Інес де Кастро

У Вікіпедії є статті про: Інес та Кастро.

Іне́с де Ка́стро (ісп. Inés de Castro; 1325 — 7 січня 1355) — кастильська шляхтянка, коханка і дружина португальського інфанта-спадкоємця Педру I (1346—1355). Відома завдяки трагічній історії свого кохання. Представниця шляхетного роду Кастро. Народилася в Галісії, Кастилія. Позашлюбна дочка кастильського мажордома (Педро де Кастро) й (Алдонси де Валадареш). Переїхала до Португалії як служниця (Констанси), дружини інфанта Педру. Вийшла заміж за останнього після смерті господарки, всупереч волі португальського короля Афонсу IV (1346). Згодом жила із Педру відкрито (з 1354), народила йому трьох дітей. При дворі сприймалася негативно: її розглядали як агента кастильських впливів, а її дітей — як потенційних претендентів на португальський трон, що можуть спричинити династичну війну. Страчена в Коїмбрі за відсутності Педру, за рішенням королівської ради та дозволом Афонсу IV. Після інтронізації Педру І проголошена посмертно королевою Португалії (1360). Винуватці її смерті були жорстоко покарані. За легендою, Педру вийняв її тіло із труни, коронував і змусив увесь двір присягати покійниці як своїй королеві. Похована в (Алкобаському монастирі) поруч із Педру І. Історія її кохання, страти та посмертної помсти лягли в основу багатьох світових творів мистецтва. Також — Інеса, Інесса, Іне́ш де Ка́штру (порт. Inês de Castro).

Інес де Кастро
Інес де Кастро
Королева Португалії
посмертно
Попередник:	Беатриса Кастильська
Наступник:	Леонора Телеш
Ім'я при народженні:	гал. Inés Pires de Castro гал. Enes Pires de Crasto
Народження:	1325(1325) Галісія, Кастилія
Смерть:	7 січня 1355(1355-01-07) Коїмбра, Португалія
Причина смерті:	обезголовлення
Поховання:	(Алкобаський монастир)
Країна:	Кастильська Корона і Португальське королівство
Релігія:	католичка
Рід:	Кастро
Батько:	(Педро де Кастро)
Мати:	(Алдонса де Валадареш)
Шлюб:	Педру I
Діти:	Афонсу, Беатріш, Жуан, Дініш
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Походження

Інес народилася 1325 року в Галісії. Вона була позашлюбною донькою (Педро Фернандеса де Кастро), лемоського і саррійського сеньйора, мажордома Кастилії, та його португальської коханки (Алдонси Лоренсо де Валадареш). Дівчина була дуже вродливою, мала біляве волосся. За струнку поставу і довгу шию її жартома називали «чаплею» (ісп. cuello de garza).

Рід Кастро віддавна служив Кастильській Короні. Родичі Інес перебували у тісних кревних зв'язках із кастильськими і португальськими правлячими домами. Так, мачуха Інес — інфанта Беатріш, була наймолодшою донькою португальського короля Афонсу; бабуся — Віоланта Санчес Кастильська, узерська сеньйора, була позашлюбною донькою кастильського короля Санчо IV; прапрадід — Родріго Альфонсо Леонський, аліжерський сеньйор, був позашлюбним сином леонського короля Альфонсо IX. Серед далеких португальських родичів дівчини була Санша Генріхівна, донька португальського графа Генріха Бургундського і сестра першого португальського короля Афонсу І.

Інес виховувалася при дворі пеньяф'єльського герцога (Хуана Мануеля), небожа кастильського короля Альфонсо X. Вона росла разом із його донькою (Констансою), яка доводилася їй кузиною.

