Київський психоневрологічний інститут

Київський психоневрологічний інститут — науково-лікувальна установа в Києві, що існувала з 1927 по 1950 рік, а надалі перетворена на Інститут нейрохірургії.

Київський психоневрологічний інститут
Основні дані
Засновано	1927
Тип	науково-дослідний інститут

Передумови створення

У 1901 році лікар-невролог Михайло Лапінський придбав у барона Федора Штейнгеля великий особняк на вулиці Бульварно-Кудрявській у Києві. У 1907 році Лапінський розгорнув в одному з приміщень водолікувальну амбулаторію з електротерапевтичним кабінетом, що 1912 року була перетворена на неврологічний «Бульварно-Кудрявський санаторій», який містив 75 ліжок.

У 1918 році на базі цього санаторію створили 3-й Київський шпиталь Російського Товариства Червоного Хреста. Закріпившись у Києві 1920 року, більшовики перетворили шпиталь на 4-й Радянський санаторій Київського міськздороввідділу.

У вересні 1927 року прийнято рішення створити на базі санаторію Київський психоневрологічний інститут на чолі з Борисом Маньківським і Валентином Гаккебушем.

Структура інституту

На початку діяльності інститут складався з двох клінік: загальної неврології і психоневрозів. Надалі були створені відділення, згодом виокремлені у відділи. Зокрема, існували такі відділення:

• відділ вегетативної патології ((Веніамін Бедер))
• патоморфологічна лабораторія ()
• нейрорентгенологічний відділ із діагностичним та терапевтичним кабінетами (Яків Гейнісман))
• лабораторія з вивчення фізіології нервової системи (Данило Воронцов)
• біохімічна лабораторія
• клінічна лабораторія

У 1940 році також створено нейрохірургічний відділ.

У квітні 1941 року клінічний відділ мав такі клініки:

• Клініка загальної неврології (​55 ліжок)
• Клініка нейробластоматозів (​55 ліжок)
• Нейрохірургічна клініка (70 ліжок)
• Клініка органічної психіатрії (30 ліжок)
• Клініка експериментальної терапії психозів (40 ліжок)

Довоєнний період

У 1927—1941 році видано 10 збірників наукових праць і 4 монографії. Співробітники захистили 5 докторських і 10 кандидатських дисертацій.

Друга світова війна

Значну частину співробітників евакуювали на Урал, де на базі інституту створили евакуаційні шпиталі в Нижньому Тагілі та (Тавді).

За німецької окупації інститут не працював, а в будівлю перевели Київську міську центральну лікарню, яка займала її до вересня 1943, коли її перевели на територію лікарні Охматдит. Відновлено діяльність інституту вже в листопаді 1943 року.

Уже в середині 1944 року в інституті працювали 2 психіатричні клініки, неврологічна клініка, клінічна та патоморфологічна лабораторії, рентгенкабінет та фізіотерапевтичне відділення.

Післявоєнний період

У 1945 році були відкриті дитяче, нейрохірургічне та нейроофтальмологічне відділення, а загалом стаціонар налічував 150 ліжок.

Відомі співробітники

Директори

• (Кабанник Олександра Йосипівна) (1935—1937)
• (1945—1950)

Інші

• (Абашев-Константиновський Авраам Львович)
• (Арутюнов Олександр Іванович)
• (1939—1941)
• В. М. Слонімська

Примітки

1. Нейрохірургія: Підручник для ВМНЗ ІІІ-IV р.а. Цимбалюк В. І. Нова книга (2019) [ 31 Грудня 2021 у Wayback Machine.]. С. 23—27
2. Тарасенко Петро Сергійович — перший виконувач обов'язків директора Інституту нейрохірургії / В. І. Цимбалюк // Український нейрохірургічний журнал. — 2012. — № 1. — С. 85—89. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Unkhj_2012_1_16

Джерела

• Юрик О. Є. Становлення та розвиток неврології в Києві [ 31 Грудня 2021 у Wayback Machine.] // Междунар. неврол. журн.; МНЖ. 2016. № 2 (80).