Людми ла Микола ївна Ра дченко 24 січня 1932 19320124 українська спортсменка легкоатлетка стрибунка у висоту довжину та

Людмила Миколаївна Радченко
Загальна інформація
Громадянство	СРСР→ Україна
Місце проживання	Київ
Народження	24 січня 1932 (92 роки); Київ, Українська СРР, СРСР
Зріст	167 см
Вага	59 кг
Спорт
Вид спорту	легка атлетика
Дисципліна	стрибки у довжину, стрибки у висоту, спринт
Спортивне звання	майстер спорту
Клуб	«Спартак» (Київ)
Нац. збірна	СРСР; УРСР
Участь і здобутки
Особисті рекорди	6,28 м у довжину (1958)
Нагороди
Легка атлетика
Чемпіонат СРСР

Людми́ла Микола́ївна Ра́дченко (*24 січня 1932(19320124)) — українська спортсменка-легкоатлетка, стрибунка у висоту, довжину та спринтерка, чемпіонка Української РСР зі стрибків у висоту, чемпіонка Української РСР і СРСР зі стрибків у довжину, учасниця Олімпійських ігор 1960 року, заслужена працівниця культури Української РСР, ветеран праці, Заслужена працівниця фізичної культури і спорту України, спортивна журналістка.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Радченко.

Життєпис

Народилася 24 січня 1932 року в Києві.

У 1941 році — Радченки евакуювалися до Челябінська, де жив мамин брат. Сестра Людмили в дорозі перехворіла на тиф.

У 1944 році, після повернення до Києва, намагалася вступити до балетної школи і стати балериною, як мама. Але у дівчинки виявили відсутність музичного слуху. Через цю відмову хотіла накласти на себе руки. Цього ж року мама відвела Люду на заняття зі спортивної гімнастики, де вона займалася впродовж року й отримала хорошу фізичну підготовку.

Згодом Люду попросили виступити в складі шкільної команди зі стрибків у висоту на міських змаганнях. Вона подолала висоту 1 метр 45 см, випередивши суперниць. Тренер , який тоді був викладачем кафедри легкої атлетики Київського державного інституту фізичної культури, запропонував Радченко приходити на тренування на стадіон імені Микити Хрущова. Це збіглося з переїздом сім'ї Радченко з Солом'янського району Києва в центральний район і переходом Люди в школу № 33. Тож вона вирішила займатися легкою атлетикою.

Із 1950 по 1955 рік навчалася в Київському державному інституті фізичної культури. Спеціальність — «викладач фізичного виховання».

6 травня 1951 року, на змаганнях у Києві, встановила (рекорд України) — стрибнула у висоту на 1,54 м.

На початку 1950-х привела до Сергія Левенштейна Ігоря Петренка (майбутнього чемпіона і рекордсмена СРСР та УРСР зі стибків з жердиною) і ще п'ятьох підлітків зі свого двору. Сама на той час вже була в Юнацькій збірній СРСР.

У 1952 році — потрапила до Збірної СРСР як стрибунка у висоту.

На початку серпня 1953 року перемогла на (Чемпіонаті Української РСР з легкої атлетики) — стрибнула у висоту на 1,53 м.

30 серпня 1953 року, на змаганнях у Харкові, встановила другий рекорд України — стрибнула у висоту на 1,60 м.

На початку жовтня 1954 року отримала бронзу на (Чемпіонаті Української РСР з легкої атлетики) в бігу на 100 метрів з результатом 12,6 с.

У 1957 році — перемогла на Чемпіонаті Української РСР з легкої атлетики — стрибнула в довжину на 5,94 м.

У 1958 році — знову перемогла на (Чемпіонаті Української РСР з легкої атлетики) — стрибнула в довжину на 5,87 м.

У 1959 році — отримала срібло на Чемпіонаті Української РСР з легкої атлетики — стрибнула в довжину на 6,01 м.

У липні 1960 року — перемогла на — стрибнула в довжину на 6,15 м.

Учасниця Олімпійських ігор 1960 року в Римі як стрибунка в довжину. У фінальній серії стрибків — зайняла п'яте місце з результатом 6,16 м. Цього ж року нагороджена Почесною грамотою Президіуму Верховної ради УРСР.

Працювала черговим тренером на стадіоні «Спартак».

Із 1962 по 1966 рік — навчалася на вечірньому відділенні факультету журналістики Київського державного університету.

Після відходу з великого спорту — працювала спортивною кореспонденткою в Києві. Друкувалася в журналі «Фізкультура і спорт».

Із квітня 1966 року — роз'їздна кореспондентка «Спортивної газети».

Із 1969 року — членкиня Спілки журналістів України.

Із березня 1972 року — старша літпрацівниця «Спортивної газети», а з грудня 1973 року — завідувачка відділом учнівської молоді газети.

У 1982 році отримала медаль «На пам'ять 1500-ліття Києва».

У 1984 році — звання Заслужений працівник культури Української РСР. Цього ж року видала книгу-збірку «З фізкультурою дружимо» (видавництво «Здоров'я», Київ).

У 1985 році — вийшла книга «Від надії до перемоги» (московське видавництво «Физкультура и спорт»), літературний запис якої зробила Радченко.

У 1986 році отримала срібну медаль ВДНГ СРСР.

У 1987 році — медаль Ветеран праці.

Із листопада 1988 року — старша кореспондентка при редакторі «Спортивної газети».

Із 1992 року — оглядачка «Спортивної газети».

Членкиня президії Федерації легкої атлетики. Членкиня Національного олімпійського комітету України двох перших скликань. Заслужена працівниця фізичної культури і спорту України.

У 2001 році стала (лавреаткою) Асоціації спортивних журналістів України у номінації «Зал слави. Золотий фонд АСЖУ та КАСЖ». А також — лавреаткою конкурсу серед спортивних журналістів «Олімпійці України» у номінації «За вірність та видатні досягнення у спортивній журналістиці».

У 2005 році отримала Вищу нагороду Асоціації спортивних журналістів України — «Приз імені Ігоря Засєди», яка щороку присуджується найкращому спортивному журналісту України.

У 2006 році стала кращою спортивною журналісткою року в конкурсі «Україна Олімпійська» в номінації «За відданість олімпійському руху».

Сорок два роки пропрацювала в «Спортивній газеті» — до її закриття у 2008 році.

У 2009 році стала стипендіаткою Кабінету Міністрів України як діяч фізичної культури і спорту. А також — перемогла у конкурсі серед журналістів на кращу публікацію/кращий сюжет про легку атлетику.

У 2012 році стала лавреаткою Асоціації спортивних журналістів України у номінації «Золоті пера і голоси АСЖУ».

У 2021 році отримала Орден княгині Ольги ІІІ ступеня.

Особисте життя

Рід матері

Прадід по матері був дворовим кріпаком графа Мусіна-Пушкіна.

Бабуся по матері — Олена Карлівна.

Дід по матері — Михайло Єлисейович Соловей, православний селянин Полтавської губернії Прилуцького повіту (Срібнянської волості). Був четвертим сином у багатодітній сім'ї. Працював у Києві прикажчиком у магазині в купця. Після його смерті — викупив магазин і на початок російсько-японської війни розбагатів. Під час війни відправив на передову кілька (ешелонів) з продовольством. Згодом, за успіхи в постачанні армії, отримав дворянство, яке не поширювалося на дітей. Працюючи в Києві, орендував землю, якою тепер проходить (вулиця Івана Драча), збудував на ній невеликий особняк для сім'ї та два прибуткові будинки. Будинки зводилися за рахунок кредиту. Після більшовицького перевороту — будинки в сім'ї відібрали.

Мати

Мати, Ольга Михайлівна Соловей, була балериною. Пізніше — економісткою.

Батько

Батько, Микола Радченко, співав баритоном у Київській опері. Пізніше став архітектором і проектував у Києві низку будинків. Повернувшись з війни, працював у Будтресті, відновлював Київ, в тому числі — Київський університет.

Помер у 1946 році.

Сім'я

Має сестру і молодшого брата Сергія.

У 1962 році — народила блюзнюків. Донька — померла, син Юра — вижив.

Бібліографія

На порозі // Фізкультура і спорт. — 1963. — № 11.
Одинадцяте зусилля // (Старт). — 1965. — № 10.
Один з п'ятьох // Старт. — 1968. — № 8.
Романтика розрахунку // Старт. — 1969. — № 10.
Золото найвищого гатунку // Старт. — 1971. — № 3.
Міжвузівські центри — здобутки і прорахунки // Старт. — 1977. — № 8.
Добрий початок // Старт. — 1978. — № 5.
Її перша любов // Старт. — 1978. — № 8.
… І вітер в обличчя // Старт. — 1978. — № 9.
Все починалося в школі // Старт. — 1979. — № 2.
Коли живеш мрією… // Старт. — 1980. — № 10.
Як гартується старшокурсник // Спортивна газета. — 1984. — 7 січня.
За чіткою системою, такт і контакт // Спортивна газета. — 1984. — 22 березня.
З фізкультурою дружимо: науково-популярна література. — Київ: Здоров'я, 1984. — 77 с.
Ткаченко Н. В. От надежды до победы: для детей / лит. запись Л. Н. Радченко. — М.: Физкультура и спорт, 1985. — 64 с. — Серія: Твой первый старт. — 50 000 екз.
Спартаківські прогресори // Спортивна газета. — 2001. — 25 грудня.
Три «бойові» дні в «Соколі» // Спортивна газета. — 2005. — 29 березня.
Рибалко: «Наукою займуся після Олімпіади» // Спортивна газета. — 2007. — 3 серпня.
Наухатько: «Наступного року Київ прийме ЧЄ» // Спортивна газета. — 2007. — 18 грудня.
Відкриття як історичне шоу // Спортивна газета. — 2008. — 15 серпня.

Див. також

(Хронологія рекордів України з легкої атлетики – Стрибки у висоту (жінки))

Джерела

Бєлих М., Богачик П., Синицький З. Легкоатлети України. Видання друге, доповнене і перероблене. — К.: Здоров'я, 1979. — 278 с.
Історія Фізкультурно-спортивного товариства «Спартак»// Сайт Фізкультурно-спортивного товариства «Спартак».
Легкая атлетика: Справочник / Составитель Р. В. Орлов. — М.: Физкультура и спорт, 1983. — 392 с. (рос.)
Людмила Радченко: «Берегите Землю. Это наша жизнь»// Офіційний сайт Федерації легкої атлетики України. — 2012. — 23 січня. (рос.)
Людмила Радченко на Olympedia.org (англ.)
Маевский В. Догнать уходящий поезд// Зеркало недели. — 1998. — 6 листопада. — № 45.
Радченко Людмила Миколаївна// Про спортсменку на офіційному сайті Верховної Ради України.
Сазонова Ю. О. Спортивна журналістика України: провідні персоналії та основні газетно-журнальні видання (ХІХ–ХХІ ст.): монографія. — Миколаїв: Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, 2020. — С. 69, 88-89. —
Тумасов Ю. До 90-річчя фіналістки Олімпійських ігор і відомої журналістки Людмили Радченко// Офіційний сайт Федерації легкої атлетики України
Тумасов Ю. З блокнота архіваріуса: романтики стрибків// Офіційний сайт Федерації легкої атлетики України
Члени АСЖУ — лауреати державних нагород // Новина на сайті Асоціації спортивних журналістів України.
Эпштейн Л.Ю. Лучшие результаты в истории украинской легкой атлетики. — К.: ФЛАУ, 1994. — 194 с. (рос.)

Рекорди
Попередник: Харків	Рекордсменка УРСР зі стрибків у висоту 6 травня 1951 - 30 серпня 1951	Наступник: Дніпродзержинськ
Попередник: Київ	Рекордсменка УРСР зі стрибків у висоту 30 серпня 1953 - 27 липня 1954	Наступник: Київ