Бон (релігія)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Бон.

Бон (тиб. བོན་, Вайлі:bon, кит. 苯教/本[波]教/钵教, вимова (лхаський діалект): [pʰø̃̀(n)]) — національна релігія тибетців. Фактично була офіційною релігією Тибету в період царів (VI — IX століття) і продовжувала домінувати в регіоні до витіснення буддизмом в XIII столітті. Послідовники Бон у невеликій кількості проживають на території колишньої тибетської провінції (Кхам), а також у Сіккімі та Бутані.

Етимологія назви

Тибетський термін «бон» можна перекласти як «ритуал», точніше «ритуальна мовна дія». Під цим словом маються на увазі літургійні піснеспіви, декламація релігійних текстів, «закликання божеств» тощо. В сучасній тибетській мові бон, bon — дієслово, що вживається як синонім bzla — «начитувати», «виспівувати».

вказує на можливий зв'язок слова bon з стародавньою назвою Тибету — bod, bod yul.

Щодо назви релігії Бон, можливе уточнення — бонпо (один з варіантів перекладу — «навернений бон»). Оскільки в тибетській, і частково, в західній ((тибетології), релігієзнавстві) існує поділ «духовних традицій» Тибету на архаїчні народні проторелігійні уявлення/практики — мі-чой (тиб. mi chos, «релігія людей»), і складні релігійні системи — лха-чой (тиб. lha chos, «релігія богів»), з метою підкреслити, що Бон належить до другої групи (що це релігія, в точному значенні терміна), до слова був доданий суфікс «по» (po), що в певній інтерпретації вказує на наявність організації, інституту. Однак, поняття «бонпо» частіше використовується як назва служителів культу Бон, жерців.

Історія релігії бон

Наукове вивчення історії релігії Бон пов'язано зі значними труднощами, головним чином через відсутність історичних джерел. Як зазначає тибетолог Д. І. Бураєв, єдиний бонський текст, який в тій чи іншій мірі можна вважати джерелом — це виданий в 1915 році бонський літопис Royal rabs bon gyi a'byung gnas, складений наприкінці XIV — на початку XV століття і присвячений викладу генеалогій монарших родів Тибету і Монголії, а також власне історії Бон. На початку XX століття невелика частина її була перекладена на німецьку мову Бертольдом Лауфером (нім. Berthold Laufer).

Традиційна історія

Відповідно до одного з тибетських переказів, вчення бон 15-16 тисяч років до н. е. було принесено з центральноазіатської країни пробудженим . розглядає дещо інші датування: за однією із згаданих у нього версій (Тонпа Шенраб) був сучасником історичного Будди Шак'ямуні, за іншою — його перевтіленням. За третьою ж, Шенраб Мівоче є перевтіленням одного ревного буддійського (пандита), який згодом став противником буддійського вчення. Остання версія, ймовірно, пов'язана з поглядом на бон як на опозиційне буддизму вчення.

У Тибеті вчення Бон спочатку влаштувалося в державі (західний і північний Тибет). Надалі його магічні і шаманські обряди, на думку деяких західних дослідників, вплинули на буддійську школу Ньїнґма. Інша думка полягає в тому, що буддизм вплинув на стародавні шаманські практики бон, в результаті чого виник реформований Бон.

Свідченням того, що Бон мав вплив на буддизм, є факт із життя величного йогіна, Святого тибету , який по смерті своєї матері виконав ритуал Бон.

Послідовники релігії Бон говорять про три «історичні форми» свого вчення:

• найдавніший (шаманський) бон
• реформований бон
• «Вічний Бон», або «Бон Свастики» (gyung drung bon).

Повелитель Тонпа Шенраб Мівоче

Згідно традиційної біографії, в попередню епоху Шенраб носив ім'я Салва і вивчав бонські доктрини зі своїми двома братами, Дагною і Шепою, на небесах Сидпа Йесанг під керівництвом мудреця Бумтрі Логи Кесана. Після закінчення навчання всі три брата вирушили до Бога Співчуття Шенлхе Окару з питанням про те, як вони можуть полегшити страждання живих істот. Шенлха Окар порадив їм взяти на себе роль наставників людства протягом трьох наступних світових епох. Дагпа навчав людей в минулу епоху, Салва втілився у формі Тонпи Шенраба Мівоче і є вчителем і наставником людства в наш період, і, нарешті, наймолодший брат, Шепа, з'явиться як вчитель у наступну світову епоху.

Тонпа Шенраба зглянувся з небесних сфер і проявився в тілесному вигляді біля підніжжя гори Меру разом зі своїми найближчими учнями — Мало і Юло. Потім він прийняв народження в тілі принца, сина царя Гьяла Токара і царівни Занги Рінгум. Сталося це в сяючому саду, повному чудових квітів, в палаці на південь від гори Юнгдрунг Гутсег, на світанку восьмого дня першого місяця першого року дерев'яної миші-самця (1857 р. до н. е.). Він одружився в молоді роки і мав декілька дітей. У віці тридцяти одного року він зрікся мирського життя і почав практику строгого аскетизму і навчання Бонської доктрини. Протягом усього життя Шенраба його зусиллям з розповсюдження бонськіх навчань перешкоджав демон на ім'я Кхьябпа Лагрінг, який всіляко намагався перешкодити його роботі. Зрештою він був звернений на шлях істини і став учнем Шенраба. Одного разу Кхьябпа викрав коней Шенраба, і Шенраба переслідував його через все царство Жанг Жунгуй до південного Тибету. Подолавши гору Конгпо, Шенраб увійшов до Тибету.

