Пантелеймон (Рудик)

Архієпископ Пантелеймон (в миру Петро Стефанович Рудик; 16 червня 1898, Липівці, Перемишлянський повіт, Галичина, Австро-Угорщина — 2 жовтня 1968, Едмонтон, Канада) — єпископ Російської православної церкви, архієпископ Едмонтський та Канадський (1959—1968), у 1946—1959 — єпископ РПЦЗ, у 1941—1946 — Архієпископ Львівський Української православної автономної церкви.

Архієпископ Пантелеймон
Архієпископ Східно-Канадський та Монреальський
лютий 1954 — 1957
Церква:	Російська православна церква закордоном
Попередник:	(Григорій (Боришкевич))
Наступник:	(Віталій (Устинов))
Архієпископ Західно-Канадський та Едмонтонський
1952 — лютий 1954
Церква:	Російська православна церква закордоном
Попередник:
Наступник:	(Афанасій (Мартос))
управитель приходів у Північній Африці
1951 — 1952
Церква:	Російська православна церква закордоном
Наступник:
Архієпископ Буенос-Айреський та Аргентинський
1947 — 8 грудня 1950
Церква:	Російська православна церква закордоном
Наступник:
тимчасовий управитель Київською єпархією
грудня 1941 — 25 вересня 1943
Церква:	Українська автономна православна церква (Російська православна церква)
Попередник:	Миколай (Ярушевич)
Наступник:	Миколай (Ярушевич)
Архієпископ Львівський до 1942 — єпископ
27 березня 1941 — 5 квітня 1946
Церква:	Російська православна церква
Попередник:	Йосип Шумлянський; перехід єпархії в унію
Наступник:	(Макарій (Оксіюк))
Діяльність:	священник
Ім'я при народженні:	Петро Стефанович Рудик
Народження:	16 червня 1898(1898-06-16) Липівці, Королівство Галичини та Володимирії
Смерть:	3 жовтня 1968(1968-10-03) (70 років) Едмонтон, Канада
Похований:	Канада
Чернецтво:	1920
Єп. хіротонія:	27 березня 1941
Пантелеймон у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рудик.

Життєпис

Народився 16 червня 1898 в побожній галицької селянській родині в селі Липівці (нині Перемишлянський район Львівській області).

1912 – у віці чотирнадцяти років перейшов австрійсько-російський кордон і прибув до Почаївської лаври, був прийнятий до числа вихованців із правом носіння підрясника. Навчався у початковій школі при лаврі.

Під час наближення австро-російського фронту під час Першої світової війни у 1915, був евакуйований разом з братією до Успенської пустині, Харківської єпархії. На той час числився послушником.

1920 – пострижений в чернецтво.

1922 – закінчив повний курс Іночесько-Богословської школи при Почаївській лаврі у був рукопокладений в ієродиякона.

21 липня 1922 – рукопокладений в ієромонаха.

Після закінчення богословських клясів Волинської семінарії у Кременці, на початку 1925 був направлений до Православного богословського факультету Варшавського університету, який закінчив у 1928.

1925 — настоятель Георгієвського храму у Львові. Одночасно був призначений благочинним декількох уній із галицьких приходів. На цей період займається місіонерською діяльністю серед греко-католиків.

1929 – став настоятелем Загецького монастиря, що на Волині із зведенням в сан архімандрита.

1933 — намісник Почаївської лаври. У 1934 відкриває в Лаврі шестимісячні курси богословської школи для іноків.

27 березня 1941 – хіротонія в єпископа Львівського.

Грудень 1941 – керував Київською єпархією російської церкви. У 1942 році сказав такі слова про автокефальну церкву: "Приїхало...до Києва двоє єпископів, Никанор і Ігор, котрих прислав луцький єпископ Полікарп, не маючи на те жодного права канонічного...". Далі владика пише, що ці два єпископи увійшли до молитовного єднання зі священиками ієрархічної висвяти митрополита Василя Липківського, і тому вірні Автономної Церкви не повинні приймати "самосвятських" єпископів, бо вони підлягають "відлученню від Православної Церкви та позбавлення сану".

25 вересня 1943 – під тиском німецької адміністрації змушений евакуюватися та емігрувати.

Після від’їзду із Києва зупинився у Варшаві.

Після закінчення Другої світової війни опинився у таборі для переміщених осіб у Німеччині.

5 квітня 1946 на Архієрейському Соборі в Мюнхені архієпископа Пантелеймона прийнято до Зарубіжної Церкви зі збереженням сану.

1947 – направлений на служіння до Аргентини як архієпископ Буенос-Айреський та Аргентинський. Однак невдовзі через конфлікт з Аргентинською владою залишив країну.

У першій половині 1950 р. командирований до Ірану.

1951 – направлений до Тунісу керувати приходами Північної Африки. Призначення здійснилося без попереднього схвалення з Олександрійським патріархом Христофором ІІ, який заборонив сумісне служіння своїх кліриків із священиками РПЦЗ, що знаходилися у підпорядкуванні архієпископа Пантелеймона. Пантелеймону часто доводилося служити замісто священика через хворобу настоятеля.

1952 – переведений до Канади єпископом Західно-Канадським Едмонтонським.

1954 – переміщений на Східно-Канадську та Монреальську катедру.

1957 – почислений на покій

5 березня 1959 – перейшов до Російської православної церкви.

8 серпня 1959 — архієпископ Едмонтонський та Канадський.

1967 – здійснив паломництво до СССР.

Помер 3 жовтня 1968 в Канаді. Похований на цвинтарі при храмі Різдва Богородиціу Реббіт Гілл (Канада).

Примітки

1. Перловська, Ірина (2010). Історія Української Православної церкви 1686 - 2000. Київ: УПЦ КП. КПБА. с. 307.
2. (рос.) Православные приходы в Африке — МИР ПРАВОСЛАВИЯ — Статьи общего характера — Африка — Русское Зарубежье — Россия в красках
3. . Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 13 березня 2015.

Посилання

• (рос.) Архиепископ Пантелеимон (Рудык Петр)
• (рос.) Пантелеимон (Рудык)^{[недоступне посилання з червня 2019]}