Адель Енель

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Адель.

Аде́ль Ене́ль (фр. Adèle Haenel; нар. 1 січня 1989, Париж, Франція) — французька акторка театру та кіно. Двічі лауреат премії «Сезар» (у 2014 та 2015 роках) та низки інших кінонагород .

Адель Енель
фр. Adèle Haenel
Адель Енель. Фото 2012
Дата народження	1 січня 1989(1989-01-01) (35 років)
Місце народження	Париж,  Франція
Громадянство	Франція
Професія	акторка
Alma mater	^d
Роки активності	2002 — наш час
Член у	^d^[1]
IMDb	ID 1194748
Автограф
Нагороди та премії
Приз Ромі Шнайдер (2015) Премія «Сезар» за найкращу жіночу роль (2015) Премія «Сезар» за найкращу жіночу роль другого плану (2014)
Сезар (2014, 2015)
Висловлювання у Вікіцитатах Адель Енель у Вікісховищі

Життєпис та кар'єра

Адель Енель народилася 1 січня 1989 року у Парижі в сім'ї перекладача австрійського походження та учительки. Відвідувала театральні курси у Монтреї. Акторську кар'єру почала у 13-річному віці на театральній сцені. У кіно дебютувала у 2002 році, зігравши роль Хлої у фільмі «Дияволи» режисера Крістофа Ружжіа. Після 5-річної перерви Адель повернулася у кіно, знявшись у дебютному фільмі Селін Ск'ямми «Водяні лілії». За роботу у цій стрічці акторка уперше була номінована на премію «Сезар» як найперспективніша молода акторка. Другу номінацію на цю премію отримала у 2012 році за роль у фільмі Бертрана Бонелло «Будинок терпимості» та отримала за роль у цьому фільму Премію «Люм'єр».

За виконання головної ролі у фільмі («Сюзанна») (реж. (Катель Кілевере), 2013) уперше отримала премію «Сезар» (номінація «Найкраща акторка другого плану»).

Акторки фільму («Будинок терпимості»): , Адель Енель та (Ноемі Львовскі) на церемонії вручення премії «Люм'єр»

2014 року Адель Енель зіграла головну жіночу роль у фільмі «Винищувачі», отримавши за неї «Сезара» у номінації «Найкраща акторка». Цього ж року знялася разом з зірками французького кіно (Ґійомом Кане) та Катрін Денев у фільмі Андре Тешіне («Чоловік, якого надто сильно любили»), отримавши чергову номінацію на «Сезара» як найкраща акторка.

2014 року зробила камінг-аут як лесбійка під час своєї промови на нагородженні «Сезар» і визнала свої стосунки з режисеркою Селін Ск'яммою, з якою вона познайомилася на зніманнях фільму «Водяні лілії» . Пара дружно розлучилася 2018 року , перш ніж вони почали роботу над «Портретом дівчини у вогні». Енель і Ск'ямма залишилися близькими після закінчення їхніх стосунків.

2015 року Адель Едель була удостоєна французької акторської премії Ромі Шнайдер.

2016 року дебютувала німецькою мовою у фільмі «Die Blumen von gestern», зігравши французьку нащадку німецьких жертв Голокосту.

У фільмі Робена Кампійо «120 ударів на хвилину» зобразила Софі, активістку з з паризького відділення ACT UP. Була номінована на премію Сезар за найкращу жіночу роль другого плану за свою гру.

Втілила роль овдовілої детективки у кримінальній комедії П'єра Сальвадорі («Щось не так з тобою») 2018 року. Знову була номінована на премію Премію «Сезар» за найкращу жіночу роль.

2019 року знялася в трьох фільмах, які показували на Каннському кінофестивалі: («Замша») Квентіна Дюп'є, «Герої не вмирають» Од Леа Рапен і «Портрет дівчини у вогні» Селін Ск'ямми . У «Портреті дівчини у вогні» Адель зобразила Елоїзу, молоду аристократку з Бретані 18-го століття, яку мають видати заміж за дворянина з Мілана. А. О. Скотт з The New York Times вважав гру Енель гідною номінації на «Оскар» за найкращу жіночу роль, а Білдж Ебірі з Vulture описав кульмінацію фільму (в якому фігурує Енель) як «одна з найкращих акторських робіт і один з найзворушливіших образів, що я бачив за цілі століття». Енель була номінована на премію «Сезар» за найкращу жіночу роль за свою роль, її сьома номінація на «Сезар».

З 2019 року Енель і її партнерка по головній ролі Рут Вега Фернандес підготували для театрів Франції та Швейцарії екранізацію режисерки Жизель В’єнн за оперою Роберта Вальсера «L'Etang» (Ставок). Після того, як вистави неодноразово відкладалися або скасовувалися через обмеження, викликані пандемією COVID-19, вистава відбулася у травні 2021 року в Театрі Віді-Лозанна у Швейцарії.

28 лютого 2020 року Енель разом з Ноемі Мерлан, Селін Ск'яммою та Аісою Майгою вийшли з 45-ї церемонії вручення премії «Сезар» після того, як Роман Поланский, який був засуджений за зґвалтування 13-річної Саманти Геймер, отримав нагороду за найкращу режисуру фільму («Офіцер і шпигун»). Коли Енель пішла, вона махнула кулаком і закричала «La honte!» («Ганьба!»), а після виходу з аудиторії вона була знята, як саркастично плескає в долоні та вигукує «Bravo la pédophilie!» («Браво, педофілія!»).

Після того, як вистави неодноразово відкладалися або скасовувалися через обмеження, спричинені пандемією COVID-19, у травні 2021 року відбулася світова прем'єра вистави в Театрі Віді-Лозанна у Швейцарії.

Фільмографія

Рік		Українська назва	Оригінальна назва	Роль
2002	ф		Les Diables	Хлоя
2007	ф	Водяні лілії	Naissance des pieuvres	Флоріан
2009	ф	Розв'язки	Déchaînées	Люсі
2009	кф	Поліна	Pauline
2010	кф		Les Grandes Forêts	Ліза
2010	ф	(Будинок терпимості)	L'Apollonide (Souvenirs de la maison close)	Леа
2010	кф		Adieu Molitor	подруга Полен
2011	ф	^[fr]	Après le sud	Амелі
2011	ф	^[fr]	En ville	Ізабель
2011	тф	^[fr]	Goldman	Жанна
2011	ф	^[fr]	Confession d'un enfant du siècle	дівчина у таверні
2013	ф	(Сюзанна)	Suzanne	Марія
2014	ф	Винищувачі	Les Combattants	Мадлен
2014	ф	(Чоловік, якого надто сильно любили)	L'homme qu'on aimait trop	Аньєс Ле Ру
2015	ф	Заборонена кімната	The Forbidden Room
2016	ф	(Людожери)	Les Ogres	Мона
2016	ф	(Ноктюрама)	Nocturama	молода жінка на велосипеді
2016	ф	(Сирота)	Orpheline	Рені
2017	ф	120 ударів на хвилину	120 battements par minute	Софі
2018	ф	(Щось не так з тобою )	En liberté!	Івонн
2018	ф	(Один король — одна Франція)	Un peuple et son roi	Франсуаза
2019	ф	(Замша)	Le Daim	Деніз
2019	ф	Портрет дівчини у вогні	Portrait de la jeune fille en feu	Елоїза

Визнання

Адель Енель на церемонії Сезара, 2015

Нагороди і номінації Аделі Енель

Рік	Категорія	Фільм	Результат
Премія «Сезар»
2008	Найперспективніша акторка	Водяні лілії	Номінація
2012		(Будинок терпимості)	Номінація
2014	Найкраща акторка другого плану		Перемога
2015	Найкраща акторка	Винищувачі	Перемога
		(Чоловік, якого надто сильно любили)	Перемога
2018	Найкраща акторка другого плану	120 ударів на хвилину	Номінація
2019	Найкраща акторка	(Щось не так з тобою)	Номінація
Премія «Люм'єр»
2012	Найкраща молода акторка		Перемога
2015	Найкраща акторка	Винищувачі (Чоловік, якого надто сильно любили)	Номінація
Берлінський міжнародний кінофестиваль
2012	Приз EFP Shooting Star		Перемога
Товариство драматургів і театральних композиторів (SACD)
2014	Приз Сюзанни Б'янкетті		Перемога
(Каїрський кінофестиваль)
2014	Срібна піраміда найкращій акторці	Винищувачі	Перемога
Золотий глобус
2015	Найкраща акторка	Винищувачі	Номінація
2015	Приз Ромі Шнайдер		Номінація

Примітки

1. http://collectif5050.com/les-signataires
2. Nouvelle Rubrique: Espoir — Adele Haenel [ 19 січня 2010 у Wayback Machine.], Excessif, 10 липня 2007.
3. Adèle Haenel, comédienne «déchaînée» qui refuse de dépendre du goût des autres [ 21 січня 2010 у Wayback Machine.] Les Quotidiennes. 29 травня 2010. (фр.)
4. . Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 1 січня 2016. Процитовано 10 серпня 2014.
5. . The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 7 липня 2017. Процитовано 10 серпня 2015.
6. . the Guardian (англ.). 4 грудня 2016. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
7. Adèle Haenel and Noémie Merlant on why the sex scenes in Portrait of …. archive.is. 23 лютого 2020. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 21 травня 2022.
8. Erbland, Kate; Erbland, Kate (5 грудня 2019). . IndieWire (англ.). Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 18 березня 2022.
9. . www.artforum.com (амер.). Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 18 березня 2022.
10. Richford, Rhonda; Richford, Rhonda (2 березня 2018). . The Hollywood Reporter (амер.). Архів оригіналу за 18 лютого 2022. Процитовано 18 березня 2022.
11. Keslassy, Elsa; Keslassy, Elsa (23 січня 2019). . Variety (амер.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
12. Lodge, Guy; Lodge, Guy (21 травня 2019). . Variety (амер.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
13. And the 2020 Oscar Nominees Should Be …. The New York Times (амер.). 3 січня 2020. ISSN 0362-4331.
14. Ebiri, Bilge (26 березня 2020). . Vulture (en-us) . Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
15. Tartaglione, Nancy; Tartaglione, Nancy (29 січня 2020). . Deadline (амер.). Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 18 березня 2022.
16. . leparisien.fr (fr-FR) . 7 березня 2021. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
17. . Festival d'Automne à Paris (англ.). Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 18 березня 2022.
18. . Nanterre-Amandiers (амер.). Архів оригіналу за 6 лютого 2022. Процитовано 18 березня 2022.
19. Cappelle, Laura (13 травня 2021). . The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
20. Daumas, Cécile; Laïreche, Rachid; Onana, Sandra. . Libération (фр.). Архів оригіналу за 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
21. . Madame Figaro (фр.). 9 березня 2021. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 18 березня 2022.
22. Gisèle Vienne presents L'Etang by Robert Walser: Program. Festival d'Automne à Paris. 29 січня 2020. Процитовано 12 березня 2021.
23. Nanterre Amandiers Centre Dramatique National: L'Etang by Robert Walser. Nanterre-Amandiers.com. Процитовано 12 березня 2021.
24. In This Trippy Family Drama, Trauma Runs Deep. The New York Times. 13 травня 2021. Процитовано 13 травня 2021.
25. Повний перелік нагород на номінацій Аделі Енель на сайті IMDb(англ.)

Посилання

• Адель Енель на сайті IMDb (англ.)
• Адель Енель на сайті AlloCiné (фр.)