Вишевичі

Више́вичі — село в Україні, адміністративний центр Вишевицької сільської територіальної громади Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 1 538 осіб (2001). До 1923 року — центр колишньої Вишевицької волості, у 1923—2015 роках — адміністративний центр колишньої сільської ради.

село Вишевичі
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Громада	Вишевицька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA18040090010072348
Основні дані
Засноване	до 1783 р.
Населення	1 538 (2001)
Площа	41,334 км²
Густота населення	37,21 осіб/км²
Поштовий індекс	12214
Географічні дані
Географічні координати	^H G O
Середня висота над рівнем моря	141 м
Водойми	р. Тетерів
Найближча залізнична станція	(Ірша)
Відстань до залізничної станції	12 км
Місцева влада
Адреса ради	вул. Клевцова, 2, с. Вишевичі, Житомирський р-н, Житомирська обл., 12214
Карта
Вишевичі
Вишевичі
Мапа

Загальна інформація

Розташоване на лівому березі річки Тетерів, за 34 км південніше Радомишля та за 12 км від залізничної станції (Ірша).

Населення

У 1783 році лічилося тут 648 душ обох статей у 80 хатах, в середині 19 століття — 1 106 жителів.

За довідником 1885 року в селі мешкало 1 082 особи, налічувалося 148 дворових господарств, наприкінці 19 століття — 2 012 осіб, з них 1 004 чоловік та 1 008 жінок, дворів — 357.

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 966 осіб, з них: православних — 1 820, чоловіків — 973, жінок — 993.

На початок 1970-х років село мало 743 двори із населенням 2 287 осіб.

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 833 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 1 538 осіб.

Історія

Біля села знайдено два поховання в кам'яних гробницях мідної доби. Відповідно до переліку податків Київського воєводства, з 1581 року село належало київському Печерському монастиреві, який у 1628 році платив з села від 7 (димів), 2 городників та 1 убогого. У 1618 році поміщик Остап Стрибель скаржився, між іншими, на селян із Вишевич, котрі 10 й 15 квітня пограбували його маєток, зокрема села Левків та (Ходори). Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, належало до Радомисля, сплачувало з 54 дворів 8 злотих і 8 грошів до замку та 33 злотих і 2 гроші до скарбу. У 18 столітті село належало Немиричам, після них — Злотницьким, від яких маєток купили Оскерки.

У середині 19 століття — село на лівому березі Тетерева, за 4 версти нижче від (Межирічки). Належить, разом із (Меделівкою) та (Білою Криницею) й 3 648 десятин землі, Каетанові та Владиславові Оскіркам. Дерев'яну церкву збудовано 1726 року, була відновлена й розширена. При церкві 48 десятин землі. До парафії належали сільця Меделівка (4 версти) та Біла Криниця (4 версти). У 1870 році село від Оскерків придбав Королев, який продав у 1885 році Аполонові Лоському 818 десятин вживаної землі, 1 738 десятин лісу та 231 десятину невживаних земель.

За довідником 1885 року — колишнє власницьке село Вишевицької волості Радомисльського повіту Київської губернії, на річці Тетерів. Були волосне правління, церковна парафія, костел, школа, заїзд, лавка. У 1886 році, за Похилевичем, у парафії налічувалося 1 381 православний мешканець, 94 католики та 175 юдеїв.

Наприкінці 19 століття — власницьке село Вишевицької волості (3-го стану Радомисльського повіту Київської губернії. Розкинулося на межі з Київського повітом, на лівому березі Тетерева, який звідси стає сплавним, головне для плотів. Відстань до повітового центру, м. Радомисль, де розміщувалася також найближча поштово-телеграфна станція — 18 верст, до найближчої залізничної станції Фастів — 88 верст, поштова земська станція розміщувалася у селі. Основним заняттям мешканців було хліборобство. У селі числилося 4 791 десятина землі, з яких 2 836 десятин належало поміщикам, 1 865 десятин — селянам (465 осіб), 49 десятин — іншим прошаркам та 49 десятин — церкві. Село належало П. І. Тимофієвичу. Господарство вів управитель Демченко, за трипільною сівозміною, як і селяни. В селі були церква, костел, церковно-парафіяльна школа, поміщицька винокурня, водяний млин (належав місцевим селянам, перебував у оренді в міщан Клюска та Даниленка), 3 кузні, фельдшер, хлібна комора. Пожежний обоз складався з 8 бочок та 5 багрів. Костел збудовано у 1820 році, римокатолицька парафія, з філією у Радомислю та каплицею в Кримку, входила до Радомисльського деканату, налічувала 1 022 вірян.

У 1923 році включене до складу новоствореної Вишевицької сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Радомишльського району Малинської округи, адміністративний центр ради.

На фронтах Другої світової війни воювали 400 селян, 185 з них загинули, 270 нагороджені орденами й медалями. У 1960 році на їх честь встановлено обеліск.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 6 110 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4 434 га ріллі, вирощували зернові культури, льон, картоплю, мали розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Також були цегельний завод та відділення райсільгосптехніки. 119 колгоспників нагороджені орденами й медалями СРСР, між ними доярку Н. М. Волошину, завідувача фермою М. І. Сташенка — орденом Леніна, голову колгоспу О. Ю. Ситника, телятницю Г. Я. Юрченко, завідувача виробничою дільницею В. А. Чирку та бригадира А. К. Гарбара — орденом Трудового Червоного Прапора. Ланковій М. С. Худолій присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

У селі були середня школа, восьмирічна школа-інтернат, будинок культури, бібліотека, дільнична лікарня, пологовий будинок, аптека, відділення зв'язку, дитячий садок.

30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, передане до Малинського району Житомирської області, 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Радомишльського району Житомирської області.

7 вересня 2015 року увійшло до складу новоутвореної Вишевицької сільської територіальної громади Радомишльського району Житомирської області. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області.

Відомі люди

• Глубоков Володимир Петрович (1978—2015) — майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• (Ельгорт Бума Борисович) (1923—1989) — український краєзнавець, історик.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)

Примітки

1. Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Вишевичі, Радомишльський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 598-599. — 15 000 прим.
2. Л. Похилевич. . Україніка (рос. дореф.). Київ: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 115-116, 726. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 19 березня 2024.
3. Wyszewicze, w dokum.… // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 146. (пол.)
4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 167. (рос. дореф.)
5. (PDF). Інститут історії України НАН України (рос. дореф.). Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ: Типографія Ивановой, аренд. А. Л. Поповымъ, Спасская 10, 1900. с. 1040-1041. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 19 березня 2024.
6. Населенныя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. (рос. дореф.). Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 80. Процитовано 21 березня 2024.
7. . pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 21 березня 2024.
8. Жеменецький К. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF). Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 151. ISBN . Процитовано 20 березня 2024.
9. Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (PDF). Інститут історії України НАН України. Житомир: видавництво «Волинь», 2007. с. 231. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 21 березня 2024.
10. . ВРУ. Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 4 червня 2020.
11. . Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 21 березня 2024.