Назави зів село в Україні у Надвірнянській міській громаді Надвірнянського району Івано Франківської області Населення с

село Назавизів
Герб	Прапор
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Надвірнянський район
Громада	Надвірнянська міська громада
Код КАТОТТГ	UA26120070110014202
Основні дані
Засноване	1479
Населення	1895
Площа	62.46 км²
Густота населення	30.34 осіб/км²
Поштовий індекс	78425
Географічні дані
Географічні координати	48°40′11″ пн. ш. 24°35′48″ сх. д. / 48.66972° пн. ш. 24.59667° сх. д.Координати: 48°40′11″ пн. ш. 24°35′48″ сх. д. / 48.66972° пн. ш. 24.59667° сх. д.
Водойми	Бистриця Надвірнянська
Місцева влада
Адреса ради	78405, Івано-Франківська обл., Надвірнянський р-н, м. Надвірна, вул. Івана Мазепи, 29
Карта
	Назавизів
	Назавизів
Мапа
	Назавизів у Вікісховищі

Назави́зів — село в Україні, у Надвірнянській міській громаді Надвірнянського району Івано-Франківської області. Населення становить 1895 осіб.

Розташування

Село, центр сільської Ради, розташоване за 4 км від районного центру, 3 км від залізничної станції Лісна Тарновиця. Через село проходить автомагістраль Івано-Франківськ — Рахів. Сільраді підпорядковане село Мирне.

Історія

Згадується 1 травня 1447 року в книгах галицького суду.

Перша письмова згадка про село належить до 1479 року.

У податковому реєстрі 1515 року в селі документується млин і 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі.

Селяни Назавизова бойкотували вибори до австрійського парламенту 1908 року і польського сейму в листопаді 1922 року

Сьогодення

У селі є загальноосвітня школа I—III ступенів, клуб, бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт на 1 кабінет, філія зв'язку, ощадна каса. Село газифіковане і має часткове вуличне освітлення. На території села зареєстрована греко-католицька церква «Усікновення Чесної Голови Пророка Івана Хрестителя», парох — отець Роман Іванків. У радянський період церква охоронялась як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 1187). Церква датована 1820 роком, тризрубна, дерев'яна з маківками на дахах унікальної форми.

Докладніше: Церква Усікновення Чесної Голови Пророка Івана Хрестителя (Назавизів)

Відомі люди

Народились

(Гурмак Василь Миколайович) — український скульптор
(Кугутяк Микола Васильович) — український історик, директор Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктор історичних наук.
— український історик, кандидат історичних наук
(Рудак Данило Дмитрович) «Чорний» (*1916 – †16.08.1948, біля с. Остриня Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.). Освіта — незакінчена середня. Закінчив механічні курси, професійний водій. Активний член товариства «Просвіта» в селі. Пройшов строкову службу у Польській армії (1938—1939), де отримав звання підстаршини. Член ОУН із 1939 р. Учасник німецько-польської війни (09.1939), під час якої потрапив у полон. У 1939—1941 рр. перебував за кордоном. Вояк легіону ДУН (04.-10.1941), а відтак 201-го батальйону охоронної поліції «Шуцманшафт» (10.1941-12.1942). За дорученням ОУН працює перекладачем української допомогової поліції в Станіславові (1943), де отримав офіцерське звання. Навесні 1944 р. разом з іншими поліцейськими переходить в УПА. В УНС з 1943 р. Командир рою розвідників, бунчужний сотні, а відтак — чотовий сотні УПА «Дружинники» куреня «Скажені» (весна-літо 1944). Командир сотні «Дружинники-2» («Звірі»; осінь 1944 — 04.1945), командир куреня «Смертоносці» ТВ-22 «Чорний ліс» (04.1945 — осінь 1947). Організаційний референт Тлумацького надрайонного проводу ОУН (осінь 1947 — 08.1948). Загинув, натрапивши на засідку чекістсько-військової групи. Хорунжий (10.10.1945), сотник (22.01.1946) УПА; відзначений Бронзовим хрестом бойової заслуги (1.01.1946) та Срібним хрестом бойової заслуги 2 класу (22.01.1946) та за хоробрість у боях та вміле керівництво повстанськими відділами під час боїв.
Пилипюк Мирослав Миколайович — начальник ЗУГРЕ, заслужений геофізик України, почесний розвідник надр.
(Гринішак Олег Юрійович) — український військовий, кавалер ордена "За мужність"

Примітки

Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.160, № 1817а [ 5 січня 2016 у Wayback Machine.] (лат.)
Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 169 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 17 березня 2021.
. www.pslava.info. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.
. decerkva.org.ua. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 травня 2015. Процитовано 26 жовтня 2015.
Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943—1949. Довідник другий. — Нью-Йорк: Пролог, 1995. — С. 80; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945—1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. — Київ; Торонто, 2013. — С. 1125.

Джерела

Історичне Прикарпаття

[1] Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.160, № 1817а [ 5 січня 2016 у Wayback Machine.] (лат.)

[2] Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 169 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.

[:0-3] . zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 17 березня 2021.

[4] . www.pslava.info. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.

[5] . decerkva.org.ua. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 15 травня 2021.

[6] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 травня 2015. Процитовано 26 жовтня 2015.

[:23-7] Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943—1949. Довідник другий. — Нью-Йорк: Пролог, 1995. — С. 80; Літопис УПА. Нова серія. Т. 22: Станиславівська округа ОУН: Документи і матеріали. 1945—1951 / упоряд. Дмитро Проданик, Степан Лесів. — Київ; Торонто, 2013. — С. 1125.