Копальня Костаназа

Копальня Костаназа (Логросан) — гірничодобувне підприємство, яке діяло в іспанському фосфоритоносному басейні Естремадура.

Костаназа

Місце розташування копальні

Видобуток фосфатів у Логросані почали в 1863 році та вели відкритим способом. Окрім спільної для всіх копалень Естремадури проблеми високої вартості вивезення продукції (через відсутність доступу до залізниць або зручних водних шляхів), на гірничу діяльність у Логросані впливав затяжний судовий спір щодо прав на розробку покладів. У 1877 році видобуток припинили.

Другий етап робіт стартував в 1907 році для розробки жили Костаназа (Costanaza), при цьому тепер роботи велись підземним способом. Первісно почався розвиток шахти (стовбуру) «Марія», яка в підсумку досягнула глибини 167 метрів. Згодом також додалася шахта «Магдалена», що дісталась глибини у 210 метрів. Перший час шахтний водовідлив здійснювали за допомогою коней і лише в 1917 році запустили перший електрогенератор для механізації як цього процесу, так і для приведення в дію відбійних молотків.

Фосфорити зі вмістом трикальційфосфату понад 60 % (понад 29 % P2O5) відправляли на завод з виробництва добрив у Саламанці (дещо менше ніж за дві сотні кілометрів на північ), при цьому відомо, що за десятилітньою угодою від 1912 року копальня мала постачати на завод у Саламанці по 8 тисяч тонн фосфоритів на рік.

У 1923 році копальня перейшла до нового власника, який спрямував її продукцію на завод суперфосфату у Вільянуева-де-ла-Серена (пів сотні кілометрів на південний захід). При цьому в Логросані облаштували ще одне пов'язане з гірничою галуззю виробництво — завод сульфатної кислоти, яку отримували шляхом спалювання піритів. Зазначена кислота була необхідна майданчику у Вільянуева-де-ла-Серена, оскільки саме її впливом на фосфорити й отримували суперфосфат. Втім, уже в 1928 році завод кислоти згорів. В якийсь момент виробництво суперфосфату запустили у самом Логросані, так, станом на середину 1950-х за цим майданчиком рахувалась потужність на рівні 20 тисяч тонн суперфосфату на рік.

Протягом усієї історії копальні Логросан витратне вивезення продукції залишалося найбільшою проблемою (є відомості, що в 1920-х роках при перевезенні фосфоритів до Саламанки транспортні витрати становили в собівартості 63 %). На першій ділянці до 1916 року взагалі вивозили продукцію возами, після чого їх замінили п'ятитонними вантажівками. У 1926 році почали спорудження залізниці, яка мала пройти від Вільянуева-де-ла-Серена через Логросан до Талавера-де-ла-Рейна, проте з початком Громадянської війни роботи на цьому проєкті припинили (остаточно проєкт залізниці закрили в 1962 році, коли залишалось добудувати лише близько двох десятків кілометрів).

У підсумку висока собівартість на тлі конкуренції фосфоритів з Північної Африки призвела в 1943 році (за іншими даними — в 1944) до зупинки робіт копальні Костаназа і повного закриття підприємства в 1946 році.

З 2009 року шахта Костаназа перетворена на музей. При цьому з 2007 року створена туристична залізниця Вільянуева-де-ла-Серена — Логросан завдовжки 56 км, що повторює трасу недобудованої залізниці XX століття.

Примітки

1. Show Mines of Spain: Mina Costanaza Logrosán. Show Caves of the World (англ.). Процитовано 22 червня 2024.
2. 440258.
3. Mina Costanaza. www.cuevasturisticas.es. Процитовано 22 червня 2024.
4. Milán, Jesús M. Martínez (31 грудня 2022). Phosphate mining in the mining basin of Extremadura, 1865-1956. Áreas. Revista Internacional de Ciencias Sociales (англ.). № 43. с. 101—114. doi:10.6018/areas.505841. ISSN 1989-6190. Процитовано 22 червня 2024.
5. O'Connor, Bernard; Solano, Leyre (31 серпня 2014). The Spanish Phosphateers: the origins and development of Spain's phosphate industry (англ.). Lulu.com. ISBN .
6. biblioteca/fondo/pdf/44838 (PDF).