків, представників інших національностей) та 18 невідомих.
Могили вояків УГА та армії УНР (143 особи) доглядала місцева філія українського «Товариства охорони воєнних могил» (голова — професор Н. Даниш, скарбник — М. Лепкий) за активної участі пароха Ямниці[] о. Юстина Гірняка, довіреної особи Станиславівського єпископа Григорія Хомишина. На могилах за державні кошти поставили бетонні парапети та хрести висотою 1,3 м.
У 1920-х, під час упорядкування військових могил Першої світової війни згідно з Версальським мирним договором, яке проводило Станиславівське відділення військових поховань Львівської окружної дирекції громадських робіт під керівництвом інженера К. Ґачевського, громадські організації почали активно допомагати впорядковувати могили з польсько-української та польсько-більшовицької воєн. Поляки запропонували перенести з цвинтарної алеї всіх вояків до спільної центральної гробниці загиблих у польсько-українській війні, однак українці відмовилися від такої ідеї. Польський «Комітет з будівництва пам'ятника Легіоністам» (ІІ Залізної бригади) у ІІ кварталі 1926 р. домігся ексгумації решток легіоністів з трьох братських могил з семи. Їх перепоховали за воротами алеї міського цвинтаря, де зробили головний вхід з нього на військовий цвинтар. На їхній могилі в 1927 році поставили пам'ятник роботи відомого місцевого скульптора Мар'яна Антоняка (обеліск прикрашала кількаметрова скульптура легіоніста в повний зріст з гвинтівкою в руці), який під час Другої світової зруйнували нацисти, щоб зробити дорогу з міського цвинтаря на військове кладовище німецьких та угорських солдатів.
Від вулиці Сапіжинської до цвинтаря вела неширока вулиця Цвинтарна, попри колишню євангелистську («німецьку») кірху.
27 лютого 1980 р. Івано-Франківський міськвиконком ухвалив рішення на № 84 про зруйнування кладовища і перетворення його на Меморіальний сквер зі збереженими 26-ма могилами.
Після зруйнування некрополя інженерна група Івано-Франківського філіалу інституту «Укркомуншляхпроект» розробила проєкт його перепланування з реставрацією залишених могил, встановлення на них відповідних написів тощо, але цю частину проєкту не виконали.
Поховані
- Лев Бачинський — український адвокат, громадсько-політичний діяч, комісар Станиславівського повіту ЗУНР, потім — віце-президент Національної Ради ЗУНР.
- (Мелітон Бучинський) — український фольклорист і громадсько-культурний діяч.
- Євген Желехівський — професор та український мовознавець.
- (Іван Мандичевський) — адвокат, громадський діяч.
- (Михайло Мочульський) — літературознавець.
- Микола Сабат — український педагог, класичний філолог.
- (Денис Січинський) — композитор, диригент.
- (Григорій Хмеленко) — хорунжий Армії УНР.
- (Іван Яхно) — український учитель; могила збережена, біля зруйнованої каплиці, з дорогим пам'ятником.
- Маврицій Ґославський — польський поет, учасник листопадового повстання 1830 року.
- — друге кохання Івана Франка, якій він присвятив 10 віршів, два з яких — польською мовою.
- (Ігнацій Камінський) — бурмістр.
- — польський поет, учасник Паризької комуни.
- Антоній Фальковський, Ян Копистинський — офіцери наполеонівської армії.
Особи, чиї могили втрачені
- Зеновія Бурачинська (Навроцька) — українська фолькльористка, мати Осипа, (Андрія) та Тит-Євгена Бурачинських.
- — актор, заслужений артист УРСР.
- Іван Гордієвський — (митрат) УГКЦ, (архипресвітер) капітули, настоятель катедри у Станиславові.
- — український лікар та громадсько-культурний діяч, командир санітарного поїзда армії УГА під час українсько-польської війни 1918—1919 років.
- Владислав Дзвонковський — польський публіцист, учасник Січневого повстання 1863 року, батько Йосифи (Юзефи) Дзвонковської.
- (Григорій Кичун) — професор і директор Станиславівської української гімназії.
- — адвокат, підпрокурор
- Ігнатій Полотнюк — диригент катедрального хору, укладач збірників церковних пісень.
- (Осип Сорохтей) — український художник.
- — український педагог, громадський діяч
- (Миколай Болоз-Антоневич) — польський поет.
- — лікар міського шпиталю.
Перепоховані на інших цвинтарях
- (Володимир Янович) — український лікар, один із засновників (Українського лікарського товариства).
- — польський політик, письменник, історик, журналіст, один із керівників Січневого повстання 1863 року; його прах врятували, перепоховавши 1981 року у Варшаві.
Світлини
- Надгробок А. Гіллера
- Надгробок Л. Бачинського, фасад
- Надгробок Л. Бачинського, вигляд збоку
- Надгробок Мавриція Ґославського
- Надгробок Зиґмунта Мрочковського
Див. також
Примітки
- Ямниця [ 9 січня 2021 у Wayback Machine.] // Тисменицька центральна районна бібліотека.
- Менів А. Мандри непомітним Івано-Франківськом: вулиця Цвинтарна (ФОТО) [ 9 січня 2021 у Wayback Machine.] // Прикарпатська інформаційна корпорація. — (Ретро Івано-Франківськ).
- На мармуровій плиті гробівця написано: «Др. Іван Яхно совітник шкільний і ц.к. (цісарсько-королівський) професор — 22.1.1906 р. на 66 р. життя»
- Посмертна згадка [ 15 січня 2021 у Wayback Machine.] // . — 1943. — Ч. 12 (77, 21 бер.). — С. 6.
- . Архів оригіналу за 26 вересня 2021. Процитовано 26 вересня 2021.
{{}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
Джерела
- Список похованих УССів [ 18 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Літопис Червоної Калини. — 1929. — Ч. 3 (груд.). — С. 11—13.
- Баран Є. Польська Галичина очима польського історика [ 8 серпня 2013 у Wayback Machine.] // Буквоїд. — 2013. — 4 серп.
- Історія некрополя Івано-Франківська [ 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Інститут україніки.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет