Проскури, пізніше Проскури-Сущанські (пол. Proskura, Proskura-Suszczański) — давній український шляхетський рід гербу (Проскури), який панував на землях Полісся та Київщини.
Проскури поряд з , (Слуцькими), Горностаями, (Кропивницькими), (Шашкевичами), (Єльцями), Олізарами, Немиричами, Кмітами, Лозками, (Полозами) представляли українську шляхту південно-західного та південно-східного литовського прикордоння протягом 200 років. Саме в цей період в основному склалась соціальна структура краю.
Рід Проскурів вийшов з Полісся. Українська родина, яка після переселення до Корнина взяла додаток до прізвища (придомок): Сущанські.
Маєтки родини
У 1552 році в Чорнобилі був будинок пані Проскури.
(Жердево) (в 1552 році Дердево) належало Проскурам.
У 1581 році Проскури-Сущанські володіють 7 маєтками.
Більськ у кінці XVI століття переходить у власність Проскур-Сущанських.
У кінці XVI століття Глинськ тощо переходять у власність Проскур-Сущанських.
Мохначка у XVII ст. належала Проскурам-Сущанським
Князь (Роман Ружинський) разом з дружиною у 1607 році мав позов до суду від Проскурів через напад, який він з підданими здійснив у 1604 році на ґрунти мохнацького підпорядкування, і через вилучення до Паволочі коней, волів, упряжі та інших предметів.
У 1613-1624 роках слухалися позови: (Федора) та Юрія Проскурів-Сущанських щодо нападу на дідицтво над Ворсклою, розкопання могили (селітрової) Скоробор та забрані ґрунти до (Юрія Вишневецького) (12 серпня 1613 року); Проскурів-Сущанських до Олекс. Виговського щодо недопущення проведення екзекуції у села Вигів та Боровицю (19 серпня 1622 року); Федора тощо Проскурів-Сущанських щодо надсилання людей на Глинщину до Яреми Вишневецького 1624 року.
Проскура-Сущанський у 1616 році протестує проти заснування князем Янушем Острозьким під (Півнями) на Унаві нової слободи.
Приналежною раніш до київського замку Лутавою на Десні вище Остра володіютъ у 1628 році вже Проскури-Сущанські. Вони ж володіють ґрунтами в нижній течії Ворскли від Дніпра до санжарського перевозу на перекопському «шляху». Через старий «сівер» у середній течії Ворскли, тобто Глинщини з городищами Глинське та Більськ, ведеться у 1640 році суперечка між Проскурами-Сущанськими та князем Яремою Вишневецьким, Анною (Гербуртовою) Жолкевською і Станіславом Конецпольським.
Посеред інших земель у 1628 році також тримають угіддя Ворскли: незаселеної пустелі та Пашкевичі. Проскури сперечались при поділі гнізда Глинських на Ворсклі
Через велике знищення клопотали про звільнення від податків маєтків Федора Проскури-Сущанського.
У 1625 році князі Вишневецькі отримали позов від Проскурів щодо повернення маєтків, присуджених у 1622 році від Гальшки.
В 1632-1633 роках (Єронім Харленський) спеціально заохочував козаків до нападів на маєтки Проскур-Сущанських, щоб змусити їх виїхати. Проскура-Сущанський, бажаючи покласти край суперечкам про межі маєтків, у 1633 році виклопотав у короля Владислава IV комісію для визначення меж маєтку, на той вже час проданого брату його дружини Миколі Лесньовському. Федір одночасно з братом у 1648 році майже з примусу продали Межиріч Харленському і виїхали вглиб (Республіки).
Проскури-Сущанські повернулися до Корнина тільки у 1717 році. Після цього заснували кілька нових сіл: Білки, Раківку, Личе, (Сущанку), в пам'ять про своє колишнє дідицтво. (Сущанка) — над Ірпінем, закладена після 1717 року Проскурою-Сущанським.
Станишівка в 1719 році у власності Проскур.
