Вівта́рна карти́на — художній твір, який установлюється у вівтарях християнських храмів, переважно католицьких.
Еволюція
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODRMemc1TDBOdmNIQnZYMlJwWDIxaGNtTnZkbUZzWkc5ZlUzUmZUV2xqYUdGbGJGOWhibVJmYUdselgyeGxaMlZ1WkY4eE1qVXdMVFl3WDNOaGJsOWpZWE5qYVdGdWIxOTJZV3hmWkdsZmNHVnpZVjl0ZFhObGRXMWZiMlpmYzJGamNtVmtYMkZ5ZEM1cWNHY3ZNakl3Y0hndFEyOXdjRzlmWkdsZmJXRnlZMjkyWVd4a2IxOVRkRjlOYVdOb1lXVnNYMkZ1WkY5b2FYTmZiR1ZuWlc1a1h6RXlOVEF0TmpCZmMyRnVYMk5oYzJOcFlXNXZYM1poYkY5a2FWOXdaWE5oWDIxMWMyVjFiVjl2Wmw5ellXTnlaV1JmWVhKMExtcHdadz09LmpwZw==.jpg)
Прообразом вівтарної картини був простий уступ, розташований за вівтарем (у східнослов'янській церковній термінології — престолом) і призначений для предметів літургії (канделябри, табернакль, хрести). З цієї початкової форми в епоху раннього християнства розвилася вівтарна картина. Утилітарна функція вівтаря незабаром поступилася місцем образотворчій функції — зображенню божественної присутності або святих, яка незабаром отримала широке поширення. Таким чином, вівтарна картина — це запрестольний образотворчий ансамбль. Найпростіший вівтар має вигляд прямокутного панно. Такі вівтарі існували в Італії ще в романську епоху і були написані невідомими майстрами.
Період готики
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODRMemc1TDBKbGNtNWhjbVJ2WDBSaFpHUnBYekV6TkRndVgwTnZkWEowWVhWa0xtcHdaeTh5TWpCd2VDMUNaWEp1WVhKa2IxOUVZV1JrYVY4eE16UTRMbDlEYjNWeWRHRjFaQzVxY0djPS5qcGc=.jpg)
У готичну епоху, особливо починаючи з XIV століття, вівтарна картина зазнала великих змін: вона набула форми стрілчастої архітектури, іноді ще просто прямокутної, але увінчаної «аркою у формі мітри». Тоді з'явилися бічні стулки, що оточують центральну картину. Так виник поліптих.
Поліптих (від дав.-гр. πολύς, дос. «багато», і πτυχή, «складка») складається з декількох рухомих або нерухомих стулок. Диптихом називають поліптих, що складається з двох стулок, триптихом — з трьох. Рухливі стулки, що закривають центральне панно, як правило, розписані з двох боків, один з яких іноді розписується в техніці (гризайль). Слово («предела») (від ломб. preti, дос. «лава, дошка») позначало перше постамент, на якому стоїть вівтар, а згодом нижню частину самого вівтаря.
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOWxMMlZpTDAxaFpYTjBYekJmWkhWalkybHZYekV6TURndE1URmZjMmxsYm1GZlpIVnZiVzh1YW5Cbkx6SXlNSEI0TFUxaFpYTjBYekJmWkhWalkybHZYekV6TURndE1URmZjMmxsYm1GZlpIVnZiVzh1YW5Cbi5qcGc=.jpg)
Зазвичай розпис предели не залежить від зображення на самому вівтарі, але іноді є частиною нижнього регістра центрального панно. В XV столітті над верхньою частиною деяких вівтарів робили виступаючий елемент — (балдахін). У XIV та XV століттях форма вівтарів варіюється в залежності від архітектури, яку вона прагне наслідувати. Фронтон може бути розірваним, або набувати форми мітри, центральне панно часто увінчується люнетом, з боків розташовуються пінаклі, а медальйони різних форм (трилисники, чотирилисники) із зображенням святих та ангелів прикрашають тимпани стрілчастих фронтонів.
Середньовічні вівтарі
В Італії в центральній частині вівтаря, як правило, зображується Мадонна або святий покровитель, а на стулках — різні святі, сцени з життя яких поміщені в нижній частині (наприклад, («Маеста») (Дуччо), XIV століття). У живописі північного Відродження, в Нідерландах і німецьких країнах, починаючи з XIV століття вівтарі складалися з безлічі рухомих стулок, що давало можливість численних комбінацій (одним з найкращих прикладів є Гентський вівтар Яна ван Ейка, закінчений в 1432 році). У Франції в ті часи головну роль відігравала . В Іспанії вівтарна картина — це просто фронтальне, прямокутної форми панно, розташоване не ззаду, а перед престолом.
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOW1MMlpqTDFKbGRHRmliR1ZmWkdWZmJDVXlOMEZuYm1WaGRWOXRlWE4wYVhGMVpTNXFjR2N2TWpJd2NIZ3RVbVYwWVdKc1pWOWtaVjlzSlRJM1FXZHVaV0YxWDIxNWMzUnBjWFZsTG1wd1p3PT0uanBn.jpg)
Широко поширений в Каталонії в період романської епохи, цей тип вівтаря буде популярним в XIV—XV століттях, коли з'являться численні шедеври, нерідко значних розмірів, що досягають розмірів апсиди (ретабло). У Німеччині шедевр (Грюневальда) — (Ізенгеймський вівтар) — трактувався ще в готичних формах.
Епоха Відродження
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOWhMMkV6TDFCdmJIbHdkSGxqYUMxdlppMXpkQzEyYVc1alpXNTBMV1psY25KbGNpMWZRbVZzYkdsdWFWOUhhVzkyWVc1dWFTNXFjR2N2TWpJd2NIZ3RVRzlzZVhCMGVXTm9MVzltTFhOMExYWnBibU5sYm5RdFptVnljbVZ5TFY5Q1pXeHNhVzVwWDBkcGIzWmhibTVwTG1wd1p3PT0uanBn.jpg)
В епоху Відродження структура вівтаря сильно змінюється, що пов'язано з відкриттям прямої перспективи, з новими архітектурними формами, зазначеними поверненням до античності (наприклад, монументальний поліптих (Мантеньї) для церкви в Вероні, 1459 р.). З цього моменту до кінця XV століття тривав блискучий період в історії вівтарної картини. У Венеції цей розквіт пов'язаний з творчістю Белліні, у Феррарі — Козімо Тура, в Сансеполькро — П'єро делла Франческа, в Ломбардії — . В XVI столітті форма вівтарів спрощується і тяжіє до простого панно, написаного не тільки на дереві, а й на полотні. У цей час з'являються шедеври Рафаеля, Тиціана, Андреа дель Сарто.
XVII століття
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODFMelV6TDAxdmNuUmxiV0Z5ZEMxeVpYUmhZbXhsTFRFM1pWTXVhbkJuTHpJeU1IQjRMVTF2Y25SbGJXRnlkQzF5WlhSaFlteGxMVEUzWlZNdWFuQm4uanBn.jpg)
У XVII столітті схема майже не змінюється, вівтарні картини Рубенса, Пуссена, Караваджо, братів (Карраччі), Гверчіно, Сурбарана і Кано залишаються вірні готичному типу вівтаря, з розташованими один над одним регістрами. В XVIII столітті розквіт великих барокових вівтарів ще триває; в концепції вівтаря нового значення набуває архітектура, яка часом виявляється важливіше за живопис. (Тьєполо) у Венеції, та в Австрії, в Німеччині вважаються видатними художниками свого часу, що працювали в цьому жанрі. У XIX столітті настає захід вівтарної картини, як і релігійного живопису взагалі, що було пов'язано зі змінами в католицькій літургії. Однак у XX столітті деякі художники повернулися до форматів ((Ротко)) і монументальним формам ((Бекман), Бекон, (Сулаж)) вівтарних картин.
Література
- Энциклопедический словарь живописи. М. 1997. (рос.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет