Нейтральність цієї статті під сумнівом Будь ласка ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недол

Кримськотатарський національний рух у роки Другої світової війни — патріотично-визвольна боротьба кримськотатарського народу у роки Другої світової війни, під час окупації Криму Націонал-Соціалістичними німецькими загарбниками.

Окупація Криму (1941 — 1944)

Наприкінці грудня 1941 в Бахчисараї був створений так званий , який очолив колиш. член кримськотатарської партії Міллі Фірка («Національна партія») . Через кілька днів комітет переїхав до Сімферополя. За задумом його засновників, ця установа мала представляти всіх кримських татар і керувати всіма сферами їхнього життя. Сімферопольський мусульманський комітет складався з 18-ти осіб: президента, 2-х заступників і 15-ти членів, кожен з яких відповідав за певну сферу діяльності. Члени комітету затверджувалися начальників поліції безпеки і СД генералів округу «Крим». Головною метою діяльності к-ту було сприяння нім. окупаційній адміністрації. Вирішенням конкретних питань займалися відповідні відділи: по боротьбі з рад. партизанами; по комплектуванню добровольчих формувань; по наданню допомоги сім'ям добровольців; пропаганди й агітації (при цьому відділі перебувала редакція газети «Azat Kirim» («Звільнений Крим») — головного органу мусульманських к-тів); релігії. У січні–березні 1942 подібні комітети були створені в Алушті, Бахчисараї, Євпаторії, Карасубазарі (нині м. Білогірськ), Старому Криму, Судаку і Ялті. Місцеві мусульманські к-ти мали таку саму структуру й у своїх діях неофіційно керувалися вказівками столичного к-ту.

З боку окупаційної адміністрації була накладена сувора заборона на будь-яку політичну діяльність мусульманських комітетів. Проте лідери кримськотатарських націоналістів не полишали надії отримати ширші повноваження. Боротьба за поширення повноважень мала два етапи, які за місцем дії можна умовно назвати «кримським» і «німецьким». Перший етап тривав до квітня–травня 1944. Літо 1944 — весна 1945 — період боротьби за політ. права в еміграції.

У квітні 1942 , , та інші розробили новий статут і програму діяльності Сімферопольського к-ту, які передбачали в кінцевому підсумку створення Кримськотатарської держави під протекторатом Німеччини. Документи були подані на розгляд до міністерства в справах окупованих східних областей. Після негативної реакції окупантів керівники руху поділилися на 2 угруповання: колабораціоністів, роль яких зводилася до звичайного пособництва німецькій адміністрації, і прихильників «третьої сили», які відтепер вважали своїм ворогом не тільки сталінізм, а й гітлеризм. Перших очолив Джеміль Абдурешидов. Діяльність їхніх опонентів пов'язана з іменем одного з лідерів національного руху 1917–20 Амета Озенбашли. Свої погляди на програму співпраці з Німеччиною він відобразив у меморандумі, написаному в листопаді 1942. Хоча цей документ був навіть поміркованішим, ніж попередній, окупаційна влада не послала його до Берліна. Боротьба між угрупованнями нац. руху тривала з перемінним успіхом ще рік. У листопаді 1943 прихильники «третьої сили» зазнали поразки, а їхній лідер, побоюючись репресій, виїхав до Румунії. Мусульманські к-ти припинили політичну активність: їхня діяльність була зведена до вирішення господарських та добродійних питань.

Літо 1944 – весна 1945

Літо 1944 – весна 1945 – другий етап боротьби за політ. права, який пов'язаний з ім'ям – емігранта з СРСР, який від 1932 мешкав у Туреччині. У грудні 1941 він і (теж емігрант, але з Румунії) при підтримці німецького посла в Туреччині Франца фон Папена прибули до Берліна, де спробували вступити в переговори з представниками німецького політ. керівництва. У ході зустрічей вони висловили побажання отримати гарантії щодо майбутньої незалежності Криму і попросили допустити їх у табори військовополонених на території південної України і Криму, де утримувалися кримські татари. Розмови про незалежність Криму німці залишили без коментарів. У проханні ж відвідати табори вони відмовили, пославшись на карантин.

Проте головним результатом поїздки до Берліна стало те, що цим емігрантам вдалося залишитися в Німеччині та закласти тут засади для майбутнього кримськотатарського представництва. Навесні 1942 з Е.Кирималом уже працювало 12 осіб. У липні 1942 генеральний комісар округу "Крим" Альфред Фрауенфельд повідомив Едіге Киримала, що уряд Німеччини визнає його "штаб, як повноважне представництво кримських татар", але тільки у сфері економічних і гуманітарних інтересів. У листопаді 1942 Е.Киримал отримав дозвіл приїхати до Криму. Метою візиту була зустріч з представниками місцевої кримськотатар. громадськості. 16 грудня берлінська делегація провела спільне засідання з членами Сімферопольського комітету. Едіге Киримал і інформували актив к-ту про роботу свого представництва. К-т схвалив діяльність берлінського штабу, визнав його керівну роль і обрав до свого складу обох доповідачів. У січні 1943 штаб Е.Киримала був визнаний єдиним представником інтересів кримськотатар. народу і став офіційно іменуватися . У листопаді 1943 при цьому мін-ві виник , який мав давати вказівки Е.Кирималу та його людям. Навесні 1944 нац. центр взяв активну участь у порятунку членів крим. мусульманських к-тів. Йому вдалося евакуювати 60 осіб. Ще бл. 2 тис. (в основному, кадри поліцейських формувань) були вивезені морем на початку боїв за Крим.

Восени 1944 Е.Киримал залишився єдиним лідером кримськотатар. нац. руху, якого визнавала Німеччина. Але, фактично, він уже нікого не представляв: Крим був звільнений. Та навіть у таких умовах ключовим пунктом програми Е.Киримала було досягнення незалежності Криму в межах півострова. Ця позиція привела його в листопаді 1944 до конфлікту з генералом А.Власовим. Центр Е.Киримала відмовився приєднуватися до Комітету визволення народів Росії (КВНР). Е.Киримал активно пропагував ідею "тюркської єдності". Крим. татари не тільки повинні були отримати незалежність, а й відчути себе частиною "єдиного тюркського миру". З цими ідеями він виступав на сторінках газ. "" ("Крим"), перший номер якої вийшов у Берліні 25 листопада 1944. Е.Киримал надавав допомогу в створенні бойової групи "Крим" Східнотюркського з'єднання військ СС. Гол. чином вона полягала в підготовці офіцерських кадрів.

17 березня 1945 уряд Німеччини зробив офіц. заяву, в якій Кримськотатар. нац. центр визнавався "єдиним представником кримськотатарського народу". Його головою залишався Е.Киримал, але склад центру повністю оновився. Новий центр почав свою діяльність у квітні 1945. Першим його кроком була заява про те, що гол. політ. метою орг-ції є боротьба за нац. і політ. звільнення крим. татар. Проте в результаті військ. поразки Німеччини цей захід не мав ніяких наслідків.

Див. також

Депортація кримських татар

Історіографія

Гулима О.. // Наукові записки: серія «Історія». — С. 38-42.
Махалова І. А. КОЛАБОРАЦІОНІЗМ У КРИМУ В ПЕРІОД НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (1941-1944 рр.) / Будницкий Олег Витальевич. — Москва : ВШЕ, 2020. — 277 с.
Поляков В. Є.. Партизанський рух у Криму в роки Великої Вітчизняної війни // Вестник СПбГУ. — № 2, 2016, 2. — С. 88-100.
Rudakova Daria. Цивільний колабораціонізм в окупованій Україні та Криму, 1941-1944 рр.: дослідження мотиваціїня = Civilian Collaboration in Occupied Ukraine and Crimea, 1941-1944: A study of motivation. — Perth : The University of Western Australia, 2018.
Weiss-Wendt Anton. Нацистський геноцид ромів: переоцінка та вшанування = The Nazi Genocide of the Roma: Reassessment and Commemoration. — New York : berghahn, 2015.