Горак Роман Дмитрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем (Горак).

Рома́н Дми́трович Го́рак (нар. 17 січня 1942, м. Городок Ягеллонський, нині Городок, Львівська область, Україна) — письменник, прозаїк, дослідник творчості Івана Франка, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка у 1993—2017 рр. Заслужений працівник культури України. Кандидат хімічних наук, професор.

Рома́н Дми́трович Го́рак
Народився	17 січня 1942(1942-01-17) (82 роки) Городок, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	письменник, дослідник творчості Івана Франка, Директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка з 1993 року.
Галузь	література^[1] і органічна хімія^[1]
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка
Науковий ступінь	кандидат хімічних наук
Науковий керівник	(Землянський Микола Іванович)
Вчителі	(Землянський Микола Іванович)
Знання мов	українська^[1]
Заклад	Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка
Членство	Національна спілка письменників України
Посада	^d^[1]
Нагороди	Заслужений працівник культури України Ювілейна медаль «20 років незалежності України» Лауреат премії імені Михайла Возняка
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Навчався у Львівському університеті ім. Франка на хімічному факультеті (1959—1964). Служив в армії (1964—1965). Працював у Бориславській філії Всесоюзного інституту органічної хімії та хлорної промисловості (1965—1968). Навчався в аспірантурі на кафедрі органічної хімії Львівського університету ім. Франка у 1968—1971 роках. Від вересня 1971 до літа 1974 працював викладачем Хмельницького вищого артилерійського командного училища.

За той час захистив кандидатську дисертацію у 1973 р.; науковий керівник завідувач кафедри органічної хімії (Микола Землянський).

Після того короткий працював в Українському науково-дослідному інституті поліграфічної промисловості (на вул. Артема, тепер Володимира Великого), центральній лабораторії заводу хімічних реактивів (на Персенківці), у науково-дослідному інституті сірчаної промисловості (на Стрийській), поки не потрапив до дослідницької лабораторії нових лікарських форм у Львівському медичному інституті під керівництвом професора (Миколи Туркевича).

У той час почав друкуватися у журналі Жовтень львівської організації Спілки письменників УРСР. Своїм «хресним батьком» у літературі вважає письменника , який завідував відділом у журналі Жовтень, і якому приніс свій перший роман про Івана Франка. Однак твір не був надрукований, натомість головний редактор «Жовтня» (Роман Федорів) порадив Гораку взятися за постать Маркіяна Шашкевича. У 1983 році вийшов друком роман Р. Горака «У сутінках» під назвою «Шашкевич».

Член Національної спілки письменників України з 1988 р.

У 1993—2017 рр. — директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Творча діяльність

Окремими виданнями вийшли твори:
«Тричі мені являлася любов», «Задля празника. У сутінках», «Лесь Мартович», «Між вогнями. Микола Устинович» (у співавторстві),
«Городок», «Легенди Нагуєвич», «Целіна, родом з Трускавця», «Марія. Мати Франкова», «Одна із сотні тисяч безіменних», «Адреси пам'яті Івана Франка у Львові», «Адреси юності Франка в Дрогобичі», «Іван Франко та Жовківщина», «Загублені на Журавенщині», «Іван Керницький — поет з Божої ласки».

У співавторстві з (Ярославом Гнатівим) вийшло 10 книг про Івана Франка (із задуманих 12-ти):

• 1. «Рід Якова» (2000)
• 2. «Цілком нормальна школа» (2001)
• 3. «Гімназія» (2002)
• 4. «Університет» (2004)
• 5. «Не пора!» (2005)
• 6. «В поті чола» (2005)
• 7. «Протистояння» (2006)
• 8. «Роки страждань» (2007)
• 9. «Катастрофа» (2008)
• 10. «Quo tendis» (2009) у двох частинах — «Відхід» і «У притворі вічності».

Автор лібрето української опери «Данило Галицький».

Автор сценаріїв телевізійних фільмів про Івана Франка: «Рідне село Франка», «Адреси генія у Львові», «Дрогобич — місто юності Івана Франка», «Іван Франко і Львівський університет», «Іван Франко».

Лауреат Премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності за есе «Удар» та повість-есе «Ще удар… Захист», присвячені таємниці останніх років життя і творчості Великого Каменяра.

Лауреат премії імені Михайла Возняка за книгу «Іван Франко. Книга 6. В поті чола».

У 2011 році став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за 10-томне видання «Іван Франко», написане у співавторстві з (Я. Гнатівим).

Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011)

Звинувачення в плагіаті

Поза тим існують контраверсійні оцінки діяльності Романа Горака, наприклад: «Роман Горак відомий як недобросовісний дослідник творчості І. Франка». Його неодноразово обвинувачували в плагіаті, зокрема, історики  Леонід Тимошенко та Ігор Чорновол, краєзнавець і франкознавець Роман Пастух, головний редактор «Львівської газети» Ігор Гулик.

Розпочинаючи з березня 2011, Галицький районний суд міста Львова розглядав судовий позов відомого львівського історика Ігоря Чорновола до Р. Горака та його співавтора Ярослава Гнатіва у справі плагіату. Згідно з експертним висновком Центру експертних досліджень при Національній академії правових наук України, було встановлено факт плагіату; зокрема, у тексті розділу «Угода» шостого тому «В поті чола» десятитомної книги Р. Горака та Я. Гнатіва, повністю використано 26 з 32 фрагментів тексту монографії «Польсько-українська угода 1890—1894 рр.» авторства Ігора Чорновола, 6 фрагментів використано частково. Наявність плагіату підтвердив також свідок, декан історичного факультету Дрогобицького університету професор Леонід Тимошенко.

Після чотирьох років судового процесу, обвинувачені в плагіаті Лауреати Шевченківської премії Роман Горак та Микола-Ярослав Гнатів у квітні 2015 р. через адвокатів запропонували позивачеві укласти мирову угоду та зобов'язалися виплатити Ігореві Чорноволу компенсацію за порушення авторського права у розмірі 40 тис. грн., а також опублікувати текст, яким визнають, що під час створення тому шостого «В поті чола» десятитомної біографії Івана Франка використали фрагменти монографії «Польсько-українська угода 1890—1894 рр.» авторства Чорновола І. П. без зазначення посилань та його імені як автора.

Родина

Син Яким

Примітки

1. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
2. http://www.day.kiev.ua/686
3. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2013. Процитовано 23 серпня 2011.
4. . Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 8 березня 2017.
5. . Архів оригіналу за 24 січня 2016. Процитовано 8 березня 2017.
6. . Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 8 березня 2017.

Джерела

1. Л. Тимошенко. Спримітизоване франкознавство // Дрогобицький краєзнавчий збірник. — Випуск VII. — Дрогобич, 2003. — С. 613—619.
2. І. Гулик. Порівняльне «франкознавство»^{[недоступне посилання з квітня 2019]} // Львівська газета. — 2007. — 12 черв.
   Крадіжка в поті чола // Критика. — 2009. — № 3–4.
3. Р. Пастух. Месник Макомацький: правда і вигадки // Старожитності Дрогобиччини. — 2010. — № 3–4.
4. Оксана Жила. Премія за плагіат [ 28 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Львівська газета. — 2011. — 3 берез.
5. І. Чорновол. Шевченківська премія для львівських плагіаторів [ 15 липня 2015 у Wayback Machine.]. — 2011. — 15 берез.
6. Василь Худицький. Украдене слово [ 2 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. — 2011. — 25 берез.
7. І. Чорновол. Шевченківська премія для львівських плагіаторів: судове засідання № 6 [ 16 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Українська правда. — 2011. — 4 груд.
8. І. Чорновол: // Інформаційна агенція культурних індустрій. — 2011. — 20 груд.
9. Олександр Сирцов. / Розмова з (Василем Шклярем), письменником, лауреатом народної Шевченківської премії // Львівська газета. — 2012. — 26 січ.

Посилання

• http://nspu.org.ua/dovidnyk/Г [ 9 жовтня 2012 у Wayback Machine.]

‎