А от їхнє дідицтво на той час зазнало втрат. Скригалівку, Веприк та Білки захоплено єпископами, дідичами Фастова. Після тривалого судового розгляду Проскурам-Сущанським було повернуто тільки Мохначку. В замку Корнина тримали міліцію і давали відсіч гайдамакам. В часи Коліївщини 1768 року в довкіллі Корнина з'явилися гайдамаки під проводом Івана Бондаренка. Для розгону повстанців з Чорнобиля був посланий гусарський загін Енгіля, а з Корнина — відділок надвірного козацтва під керівництвом (Данила Щербини). Щербині вдалося у Макарові впіймати самого Бондаренка, а повстанців розігнати. Дідич Корнина Проскура-Сущанський в нагороду за цю послугу добився на сеймі для нього спадкового шляхетства зі звільненням від обов'язків згідно закону 1775 року і поточного сейму, та негайного надання йому зі скарбниці 9000 злотих для невідкладного придбання земських ґрунтів, ухвала про це вписана в книгу конституцій.
Перед 1800 роком частина Кагарлицьких маєтків Тарновських була придбана Проскурами-Сущанськими.
Пилява над Росавою заснована 1765 року. Спочатку називалася Пилиня. Володів Яків Потоцький гербу Пилява. Потім належала Проскурам-Сущанським до 1837 року.
(Сущани) на васильківському кордоні закладені на початку XIX століття Проскурою-Сущанським.
В Києві був палац Проскур-Сущанських поруч з церквою Доброго Миколи.
Красне біля витоків річки Красної. Власність Проскур-Сущанських та Гойжевських.
Громади (Романівського) староства скаржилися, що Проскури-Сущанські, дідичі Корнина, від (Романова) забрали багато ґрунтів, косять сіно, рубають ліс.
1895 року (Яцьки) частково в ключі Проскур.
Відомі представники
Вперше цей рід згадує Несецький.
- Семен Проскура гербу Проскура — після Єльців дідич Сущан над Убортю. Через це — Сущанські. Одружений на Орисі Іванівні Юхнович. Через те, що сини батька Орисі, Івана Олехновича, Федір та Василь Юхновичі померли без нащадків, їхні маєтки перепали донькам: Марії у шлюбі з Федором Лозкою і Орисі. Згідно з розподілом ще до нападу Менґлі Ґерая в 1483 році Орисі дісталися вже обжиті Козин та Полствин, і нові Таганча та Межиріч.
- Матвій Семенович — отримав 30 березня 1533 році чорнобильський замок на два роки
- Тимофій Семенович — отримав у 1510 році разом з дружиною Євдокією Федорівною Лозкою маєтки: Пуково, Батиєво, Рожів. 1524 року дідич Колдиревич, королівський дворянин.. У 1545–1547 роках дістав чорнобильське врядування.
- Іван Тимофійович — чорнобильський урядник та королівський ротмістр, відзначився у війні з Московією у 1568 році. Київський городський суддя, дружина Євдоксія Філонівна Кміта-Чорнобильська. Обуховичі 1581 року у власності Івана Проскури. У 1586 році матір відомого Філона Кміти відписала своїй доньці Євдоксії Трудинівщину, Малехівщину, Требухівщину, половину в Загальцях і (Мусійках). Отож Іван взяв ці маєтки в посаг, всі їх урядував та заселив. Звідтоді ця місцевість щорічно розростається. Пасинківщину назвав на честь свого хресного імені — Іванків, звів замок який захистив мешканців від татар, які постійно тут сновиґали, з простого села поступово зробив торговим містечком. Був заможним землянином, бо одночасно з братами володів розлогою батьківщиною, як-то: (Овдіївщиною), (Музичами), Корнином, Веприном, Мохначкою. Замолоду був товаришем відомого Філона Кміти.
- Богдан Тимофійович — перший насмілився висунутися далі в степ і став власником Корнина. В 1571 році він вже володів Козином і Полствином, Таганчою і Межирічем.
- Федір Богданович — дідич Корнина, київський земський писар, посол на (сейми) 1627 та 1632 року, депутат на (Трибунали), депутат у ревізію київських актів 1631 року. В 1638 році Федір з братом Юрієм продали Товаров, Горобіївку, Межиріч, Таганчу, Полствин, Козяків (Козин), Бабичі Єроніму Харленському, а вже пізніше у 1648 році (Григорівку) (біля Трахтемирова) Юрію Голубу, полковнику канівських козаків. Білки у 1628 році у його власності. В 1631 році Федір Проскура-Сущанський скаржився на Василя Тишу Биковського, який посланими людьми вирубав корнинський ліс біля Ірпіня, Соболівка та гнилої Поляни, а саме: кільканадцять дубів та дерев на кілька тисяч возів, чим завдав шкоду на 761 копу литовських грошей. У Корнині збудував замок, де під час козацьких воєн 1648 року ховалися люди.
