Мотрич Катерина Вакулівна

|Примітки=

Катерина Мотрич
Народилася	30 листопада 1947(1947-11-30) (76 років) с. Васильків, тепер Шполянського району Черкаської області
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	українка
Діяльність	письменниця
Alma mater	Київський державний університет
Мова творів	українська
Жанр	проза

Катери́на Ваку́лівна Мо́трич (30 листопада 1947) — українська письменниця, поетеса Член Національної спілки письменників України (з 1979), лауреатка Огієнківської премії в галузі громадської, політичної та духовної діяльності.

Народилася 30 листопада 1947 року в селі Васильків, тепер Шполянського району Черкаської області.

Навчання

Закінчила Васильківську середню школу.1971 року закінчила Київський державний університет факультет журналістики. Працювала у газеті «Молода гвардія» коректором, товаристві «Просвіта» та на республіканському радіо.

Творчість

Авторка книжки оповідань «Соняхи» (1977), збірок оповідань і повістей «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові і болю» (1989), роману «Досвіток» (1987). Сповнена ліризму проза Катерини Мотрич присвячена людям села, утвердженню нетлінних моральних цінностей В останні роки письменниця широко використовує форму молитви («Молитва до мови», «Молитва до убієнних голодом», «Молитва до України», всі — 1991 р.

Також її перу належить роман «Ніч після сходу сонця». Не залишилась авторка байдужою і до такої болючої теми, як «Чорнобиль: „Звізда Полин“» (збірка). 2013 року у видавництві «Сполом» вийшов роман «Вавилонська вежа».
Сучасна проза письменниці відрізняється від ранньої історичною тематикою, порушеними глобальними проблемами, вона глибоко патріотична, з екскурсом у непросту українську історію та не менш просту й почасти трагічну сучасність. Її твори вирізняються цікавою сюжетністю, духовною тематикою, емоційністю, образністю й власним неповторним стилем.

Повісті, оповідання

«Соняхи» (1977), «Час найкоротшої тіні» (1982), «Перед храмом любові та болю» (1989), «Звізда полин» (2000), Молитва до Мови Рух. 2001. Ч. 32-33. С. 8.

романів «Досвіток» (Київ :Дніпро) (1987), «Ніч після сходу сонця» (Київ: Видавниче Товариство «Криниця») (2004), «Вавилонська вежа» (Львів: Криниця) (2011), «Трьохсотлітня голгофа. Фавор» (видавництво Ярославів Вал) (2018),

роману у віршах «Мотрині ночі» (2006), поетична збірка «Почайна» (2007; усі — Київ).
У журналі «Неопалима купина» опубліковано її п'єсу «Кайдашева земля» (2007)
Низка резонансних публіцистичних статей у газеті «Слово Просвіти» –

«Терня у боки» (2000), «Ім'я їм регіон» (2011), «ДНК варвара», «Чия земля?» (обидві — 2017),
газеті «Літературна Україна» –

«Армагеддон державотворення — імунодефіцит духу…» (2010), «Телетусовка, або Синдром аварійності» (2013).

Відзнаки

• Мистецька премія «Київ» ім. І. Миколайчука в галузі кіномистецтва (2004);
  
• Лауреатка Всеукраїнської премії імені І.Огієнка (2007)

Джерела

• Бурій В. Її молитви теплять душу / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2012. — 30 лист. — С. 4.
• Мотрич К. Молитва до Мови// Рух. — 2001. — ч. 32-33. — С. 8.
• Бурій В. Катерина Мотрич: штрихи до біографії і творчості / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2003. — 11 січ. — С. 2. — (Особистості). Те саме // Катеринопільський вісник. — 2002. — 5 лист. — С. 3.
  
• Мотрич Катерина [ 18 березня 2020 у Wayback Machine.];
  
• Її молитви теплять душу
  

Примітки

1. . Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
2. . Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.
3. Катерина Мотрич і М. Слабошпицький
4. . Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 18 березня 2020.