Завойко Василь Степанович

Василь Степанович Завойко (*15 (27) липня 1810(18100727), Прохорівка, Полтавська губернія — †16 (28) лютого 1898, Велика Мечетня, Подільська губернія) — адмірал Російського Імператорського флоту, перший військовий губернатор Камчатки, керівник оборони Петропавловська 1854 року.

Василь Степанович Завойко
Василь Степанович Завойко
Завойко Василь Степанович
Народження	15 (27) липня 1810(1810-07-27) Прохорівка, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, нині Черкаський район, Черкаська область
Смерть	16 (28) лютого 1898(1898-02-28) (87 років) Подільська губернія
Країна	Російська імперія
Рід військ	Флот
Роки служби	1820–1890
Звання	адмірал, губернатор Камчатки
Війни / битви	Наваринська битва (1827), Оборона Петропавловська (1854)
Діти	Q110254727?
Нагороди	Орден Святого Георгія Орден Святого Георгія Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла (Російська Імперія) Орден Святого Володимира 2 ступеня Орден Святої Анни 1 ступеня Орден Святого Станіслава 1 ступеня Орден Святого Володимира 4 ступеня Орден Святої Анни 2 ступеня Орден Святої Анни 3 ступеня
Завойко Василь Степанович у Вікісховищі

Походження

Українського походження, родом із дворян. Народився 15 (27) липня 1810 року) у селі Прохорівка, Золотоніського повіту, Полтавської губернії, нині Черкаський район, Черкаська область (Україна) в родині відставного морського штаб-лікаря Степана Осиповича Завойка.

Біографія

Навчався у Макарівській монастирській вчительській семінарії, потім, з 1819 року, в . 30 червня (12 липня) 1820 року склав іспити і став гардемарином Чорноморського флоту. У 1821 році гардемарин Завойко йде у своє перше плавання на бригу «Мінгрелія» під командуванням капітан-лейтенанта .

У 1821 - 1826 рр. на бригаг "Мінгрелія", "Орфей" та шлюпі "Діана" крейсерував у Чорному морі.

1827 — отримав чин мічмана.

1827 — брав участь у Наваринській битві на кораблі «Олександр Невський» біля південно-західного узбережжя півострова Пелопоннес у Греції), за що був нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня з бантом.

Брав участь у навколосвітніх плаваннях:

— на транспорті «Америка» (1834–1836) (за цей похід був удостоєний ордена Ордена Святого Володимира 4-го ступеня);

— на корветі «Николай» (1837–1839).

Під час цих походів відвідав Камчатку й Аляску.

Автор книжки «Враження моряка під час двох подорожей навколо світу».

З 1840 — служив в Російсько-Американській компанії начальником Охотської факторії.

В 1846 — В. С. Завойко сповістив Петербург про повну готовність нового, побудованого ним порту Аян. За це був нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня, а 23 жовтня (4 листопада) цього ж року йому присвоєно нове звання капітан 2 рангу і призначено начальником новозбудованого військового і торгового порту.

3 (15) квітня 1849 року В. Завойко був підвищений до звання капітана 1 рангу.

З 1849 — перший Камчатський військовий губернатор і командир Петропавловського порту.

Впорядкував внутрішню гавань і порт, налагодив діяльність тваринницької ферми, водяного млина, кузні, ткацької майстерні, цегельні, лікарень. У районі організував видобуток залізної руди. На Паратунських гарячих джерелах був організований лікувальний пункт, що діє донині. На півострів завезли й роздали місцевим мешканцям 300 корів. Кожна міщанська родина була зобов'язана саджати щороку не менше 10 пудів картоплі.

Березень 1854 р. — отримав від короля Гаваїв попередження про прибуття на Тихий океан англо-французької ескадри, призначеної для знищення російських опорних пунктів. Протягом двох місяців готував порт до оборони.

Під час Петропавловської оборони 1854 року керований ним гарнізон (920 осіб, 33 гармати) відбив напад англо-французької ескадри (понад 2600 осіб, 216 гармат). За це отримав ранг контр-адмірала та ордени Святого Георгія 3-го ступеня і Святого Станіслава 1-го ступеня.

1855 — організував евакуацію жителів і гарнізону з Петропавловська в гирло Амура. 27 травня (8 червня) 1855 року Василь Степанович був призначений начальником морських сил, які знаходилися у гирлі річки Амур. 15 (27) вересня цього ж року він був призначений там же начальником морських і сухопутних сил, а 30 листопада (12 грудня) за особливі заслуги при службі в сибірському краї був нагороджений орденом Святого Володимира 2-го ступеня, і оренду за чином. Перебуваючи на цій посаді, він організував будівництво порту і міста (нині Ніколаєвськ-на-Амурі), що були побудовані на місці Миколаївського посту 14 листопада 1856 в рекордні терміни — за два з половиною місяці.