- Іван Федорович — дідич Грудви, капітан коронних військ 1650 року, київський підчаший, київський суддівський депутат, ротмістр коронних військ, виборчий представник від київського воєводства у 1669 та 1674 роках.
- Степан Іванович — київський підчаший 1698 року, одружений з Катериною з Чергокова. У 1690 році власник Привороття.
- Іван Степанович — одружений з Теофілою Стемповською.
- Гаврило Степанович — дідич Корнина, київський підчаший 1751 року.
- N. Гаврилівна — у шлюбі Вонсович.
- Іван Гаврилович — овруцький підчаший у 1781 році, королівський камергер у 1788 році.
- Станіслав Іванович — у 1830 році розпродав свої маєтки.
- Альоіз-Антон Іванович — київський скарбник, дружина N. Трипільська
- Йосип Іванович — одружений 1835 року з Пелагеєю, донькою богуславською маршалка, дідича Пруцина, Захара Гнатовича Головінського.
- Павлина Йосипівна — на честь неї названо та заселено (макіївцями) батьком в 1836 році село (Павлівка). Продана у 1845 році.
- Йозефа Йосипівна — на честь неї названо село Йосипівка Заснована 1827 року і названа на честь доньки батьком. Продана у 1841 році.
- Стефанія Йосипівна — на честь неї закладене та назване батьком село (Степанівка) у 1825 році. Заселена з (Макіївки). Продана у 1842 році.
- Федір Гаврилович
- Іполит Федорович — київський пан 1800 року.
- Антон Іполитович — у 1830 році продав Красну Гойжевському, у 1837 році продав Пиляву.
- Ничипір Федорович
- Франц Ничипорович
- Роман-Пилип Ничипорович
- Іполит Федорович — київський пан 1800 року.
- Микола Гаврилович — овруцький ловчий у 1777 році, київський чесник у 1781 році, комісар по збиранню пожертв у 1789 році, дружина N. Єрлич.
- Іван Миколайович.
- (Каєтан Миколайович) (пом.1834) — був останнім дідичем Корнина з роду Проскурів-Сущанських. Був київським послом на чотирирічний сейм 1788 року, на якому 1791 році подав розходження у проведенні меж брацлавського воєводства, тучапський староста, королівський ротмістр; у 1794 році засланий у вигнання. Був власником стада дуже відомих в Україні «проскурянських коней». Чесний та порядний обиватель. Востаннє був керівником головного київського суду 1800 року. У 1807 році був маршалком Сквирського повіту. Перед 1812 роком російський уряд вирішив продати Германівку і її купив Іван-Каєтан Миколайович Проскура. Дружина — Тереза.
- Гнат Миколайович.
- Степан Іванович — київський підчаший 1698 року, одружений з Катериною з Чергокова. У 1690 році власник Привороття.
- Іван Федорович — дідич Грудви, капітан коронних військ 1650 року, київський підчаший, київський суддівський депутат, ротмістр коронних військ, виборчий представник від київського воєводства у 1669 та 1674 роках.
- Микола Богданович — був дідичем Білки (тепер Мохначка).
- Юрій Богданович — овруцький войський у 1652 році. В 1618 році Юрій з братом Федором продали Межиріч, Таганчу, Полствин та Козяків (Козин) Єроніму Харленському, а вже пізніше у 1648 році Григорівку (біля Трахтемирова Юрію Голубу, полковнику канівських козаків.
- Федір Богданович — дідич Корнина, київський земський писар, посол на (сейми) 1627 та 1632 року, депутат на (Трибунали), депутат у ревізію київських актів 1631 року. В 1638 році Федір з братом Юрієм продали Товаров, Горобіївку, Межиріч, Таганчу, Полствин, Козяків (Козин), Бабичі Єроніму Харленському, а вже пізніше у 1648 році (Григорівку) (біля Трахтемирова) Юрію Голубу, полковнику канівських козаків. Білки у 1628 році у його власності. В 1631 році Федір Проскура-Сущанський скаржився на Василя Тишу Биковського, який посланими людьми вирубав корнинський ліс біля Ірпіня, Соболівка та гнилої Поляни, а саме: кільканадцять дубів та дерев на кілька тисяч возів, чим завдав шкоду на 761 копу литовських грошей. У Корнині збудував замок, де під час козацьких воєн 1648 року ховалися люди.
