Беневенське герцогство (італ. Ducato di Benevento), а пізніше Беневентське князівство (італ. Principato di Benevento) — найпівденніше лангобардське герцогство у середньовічній Італії з центром у Беневенто. Отримавши титул Ducatus Romanus («Римське герцогство») від пап Римських, Беневенто було практично незалежним від короля лангобардів.
Беневентське герцогство | |
Герб | |
Дата створення / заснування | 570-ті |
---|---|
Офіційна мова | латина |
Країна | Лангобардське королівство |
Столиця | Беневенто |
Форма правління | монархія |
Мова комунікації | d |
Час/дата припинення існування | 1081 |
Беневентське герцогство у Вікісховищі |
Координати: 41°07′59″ пн. ш. 14°46′59″ сх. д. / 41.13330000002777354° пн. ш. 14.78330000002777922° сх. д.
Заснування герцогства
Обставини заснування герцогства є спірними. Деякі автори вважають, що лангобарди були присутні у Південній Італії до повного завоювання ними долини По, а тому герцогство могло бути засноване у 571. Основна маса лангобардів прибули лише близько 590 року. У будь-якому випадку, першим герцогом Беневентським вважається (Зотто), вождь групи військових, які захопили узбережжя Кампанії.
Незалежне князівство
У 758 Лангобардське королівство на чолі з королем Дезидерієм спроміглось на короткий час підпорядкувати собі самостійні південні герцогства Беневенто і (Сполето). Але вже в 774 Лангобардське королівство завойовано Карлом Великим, і Беневенто знову стало незалежним. Герцог (Арехіз II) планував прийняти королівський титул і перетворити Беневенто в «другу Павію» (лат. Secundum Ticinum). Але титул короля лангобардів прийняв сам Карл Великий, тож Арехіз II задовольнявся титулом князя, щоб не дратувати могутнього імператора.
У 787 Карл Великий осадив Беневенто, і Арехіз II був змушений визнати себе васалом Карла.
У 788 в Беневенто вторглися візантійські війська під командування (Адельгіза), сина останнього лангобардського короля Дезидерія, але син Арехіза II, князь (Грімоальд III) за допомогою франків зміг відбити напад. У наступні роки франки кілька разів нападали на Беневенто, в 814 (Грімоальд IV) був змушений принести васальну клятву Людовику I Благочестивому, потім цю клятву повторив його наступник Сікард. Цей васалітет був досить формальний, фактично беневентські князі не виконували своїх зобов'язань по відношенню до франкських монархів. Подальше ослаблення влади Каролінгів в Італії остаточно перетворило Беневенто в фактично незалежну державу.
За правління князя Сікарда Беневенто досягло вершини своєї могутності, владу князівства визнали морська республіка Амальфі і Неаполітанське герцогство. На початку IX століття Беневенто дійсно стає «другою Павією» — межі міста значно розширилися, були побудовані собор святої Софії (на зло Константинополю) і княжий палац.
Розпад Беневентського князівства в IX столітті
У 841 князь Сікард був убитий, його вбивця Радельхіс I оголосив себе наступним князем, але з цим самопроголошеним загарбником не погодився Сіконульф — брат вбитого Сікарда. В князівстві почалася міжусобна війна, в ході якої обидві сторони закликали на допомогу арабів з Сицилійського емірату. Останні розорили Капую, Неаполь, Салерно і Беневенто. У 849 році король Італії Людовик II, щоб припинити безлад та кровопролиття, розділив князівство між суперниками — південна частина зі столицею в Салерно стала окремим Салернським князівством під владою Сіконульфа, а під владою Радельхіса I залишилося власне Беневенто з нинішніми областями Молізе і Апулія (на північ від Таранто). У наступні десятиліття Візантія спромоглась повернути собі значну частину своїх колишніх володінь в Апулії. В результаті розділу князівства і візантійських завоювань значення і вплив Беневенто значно зменшились.
У 899 князь (Капуї) Атенульф I завоював Беневенто і оголосив обидва князівства єдиною і неподільною державою. При цьому Атенульф I встановив систему співурядування, при якій усі члени династії одночасно були князями-співправителями. Система працювала протягом більш як півстоліття, поки князь Пандульф I не опинився єдиним правлячим князем Беневенто і (Капуї). У 978 році він став ще й князем Салерно, а в 981 році отримав від Оттона II (герцогство Сполето), об'єднавши, тим самим, всі чотири лангобардських держави Південної Італії. Після смерті Пандульфа I (981) його володіння були розділені між синами, і в 982 році в руках (Пандульфа II) залишилося тільки Беневенто.
На початку XI століття Беневенто вже значно поступалося за територією і силі сусідам — Капуї і Салерно. В 1022 році імператор Генріх II під час своєї південноіталійської кампанії захопив Беневенто, але після невдалої облоги повернувся до Німеччини. У наступні десятиліття Беневенто не брав участі в політичному житті Південної Італії, в якій все більшу вагу набирали нормани. Син Беневентського князя Атенульф був запрошений апулійськими лангобардами очолити їх повстання проти Візантії, але незабаром зрадив повсталих, що остаточно позбавило Беневенто політичної ваги. В результаті громадяни Беневенто прогнали князя і погодилися прийняти в якості правителя папу римського, що був до цього лише номінальним сувереном князівства.
Список герцогів і князів Беневентських
Герцоги Беневентські
- (Зотто) (571—591)
- (Арехіз I) (591—641)
- (Аюльф I) (641–646)
- (Радоальд) (646–651)
- (Грімоальд I) (651–662)
- (Ромоальд I) (662–677)
- (Грімоальд II) (677–680)
- (Гізульф I) (680–706)
- Ромоальд II (706–732)
- (Аделайз) (732–733)
- (Григорій) (733–740)
- (Годшалк) (740–743)
- (Гізульф II) (743–749)
- (Лютпранд) (749–758)
- (Арехіз II) (758–774)
Князі Беневентські
Також (князі Капуанські) з 900—981.
- (Арехіз II) (774–787)
- (Грімоальд III) (787–806)
- (Грімоальд IV) (806–817)
- (Сіко I) (817–832)
- Сікард (832–839)
- Радельхіз I (839–851)
- (Радельгар) (851–854)
- (Адельчіз) (854–878)
- (Вайфер) (878–881)
- (Радельхіз II) (881–884), перше правління
- (Аюльф II) (884–890)
- (Орсо) (890–891)
- До візантійців. (891-895)
- (Гі) (895–897)
- (Радельхіз II) (897–900), друге правління
- (Атенульф I) (900–910)
- Ландульф I (901–910), співправитель
- Ландульф I (910–943)
- (Атенульф II), (911–940), співправитель
- Ландульф II, (940–943), співправитель
- Атенульф III (933–943), співправитель
- Ландульф II Червоний (943–961), співправитель з 940
- Пандульф I Залізна Голова (943–961), співправитель
- Ландульф III (959–961), співправитель
- Ландульф III (961–968)
- Ландульф IV (968–981), співправитель
- (Пандульф II) (981–1014)
- Ландульф V (987–1014), співправитель
- Ландульф V (1014–1033)
- Пандульф III (1012–1033), співправитель
- Пандульф III (1033–1050)
- Ландульф VI (1038–1050), співправитель
Князі Беневентські під папською владою
- (Рудольф) (1053–1054)
- Пандульф III (1054–1059), вдруге
- Ландульф VI (1054–1077)
- (Пандульф IV) (1056–1074)
Норманський князь Беневентський
Князь Беневентський за часів Наполеона
Примітки
- Hodgkin, VI, 71&n1, 73.
Джерела
- Gwatkin, H. M. (1926). J. P. Whitney та ін. (ред.). The Cambridge Medieval History: Volume III. Cambridge University Press.
{{}}
: Явне використання «та ін.» у:|editor=
() - Oman, Charles (1914). The Dark Ages 476-918. London: Rivingtons.
- Hodgkin, Thomas (1895). Italy and her Invaders. Clarendon Press.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет