Денис Пушилін

Дени́с Володи́мирович Пуши́лін (нар. 9 травня 1981, Макіївка, Донецька область, Українська РСР) — український колабораціоніст із Росією, другий (ватажок) терористичного утворення «ДНР» з 20 листопада 2018 року, після вбиства першого ватажка Олександра Захарченка. Голова «народної ради» ДНР (2015—2018). Виконувач обов'язків ватажка «донецької народної республіки» з 4 жовтня 2022.

Денис Володимирович Пушилін
рос. Дени́с Влади́мирович Пуши́лин
Денис Володимирович Пушилін
Голова терористичного угруповання «Донецька народна республіка»
Нині на посаді
На посаді з	20 листопада 2018
Попередник	Олександр Захарченко (Дмитро Трапезников) (в.о)
В. О. «голови міністрів» терористичного угруповання ДНР
Нині на посаді
На посаді з	7 вересня
Попередник	Олександр Захарченко (Дмитро Трапезников) (в.о)
Наступник	(Олександр Ананченко)
голова «народної ради» ДНР
11 вересня 2015 — 14 вересня 2018
Попередник	Андрій Пургін
Наступник	(Ольга Макеєва) (в.о) Володимир Бідьовка
Народився	9 травня 1981(1981-05-09) (43 роки) Макіївка, Донецька область, Українська РСР, СРСР
Відомий як	політик, колаборант
Громадянство	СРСР→ Україна ДНР
Alma mater	Донбаська національна академія будівництва і архітектури
Політична партія	Ми Маємо Мету ГО «Донецька республіка»
У шлюбі з	Ірина Пушиліна (1985)
Діти	донька Ілона (2004) та Кіра (2008)
Нагороди	^d почесні громадяни Донецька
denis-pushilin.ru
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Організатор проросійських мітингів у Донецьку у квітні 2014 року, заступник самопроголошеного «губернатора» Донеччини Павла Губарєва, самопроголошений «спікер ДНР» (2015—2018). 18 липня, після втечі до Москви, зробив заяву про відставку, але продовжує виконувати обов'язки голови ДНР.

Фігурант санкцій Євросоюзу, США, Великої Британії та інших країн.

Життєпис

Країни, де Пушилін під санкціями

У 1998 році закінчив Макіївський міський ліцей.

Був прописаний у м. Макіївка за адресою вул. Руднєва, 3 кв. 68.

У 1999–2000 роках проходив службу в рядах Національної гвардії України.

Навчався у Донбаській національній академії будівництва і архітектури на факультеті економіки, маркетингу і менеджменту, однак навчання не закінчив.

З 2002 року працював у торговельній компанії «Солодке життя».

Після появи фінансової піраміди («МММ-2011») став активним її учасником, розпочавши кар'єру в піраміді з посади десятника.

У 2013 році балотувався по округу № 94 (Київська область) на повторних виборах народних депутатів України від політичної партії «Ми Маємо Мету», що виникла на основі піраміди. Набрав всього 77 голосів, що склали близько 0,08 % від загальної кількості.

5 квітня 2014 року назвався заступником самопроголошеного губернатора Донеччини Павла Губарєва, що був раніше заарештований співробітниками СБУ, та очолив донецький мітинг, на якому було висунуто вимоги про проведення референдуму на зразок кримського. 6 квітня мітингувальники під тими ж гаслами захопили будівлю Донецької ОДА.

7 червня 2014 року поблизу ресторану «Міленіум» у Донецьку на нього був скоєний замах: з автомобіля, що проїздив повз його машину, стріляли, за інформацією видання «Новости Донбасса», перед замахом відбулась сварка між групами терористів. Від куль помер помічник голови «Верховної Ради» Донецької народної республіки з гуманітарних питань Максим Петрухін, а сам Пушилін не постраждав.

31 січня 2015 під час зустрічі у Мінську як представник ДНР та ЛНР погрожував українській стороні «відновленням повномасштабних бойових дій по всій лінії зіткнення».

За заявами голови СБУ Валентина Наливайченка, МММ має відношення до фінансування пунктів вербування добровольців-терористів для ведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей. З його слів, два представники ДНР на території РФ є активістами МММ. Є одним із керівників українського відділення (МММ).

14 січня 2021 року з'явилася інформація про те, що Пушилін закликав підтримати протестні акції в Україні для організації «всеукраїнської народної революції».

10 червня 2022 року в Донецьку біля офісу Пушиліна прогримів вибух.

27 грудня 2023 року Пушиліна заочно засуджено до 15 років ув’язнення з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов’язаних з наданням публічних послуг. Йому інкриміновано посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, а також колабораційну діяльність.

Санкції

За дії і політику, які підривають територіальну цілісність, суверенітет і незалежність України Пушилін Денис Володимирович, доданий до списків підсанкційних осіб.

Просування на західних майданчиках

У жовтні 2018 року відбулася публікація інтерв'ю Пушиліна на сторінках двох польських видань — «Rzeczpospolita» та «Onet.pl». Українські аналітики оцінили це як намір Росії популяризувати Пушиліна у ЄС, надати йому слово, щоб згодом сформувати з нього політичну фігуру, яка від імені двох маріонеткових утворень на Донбасі буде вести переговори з українською владою про умови їх повернення під юрисдикцію України. Подібний сценарій є вкрай бажаним для Росії, оскільки призведе до зняття санкцій за агресію проти України та сприятиме представленню російсько-українського конфлікту винятково як внутрішньоукраїнського.

Див. також: Оцінки та класифікація російсько-українського конфлікту

У своїх інтерв'ю Пушилін повторив типові кліше російської пропаганди — про неучасть російських військ у війні на сході, та про саботаж виконання Україною Мінських угод. Описуючи поточну українську владу, він сказав, в Україні «немає політиків, з якими можна говорити про врегулювання конфлікту».

У вересні 2019 просив Росію приєднати «ДНР» до федерації, але член комітету Держдуми РФ у справах СНД і зв'язків зі співвітчизниками Костянтин Затулін сказав що «це поки неактуально».

Оцінки

• За даними колишнього «міністра оборони» «ДНР» Ігора Гіркіна, Денис Пушилін є маріонеткою російських кураторів.

Цитати

• 5 липня 2014 року, після відбиття українською армією Слов'янська з-під проросійських угруповань, Пушилін заявив: «Що сказати. Нас обнадіяли. Обнадіяли і кинули. Красиві були слова Путіна про захист російського народу, захист Новоросії. Але лише слова» (рос. «Что сказать. Нас обнадежили. Обнадежили и бросили. Красивые были слова Путина о защите русского народа, защите Новороссии. Но только слова»).

Сім'я

Дружина — Ірина.

Див.також

Примітки

1. . Архів оригіналу за 17 листопада 2018. Процитовано 16 листопада 2018.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
2. Пушилин из Москвы прислал заявление об отставке [ 21 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
3. ПУШИЛІН Денис Володимирович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 6 березня 2023.
4. (рос.) . «Открой для себя МММ». Архів оригіналу за 8 квітень 2014. Процитовано 7 квітня 2014.
5. Результати голосування на виборчих дільницях округу № 94. Сайт Центральної виборчої комісії. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 7 квітня 2014.
6. (рос.) . «ZN.UA». Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 7 квітня 2014.
7. У Донецьку застрелили помічника головного місцевого терориста — ЗМІ [ 22 лютого 2022 у Wayback Machine.] Українська правда. 07.06.2014.
8. . Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
9. . Информационное сопротивление (ru-RU) . 14 січня 2021. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 16 січня 2021.
10. . Bagnet.org (англ.). Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 16 січня 2021.
11. У Донецьку прогримів вибух біля офісу Пушиліна: що відомо. РБК-Украина (рос.). Процитовано 10 червня 2022.
12. Пушиліна заочно засудили до 15 років тюрми. Українська правда (укр.). Процитовано 27 грудня 2023.
13. Гауляйтера Донеччини Пушиліна засудили до 15 років в'язниці: деталі. ТСН.ua (укр.). 27 грудня 2023. Процитовано 27 грудня 2023.
14. Ватажка "ДНР" Пушиліна засудили до 15 років в'язниці. РБК-Украина (укр.). Процитовано 2 січня 2024.
15. . Информационное сопротивление (рос.). 30 жовтня 2018. Архів оригіналу за 12 листопада 2018. Процитовано 1 листопада 2018.
16. . Новинарня (укр.). 13 вересня 2019. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 16 вересня 2019.
17. . Новый День (рос.). 12 вересня 2018. Архів оригіналу за 7 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019.
19. . Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 10 вересня 2018. Процитовано 9 вересня 2018.
20. Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [ 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.

Посилання