Ян Маркович — 1649 рік.
Петро Маркович — 1649 рік.
Федора — дружина Григорія Дідовича-Трипільського.
Єронім — овруцький войський, одружений з Барбарою Радзевич у 1679 році.
- Іван Ілліч
- Тихін Іванович
- Єрофій Іванович
Ян Максиміліанович — засідатель в судах хорольського повіту полтавської губернії у 1860 року.
Гнат Романович — урядник у міністерстві російського казначейства в 1865 році.
Герби родини
- Герб
Івана
Тимофійовича
Проскури - Герб
Федора
Богдановича
Проскури-
Сущанського - Герб
Іполита
Івановича
Проскури-
Сущанського - Герб
Проскури-
Сущанського -
Відбитки печаток родини
Примітки
- Стаття Czarnobyl у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том I, С.751, з 1895 року(пол.)
- Стаття Żerdewa у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XIV, С.777, з 1895 року(пол.)
- Źródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 22. С. 79, 204. [ 24 грудня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
- Стаття Bielsk у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.1, С.143, з 1895 року(пол.)
- Стаття Hlińsk у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.1, С.560, з 1895 року(пол.)
- Стаття Mochnaczka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VI, С.558, з 1895 року(пол.)
- Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku. W. 1883. str. 263, 287(пол.)
- Źródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 21. С. 182, 371, 624. [ 24 грудня 2014 у Wayback Machine.](пол.)
- Лівобережна Україна в XV—XVII століттях.//«Киевская старина» 1896 рік № 5. (рос.)
- Стаття Ukraina у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XII, С. 777—778, з 1895 року(пол.)
- Стаття Międzyrecz у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VI, С.380, з 1895 року(пол.)
- Стаття Suszczanka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XI, С.605, з 1895 року(пол.)
- Стаття Staniszówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.2, С.617, з 1895 року(пол.)
- Стаття Kornin у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.408-409, з 1895 року(пол.)
- Стаття Kahorlik у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.668, з 1895 року(пол.)
- Стаття Pilawa у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VIII, С.130, з 1895 року(пол.)
- Стаття Kijów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.84, з 1895 року(пол.)
- Стаття Krasna у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.620, з 1895 року(пол.)
- Стаття Romanówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IX, С.728, з 1895 року(пол.)
- Стаття Jacki у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.1, С.623, з 1895 року(пол.)
- Niesiecki K. Herbarz Polski T. VII. str. 502(пол.)
- Стаття Kozin у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том V, С.46, з 1895 року(пол.)
- Стаття Karabaczyn у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.827, з 1895 року(пол.)
- Стаття Brusiłów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том I, С.389, з 1895 року(пол.)
- Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej T. 14. С. 355.(пол.)
- Стаття Iwanków у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.314, з 1895 року(пол.)
- Стаття Kijów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.408, з 1895 року(пол.)
- Л. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 533 [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- Л. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 534 [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- Стаття Ludwinówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том V, С. 477, з 1895 року(пол.)
- Л. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 532 [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- Boniecki A., Reiski A. Herbarz polski. Warszawa. 1913. T. XVI. C.313(пол.)
- Стаття Pawłówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VII, С.912, з 1895 року(пол.)
- Стаття Józefówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.613, з 1895 року(пол.)
- Стаття Stefania у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XI, С.315, з 1895 року(пол.)
- Л. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 549 [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- Германівка//Персональний сайт Кифоренка Сергія
- Стаття Skwira у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том X, С.747, з 1895 року(пол.)
Джерела
- (рос.)
- Boniecki A., Reiski A. Herbarz polski. Warszawa. 1913. T. XVI. C. 109(пол.)
- Boniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku. W. 1883. str. 132(пол.)
- Стаття Iwanków у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.314, з 1895 року(пол.)
- Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej T. 14. С. 205.(пол.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет