Ламаркі́зм (англ. Lamarckism) — перша цілісна теорія еволюції живих організмів, запропонована французьким біологом Жаном Батистом Ламарком. Головні тези своєї теорії Ламарк опублікував у книзі «Філософія зоології» (1809). Надалі прихильники поглядів Ламарка розвивали декілька напрямків його ідей, об'єднаних під назвою неоламаркізм.
Історія розвитку
Ламарк у власних роботах мало посилався на ідеї попередників, проте у його теорії прослідковуються спільні думки з Еразмом Дарвіном, трактат якого "Зоономія" був опублікований наприкінці XVIII сторіччя. На ставлення Ламарка до змін у тваринному світі також впливали його погляди на будову і перетворення хімічних речовин, які протистояли уявленню хіміка Лавуазьє.
Структура теорії Ламарка
Головним фактором еволюції за Ламарком є градація — прагнення організмів до розвитку. Примітивне життя, на думку Ламарка, виникає постійно з неорганічної речовини, а потім розвивається прогресивно. Градація породжує висхідну послідовність еволюції організмів від найпростіших до людини. Тварини, що розвинулися заново, поступово рухаються по сходах прогресу, займаючи все вищі рівні: від інфузорій через червів, молюсків, членистоногих, риб, рептилій, птахів, ссавців - і до людини, що знаходилася на найвищій сходинці.
Тим не менш, ідеальний розвиток порушується умовами середовища, яке є несприятливим для організмів. Вищі тварини мають змогу пристосуватися до цього другого фактору еволюції. Адаптація до зовнішнього фактору відбувається за двома законами еволюції:
- Перший закон, закон вправляння і невправляння: якщо тварина активно вправляє свій орган, той буде гіпертрофуватися і покращувати власну форму і функцію; якщо ж орган не вправляється, то він дегенерує і редукується.
- Другий закон, закон наслідування набутих ознак: якщо тварина набула корисну ознаку, вона буде успадкована нащадками; не успадковуються ознаки, набуті в результаті травм, патологій тощо.
Рослини і нижчі тварини за Ламарком не мають можливості змінюватися активно, а тому відхилення від градації відбувається в них лише під прямою дією середовища.
Ставлення наукової спільноти
Значну роль у популяризації і критиці теорії відіграли зоолог і палеонтолог Жорж Кюв'є, геолог Чарлз Лаєлл, філософ Чемберс. В одному з листів Чарлз Дарвін писав: «Врятуй мене, Боже, від ламарківського недолугого потягу до досконалості»
Проте теорія Ламарка не була метафізичною як її сприйняли сучасники, а навпаки намагалася пояснити наявне біорізноманіття матеріалістичним способом.
Вплив ламаркізму на еволюційну біологію
Упродовж XIX-XX сторіч з теорії Ламарка розвинулося декілька гілок еволюційних поглядів. Основними з них є неоламаркізм, ортогенез, (епігенез).
Джерела
- Филипченко, Ю. А. (1977). . Москва: Наука. Архів оригіналу за 13 січня 2012. Процитовано 21 листопада 2013.
- (Чайковский), Ю.В. (2003). Эволюция (русский) . Москва: КМК.
- Gould, Steven Jay (21.03.2002). (The Structure of Evolutionary Theory) (english) . USA: Belknap Press. с. 1433. ISBN .
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет