Галактики Аро галактики відкриті Гільєрмо Аро 1956 року за власним методом виявлення блакитних об єктів Він подав список

Галактики Аро— галактики відкриті Гільєрмо Аро 1956 року за власним методом виявлення блакитних об'єктів. Він подав список з 44 об'єктів і повідомив, що частина з них, судячи за зображеннями з об'єктивною призмою, або з зображеннях, зробленими у Лікській обсерваторії, мають у спектрі яскраві лінії високого збудження. Дві-три найяскравіші з них досягали величини 13^m. Дослідження галактик Аро здійснювалося в 60-х—70-х роках. Подальші дослідження активних галактик здійснюються за каталогом Маркаряна.
Воронцов-Вельямінов, досліджуючи галактики Аро, зробив висновок, що їх можна поділити на 2 групи:

Галактики високої світності, спіральні та неправильні, в яких яскраві лінії обумовлено величезними областями газу, що перебувають поза ядром галактики; іонізує газ велика кількість гарячих гігантів.
Яскраві карлики з великою світністю ядерної ділянки. Від великих галактик з гарячими ядерними областями їх відрізняє менший розмір плоскої складової.

Розміри галактик Аро — від 3 до 16 кпс. Абсолютні світності — від −15^m до −20^m.

Характеристики деяких галактик Аро

№ по Аро	NGC	MCG	m_ph	Опис	V_r, км/с	d, пк	D, пк	M_ph	μ
1	2415	6—16—21	13,5	(N)	+3789	—	7700	−19,4	21,6
2	—	9—17—70	14	E	1374	2400	4000	−16,7	—
3	3353	9—18—22	13	(N); H	862	2300	2500	−16,6	—
5	3991a	6—26—60	14,1	F	3298	—	10600	−18,5	21,6
6	—	1—31—30	16	Ne	1927	—	2300	−15,4	22,4
7	4234	1—31—35	13,4	BB; Dd; 1 Cd	2024	1800	5900	−18,1	22,3
8	—	1—31—50	14,5	Ne; 1 wwt	1596	900	1900	−16,5	21,4
9	4670	5—30—72	12,6	N; 2 ma; H	1209	2800	5600	−18,9	—
10	5253	—5—32—60	10,7	E	242	1400	3100	−16,3	—
14	244	—3—3—3	13	N; Hap	1021	1500	2700	−17,0	20,4
15	—	—2—3—19	14	F+* ?	6592	—	11500	−20,1	21,3
18	1820*	—5—7—12	13,5	(N); Hb	1389	—	2300	—	—
26	3510	5—26—40	12,8	L; 1 lwa, 1 lc	671	1500	7700	−16,3	22,7
27	—	5—28—10	14,5	(N); H	2970	3500	4450	−20,8	—
28	4218	8—22—88	13,6	(Nc)	1388	—	3300	−17,1	—

де d — внутрішній діаметр, яскравої, а D — діаметр зовнішньої частини; μ — середня поверхнева яскравість на квадратну секунду.

Література

Б. А. Воронцов-Вельямінов. Позагалактична астрономія. — М. : "Наука", 1972. — 465 с.