29 липня (10 серпня) 1857 року призначений членом морського (вищого військово-морського суду).

Після звільнення з флоту отримав 5 тисяч десятин землі у Великій Мечетні (зараз Кривоозерський район, Миколаївська область). Побудував у селі школу й лікарню. В його будинку зараз — дитячий садок.

Помер Василь Степанович Завойко 16 (28) лютого 1898 року і похований у селі Велика Мечетня, Балтського повіту, Подільської губернії (нині Кривоозерський район, Миколаївської області), де знаходилася його садиба.

Могилу адмірала знайшли 1985 року, 1989 року відбулося перепоховання праху.

Пам'ять

• у 1908 в центрі Владивостока постав монумент на його честь (скульптура заввишки 4 метра була відлита в Петербурзі). В 1930 пам'ятник демонтували, а в 1945 на тому самому постаменті поставили монумент більшовику Сергію Лазо.
• Біля колишньої садиби Завойка встановили пам'ятник з написом: «Адміралу російського флоту В. С. Завойку, сину Дніпра — герою Камчатки й Амура від кривоозерців і камчатців».
• В центрі села Прохорівка, Канівського району, Черкаської області, України, встановлено гранітний пам'ятний знак з інформацією про адмірала.
• На Камчатці 2010 рік було оголошено «Роком адмірала Завойка».

Родина

• батько — Степан Завойко — морський штаб-лікар, нащадок старовинного козацького роду. Рід бере початок від Василя Завойка (2-га пол. 17 ст.), військового товариша Переяславського полку (1688–89). Один з його синів — Павло Васильович (р.н. невід. — бл. 1770) — іркліївський сотник (1754–63). Інші представники роду посідали невисокі уряди (посади) та були священиками в Золотоніському повіті Полтавської губернії.
• Згідно з формулярним списком 1837 року, у Василя були два брати: Юхим (31 рік, лейтенант Чорноморського флоту) та Іван (17 років, вихованець Морського кадетського корпусу), і дві сестри: Анна (20 років) і Катерина (10 років).
• Дружина — баронеса Юлія Георгіївна Врангель, племінниця відомого мореплавця, адмірала Ф. П. Врангеля. і двоюрідна тітка командувача білою армією, під час громадянської війни, П. М. Врангеля.
• Мав 9 дітей (всі жили з батьками на Камчатці).

Нагороди

• Орден Святої Анни III ступеня «з бантом» (1827, за відмінну службу),
• Медаль срібна «За Турецьку війну 1828—1829»,
• Орден Святого Володимира IV ступеня (1836),
• Орден Святої Анни II ступеня (1846),
• Орден Святої Анни II ступеня «з імператорською короною» (1849)
• Орден Святого Георгія 4-го класу (26 листопада 1850),
• Орден Святого Станіслава I ступеня (27 листопада 1854),
• Орден Святого Георгія 3-го класу (1 грудня 1854), за військові подвиги,
• Орден Святого Володимира II ступеня (12 грудня 1855),
• Орден Святої Анни I ступеня «з мечами» (1 травня 1864),
• Орден Білого Орла (1884),
• Орден Святого Олександра Невського (1890),
• Медаль світло-бронзова «В пам'ять про війну 1853—1856 років» на Георгіївській стрічці.
• Відзнака «За сумлінну службу ХХХ років».

Посилання

• Українці у світі. Василь Завойко [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.].

Примітки

1. Метрична книга Іллінської церкви с.Прохорівка Золотоніського повіту
2. Батько письменника Костянтина Михайловича Станюковича

Джерела та література

• П. В. Голобуцький. Завойко (Завойка) Василь Степанович [ 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 188. — .
• Биография адмирала В. С. Завойко на сайте «Николаев литературный»[1] [ 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• І. Галутва. Адміралу Камчатки і сину Дніпра // Голос України, № 134, 22.07.2010; ^{Посилання[недоступне посилання з липня 2019]}
• Ф. А. Брокгауз і І. А. Єфрон. Енциклопедичний словник. — Т. 12. — СПб., 1894;(рос.)
• Радянська історична енциклопедія. — Т. 5. — М., 1964 — С. 584—585; ^{Посилання [ 17 жовтня 2011 у Wayback Machine.]}(рос.)
• Енциклопедія історії України. — Т. 3. — К., 2005. — С. 188—189. ^{Посилання [ 2 квітня 2013 у Wayback Machine.]}