Піхтинські голендри

Піхтинські голендри — етнічна група німців у Росії (згідно зі Всеросійським переписом населення 2002 року).

Місце проживання

Проживають у трьох селах Піхтинськ, Среднєпіхтинськ і Дагник Іркутської області. На місцевому діалекті вони звучать відповідно Замустече, Новина, Дахни.

Разом у цих трьох селах налічується близько 300 голендрів, а в Іркутській області їхню кількість оцінюють у близько 2000 осіб.

Культура

Німецький етнограф Едвард Бютов збирає матеріал про цей народ, що являє собою складну структуру, бо "вони носять німецькі прізвища, розмовляють на українському діалекті, шанують традиції, схожі з голландськими, й до того ж моляться «по-польськи». Відрізняються від мешканців російських сіл педантичністю, акуратністю та тим, що майже не вживають алкоголю. А своєю горілкою славляться на всю округу (вживають зрідка, лише на свята). Дітям дають німецькі імена і прізвища (прізвища — Людвиг, Зелент, Гільдебрандт, Гімбург, Кунц, а імена — Зигмунд, Едвард та Адольф). Живуть у хатах, які дуже схожі на українські, так само їх білять, як і сто років тому. «Велика хата» складається із 3 відділів — жилого, стайки (для худоби) і току (для сіна). Дах і стіни роблять дерев'яними. Жінки носять білі чепці. У будинках ще трапляються ткацькі верстати, які тут звуть «варстатами».

Релігія

Попри те, що літні люди спілкуються мовою, яка більше схожа на українську, проте моляться польською мовою, оскільки Біблія у них польською мовою і надрукована готичним стилем. Християнські книги («ксьонжки») були вивезені прадідами з територій, які тоді були під польським впливом. Хоча піхтинці вважають себе лютеранами, проте в їхньому віруванні змішалися і протестантські обряди, і католицькі, і православні. Лютеранські псалми читають за польськими «ксьонжками», надрукованими у Східній Пруссії. Водночас поклоняються Петру, Мартину, Івану і Михайлу, що не характерно для протестантів, а Різдво і Пасху взагалі святкують за православним календарем.

З 2002 року голендрів відвідує ксьондз Ігнатій Павлюсь з іркутського римсько-католицького приходу Успіння Богодиці. У їхнє релігійне життя він не вмішується.

Свою самобутність зберегли зокрема й через те, що до 1990 року тут не було нормальної дороги й від сіл до районного центру можна було дістатися тільки трактором.

Історія

Голендри переселилися до Сибіру в 1908 році під час Столипінської аграрної реформи. До того вони жили на річці Західний Буг, тому звалися . Нині ці території входять до складу Західної України, Білорусі та Польщі. Спочатку в Іркутську губернію прийшли чотири ходаки від голендрів і вибрали для майбутнього поселення найглухішу ділянку тайги серед боліт. З 1911 до 1915 року сюди приїхали 36 сімей. Вони заснували три села — Замустече, Новина, Дахни. Але переїхали не всі, багато голендрів залишилися на Бузі.

Сусідами голендрів є інші народи, що теж переселилися сюди під час Столипінської аграрної реформи. У  — татарська громада, в  — чуваші. У найближчому до голендрів селі живуть нащадки старообрядців-.

У 1930-ті і 1940-ві роки голендри зазнали переслідувань від радянської влади через надумані звинувачення у співпраці із німцями.

У 1970-ті роки голендри пройшли пік розвитку — 2 діючі колгоспи перевиконували всі плани, збудували швейну фабрику, пекарню і пошту, діяли 3 школи на 3 села, фельдерсько-акушерський пункт і дитячий садок, працівникам давали нове житло від колгоспу. Проте із розвалом колгоспів молодь знову почала виїжджати у міста. Останній колгосп працював до 2000 року. Дахни, колись найбільше село, зазнало найбільших демографічних втрат.

У липні 2012 року в Середньопіхтинську відкрився Музей голендрів — дім голендра Гімборга, збудований 1912 року. Його викупили у місцевої жительки, а їй надали інше житло у селі. Потім в дитячому садку відкрили класичний музей із тематичними відділами, стенди із фотографіями і моделлю трьох сіл із «великими будинками». Тобто, фактично, музей розташований у цих 2 приміщеннях. Крім цього у селі діє початкова школа і сільський клуб. Магазини не працюють, кілька разів на тиждень до сіл навідується автокрамниця. Середньопіхтинськ із цих трьох сіл станом на 2018 рік найбільше і найкраще збереглося, не в останню чергу завдяки тому, що дорога (12 км) від Хор-Тагни (велике сусіднє село із населенням 600 осіб) йде до цього села, а потім вже до інших двох.

У 2016 році відкрився офіційний сайт голендрів. Активісти села відвідали Польщу і Німеччину. Розпочали налагоджувати екотуризм.

Походження

Існує принаймні дві версії походження назви «голендри». За однією з них вона походить від Hollaender — голландці, за іншою від старонімецького Hauländer — люди, що вирубали ліс під обробку землі.

Немає відповідно і єдиної думки про походження самого народу. Одні дослідники стверджують, що голендри прийшли на Буг з Пруссії, інші — що з Голландії. Відомо, що в середині XVII століття вони осіли на Бузі, на землях тодішньої Речі Посполитої, створили там колонії. У 1795 році, після третього поділу Польщі, голендри опинилися на території, що увійшла до складу Російської імперії — у Волинській і Гродненській губерніях. Поступово вони асимілювалися — звідси їхній діалект української мови, яку вони самі називають «хохляцькою», але зберігали свою лютеранську віру і прізвища.

У 1921 році після розпаду Російської імперії та громадянської війни бузькі голендри, що не виїхали в Сибір, опинилися на території, що відійшли Польщі, а вже в 1939 році їх поділили між собою гітлерівська Німеччина і сталінський СРСР (див. також Польська кампанія 1939 і Вторгнення СРСР до Польщі). По Бугу пройшов кордон і бузькі голендри опинилися в різних державах. Почалася Друга світова війна. Усе доросле населення голендрів, що опинилися в Радянському Союзі, включно з піхтинськими, потрапило або на фронт, або у трудову армію. Бузькі голендри врешті остаточно асимілювалися, вони втратили своє історичне коріння, традиції, будинки. Піхтинські голендри, що жили ізольованіше в тайзі, куди електрику провели лише 1959 року, а дорогу 1990 року, зберегли свою ідентичність.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 12 січня 2015. Процитовано 25 вересня 2014.
2. ДАГНИК, ОБЗОР [ 2018-11-01 у Wayback Machine.], Страна.Ru
3. . Архів оригіналу за 31 жовтня 2018. Процитовано 31 жовтня 2018.
4. МУЗЕЙ ГОЛЕНДР, ОБЗОР [ 2018-11-01 у Wayback Machine.], strana.ru
5. Пихтинские голендоры, 22 травня 2006, Александр Сорин
6. СРЕДНЕПИХТИНСК, ОБЗОР [ 2018-11-01 у Wayback Machine.], strana.ru

Посилання

• Офіційний сайт
• Пихтинские голендры
• Поселение редкой народности
• Ольга Соловьёва. Бужские голендры
• Голендры. Линии жизни
• По следам столыпинских переселенцев, відео
• Нащадки бузьких голендрів