Канто канрей яп 関東管領 вища посадова особа в адміністрації намісництва Канто що дорівнювалася до головного радника а значн

Канто-канрей (яп. 関東管領) — вища посадова особа в адміністрації намісництва Канто, що дорівнювалася до головного радника, а значна частина дослідників порівнює з посадою прем'єр-міністра в Європі. За весь період було 26 канто-канрей. Ставка розташовувалася в Камакурі.

Історія

З встановлення владу роду асікага й утворення сьогунату Муроматі формуються нові органи влади. Для допомоги сьогуни в Кіото впроваджено посаду сіцудзі — «дворецького», головного радника. При ньому за аналогом центральної адміністрації створено посаду канто-сіцудзі (執事管領), який з огляду на важливість регіону Канто повинен був допомагати в здійсненню контролю над провінціями Канто. Задля уникнення надмірної узурпації призначалося 2 сіцудзі.

З самого початку на посаду сіцудзі було призначено представника знатного , для врівноваження позицій роду Ко. З часом після втрати позицій представників клану Ко в управлінні бакуфу, саме вони стають сіцудзі в Канто. Але поступово їх позиції оскаржуються представниками впливових родів Хатакеяма і Уесуґі.

У 1349 році засновано посаду канто-канрей для Асікаґа Мотоудзі, що позначала намісника регіону Канто. Посаду сіцудзі залишено в його адміністрації. Це було зроблено з метою врівноважити вплив канто-канрей. З 1366 року цю посаду монополізував рід Уесуґі. З 1379 року призначався лише один суцудзі (потім канрей).

З 1382 року, коли канто-канрей стали зватися канто-кубо все частіше канто-сіцудзі стали зватися канто-канрей. Це остаточно закріпилося з 1390-х років. Посаду почергово обіймали гілки Інукаке—Уесуґі та Яманоуті-Уесуґі, а з 1419 року — лише остання. Саме цей рід у 1439 році сприяв поваленню влади канто-кубо. В подальшому зберігав контроль на регіоном, визнаючи владу бакуфу з Кіото.

Але у 1482 році Яманоуті перейшли на бік бунтівного роду асікаґа, що взяли собі титул коґа-кубо. Внаслідок цього стався розкол в клану Уесуґі — проти Яманоуті-Уесуґі виступив рід Оґіґаяцу-Уесуґі. Запекла боротьба призвела до послаблення усіх гілок Уесуґі, розпаду Канто на окремі володіння, де закріпилися роди Такеда, Дате, Наґао, Ґо-Ходзьо, Імаґава. Влада канто-канрей зменшилася до декількох провінцій (Етіґо, Кодзуке, Ава, Саґамі).

До 1530-х років канто-канрей фактично став почесним, але номінальним титулом, а його власники перетворилися на звичайні даймьо. Вони продовжили боротьбу, але поразки у 1545 році при Каваґое, 1546 році — біля Одахайра, 1551 року — Хараї призвели до втрати якихось володінь. 26-й канто-канрей Уесуґі Норімаса у 1561 році не маючи якихось військ, передав посаду Наґао Каґетора, але тоді канто-канрей вже нічого не важив.

Канто-сіцудзі

(1336—1337)
(1338)
(1339—1344)
(1344—1349)
(1350—1361)
(1350—1351)
(1353—1361)
(1362—1363)
(1366—1368)
(1368—1378)
(1368—1370)
(1377—1379)
(1379—1392)

Канто-канрей

(1392—1394)
(1395—1405)
(1405—1411)
Уесуґі Удзінорі (1411—1415)
(1415—1418)
Уесуґі Норідзане (1419—1439)
(1439—1442)
Уесуґі Норідзане (1442—1447)
Уесуґі Норітада (1447—1454)
(1454—1466)
Уесуґі Акісада (1466—1510)
(1510—1515)
Уесуґі Норіфуса (1515—1525)
(1525—1531)
Уесуґі Норімаса (1531—1561)

Джерела

Kokushi Daijiten Iinkai. Kokushi Daijiten (in Japanese). Vol. 3 (1983 ed.).
Jansen, Marius (1995). Warrior Rule in Japan. Cambridge: Cambridge University Press.