Це було перше відвідування Тибету Шенраба. У той час тибетці практикували ритуальні жертвопринесення. Шенраба приборкав місцевих демонів і почав давати людям настанови з проведення ритуалів з використанням спеціальних фігурок з тіста у формі жертовних тварин для підношення, і завдяки цьому тибетці відмовилися від принесення в жертву справжніх тварин. В цілому Шенраба виявив, що країна була ще не готова до отримання п'яти Шляхів «плодів», що відносяться до вищих навчань бон, тому він став навчати тибетців чотирьом Шляхам «причини». У цих практиках основна увага приділяється зміцненню зв'язку з духами -охоронцями і природним середовищем, вигнання демонів і усунення різних негативних чинників. Також він навчав тибетців практикам очищення за допомогою запалювання пахощів і кроплення водою і ввів в ужиток молитовні прапори, використовувані для зміцнення позитивної енергії і здобуття щастя. Перед тим як покинути Тибет, Шенраба пророчо заявив, що всі його вчення досягнуть свого розквіту в Тибеті тоді, коли для цього настане час. Помер Тонпа Шенраба у віці вісімдесяти двох років.

Міфологічне походження та історія релігії Бон

Згідно Бонської міфологічної літературі, виділяються «три цикли розповсюдження» Бонської доктрини, що відбувалися у трьох вимірах: на верхньому плані богів, або девів (лха), на середньому плані людських істот (ми) і на нижньому плані нагів (клу).

У вимірі девів Шенраба побудував храм, який отримав назву «Непорушний Пік, що є Фортецею Лха» і відкрив мандалу «Всеперемагаючої Простір». Він також впровадив вчення Сутр і призначив своїм послідовником Дампа Тогкара.

У вимірі Нагів він спорудив храм, що отримав назву «Континент Ста Тисяч Гессарів, що є Фортецею Нагів» і відкрив мандалу Матері Чистого Лотоса. Тут він впровадив вчення Праджняпараміти Сутри і дав настанови по природі розуму.

У вимірі людей Шенраба здійснив у сторону трьох континентів посил еманацій, спрямованих на благо живих істот. У цьому світі він спочатку викладав свої вчення в місцевості Олмо Лунгрінг, розташованої на захід від Тибету і є частиною країни, іменованої Таціг, яка на думку деяких сучасних вчених відповідає Персії і Таджикистану. Склад «Ол» означає «ненароджений», склад «мо» — «не схильний зменшенню», «лунг» — «пророчі слова» і нарешті, склад «ринг» символізує вічне співчуття Тонпи Шенраба. Олмо Лунгрінг займає третю частину існуючого світу і має форму квітучого під небом восьмилепесткового лотоса, який проявляється у вигляді колеса з вісьма спицями. У центрі Олмо Лунгрінг височіє гора Юнгдрунг Гутсег, «Свастика Дев'яти Пірамід». Свастика є символом сталості і непорушності, дев'ять свастик разом — символом Дев'яти Шляхів Бон. Біля підніжжя гори Юнгдрунг Гутсег беруть свій початок чотири річки, поточні в напрямку чотирьох сторін світу. Це опис привів деяких вчених до припущення, що гора Юнгдрунг Гутсег — це гора Кайлаш, а земля Олмо Лунгрінг — це країна Жанг Жунгуй, розташована навколо гори Кайлаш в західному Тибеті і є колискою тибетської цивілізації. Гора оточена храмами, містами і парками. Доступ в Олмо Лунгрінг пролягає через «шлях стріли», названий так через те, що перед своїм відвідуванням Тибету Тонпа Шенраба випустив з лука стрілу і таким чином створив прохід через гірський ланцюг.

До сьомого століття країна Жанг Жунгуй існувала як окрема держава, що включало в себе весь західний Тибет навколо гори Кайлаш і озера Мансаровар. Столицею його було місто Кхьюнглунг Нулкхар, «Срібний Палац Долини Гаруди», руїни якого зараз можна виявити в долині Сутлеж на пд.-зах. від гори Кайлаш. Місцеві жителі говорили тибетсько-бірманскою мовою, і правила ними династія царів, що завершила своє існування у восьмому столітті, коли цар Лігмінча (або Лігмірья) був убитий тибетським царем Трисонг Детсеном, і Жанг Жунгуй був приєднаний до Тибету.

Особливості вчення

У традиції Бон є багато вчень, що відрізняються одне від одного формою і рівнями доступності: для різних людей одні і ті ж речі були пояснені по-різному, до одних і тих же цілей вони були направлені різними шляхами. Таким чином реалізовувалася нагальна в усі часи ідея «кожному по можливостях».

Див. також

• (Бон у Бутані)

Примітки

1. Виключаючи роки правління Тисрондецана і (Ралпачана).
2. (рос.)Норбу Н. Драгоценное Зеркало древней истории Шанг-Шунга и Тибета / пер. с тиб. В. Батарова. — Москва : Шечен, 2008. — С. 31. — .
3. (рос.)Туччи Дж. Религия бон // Религии Тибета. — Санкт-Петербург : Евразия, 2005. — С. 266—309. — .
4. (рос.)Кычанов Е. И., Мельниченко Б. Н. История Тибета с древнейших времён до наших дней. — Москва : Вост. лит, 2005. — С. 43. — .
5. (рос.)Бураев Д. И. Религия бон и проблемы сакрализации власти в Тибетском государстве VII—IX вв. — диссертация. — Улан-Удэ : БГУ, 2001. з джерела 17 травня 2011
6. (рос.)Tibet's BonЦепон В.Д. Шакабпа: Политическая история Тибета. — Санкт-Петербург : Нартанг, 2003.

Література

• (рос.)Геше Тензин Вангьял. «Чудеса естественного ума»

Посилання

• Бон // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Bon Foundation [ 21 червня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
• Історія Бон [ 8 грудня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
• (кит.) (тибет.)Tibet's Bon