Життя в Португалії

Інес прибула до Португалії в 1340-х роках. Вона була служницею кастильської шляхтянки (Констанси), яка вийшла заміж за португальського інфанта Педру I, спадкоємця престолу. Проте останній, зачарований красою Інес, закохався у неї й став ігнорувати свою законну дружину, ставлячи під загрозу офіційні (португальсько-кастильські відносини). Через Інес з інфантом зблизилася кастильська опозиційна знать, що перебувала в Португалії у вигнанні. Брати дівчини стали друзями і радниками Педру. Через ці впливи батько інфанта, португальський король Афонсу IV, недолюблював Інес, а 1344 року силою відправив її до (Альбуркерке). Він сподівався, що син захопився тимчасово і незабаром покине свою пасію.

Після смерті Констанци в 1345 році Афонсу IV намагався одружити Педру знову, але той відмовлявся брати за дружину іншу жінку окрім Інес. Король вважав її недостойною жінкою і наказав полишити двір. Проте син відмовився виконати батьківську волю і залишив кохану в себе. Близько 1346 року він взяв із нею таємний шлюб. Інес народила Педру чотирьох дітей, з яких вижило троє: албуркеркська графиня Беатріш, валенсійський герцог Жуан і сіфуентеський сеньйор Дініш. Від 1354 року подружжя жило разом відкрито, проте ні двір, ні Церква не визнавали їх законним подружжям.

Інес дуже не любили при португальському дворі. Місцева знать вбачала в ній агента кастильського впливу, особливо після того як 1354 року кастильський король Педро взяв собі за дружину її сестру (Хуану). Здорові позашлюбні діти Інес сильно контрастували на тлі слабосилого інфанта Фернанду (майбутній король Фернанду I), законного спадкоємця Педру від першої дружини Констанци. Вважалося, що кастильські друзі Педру шкодять державі, а його бастарди стануть претендентами на португальський трон і втягнуть країну в міжусобну війну.

Страта

Після декількох спроб розлучити Педру з коханою дружиною, король Афонсу IV та члени Королівської ради вирішили убити Інес. Користуючись відсутністю інфанта, його жінку заточили в Монастирі святої Клари біля Коїмбри. За легендою, Афонсу збирався отруїти ненависну невістку, але розчулений її красою та сльозами, а також виглядом онука, не зміг виконати задуманого. Тоді замість нього смертний вирок здійснили королівські радники — , і . 7 січня 1355 року вони стратили Інес на очах її дитини, а тіло поховали у Монастирі святої Клари.

Смерть Інес остаточно зруйнувала стосунки між Педру та Афонсу IV. Скривджений син повстав проти батька і розпочав виснажливу міжусобну війну. Збройне протистояння зупинили на прохання королеви Беатриси та усіх станів Португалії, але сам конфлікт не вичерпався. 1357 року, не витримавши стресу, Афонсу IV помер, а його син зійшов на португальський трон. Кривдники Інес втекли з країни.

Помста Педру

Саркофаг Інес в Алкобаському монастирі.

Ставши королем, Педру І розпочав помсту кривдникам своєї коханої. 12 червня 1360 року в Кантаньєде він заявив, що був одружений із Інес таємно і що вона є законною королевою Португалії. За легендою, відомою з 1577 року, король дістав тіло Інес з домовини, що пролежало в ній 3 роки, коронував його і одягнув в розкішні шати. Всадовивши покійницю на троні, він змусив усіх придворних краю цілувати поли її одягу (за іншими версіями — руку) та присягати на вірність як новій королеві, виказуючи Інес ту шану, якої вона не зазнала за життя.

1361 року Педру виманив обманом, під обіцянки недоторканності, убивць свої дружини — Перу Коелю та Діогу Пашеку. Король арештував їх у дворі й піддав привселюдним тортурам — вирвав живцем їхні серця на знак їхнього жорстокосердя.

19 березня 1361 року Педру І легітимізував королівським указом своїх дітей від Інес — Беатріш, Жуана і Дініша.

Інес перепоховали в (Алкобаському монастирі) згідно з волею Педру І. Для неї збудували великий (готичний) мармуровий саркофаг, прикрашений сценами з її життя. Навпроти нього, на замовлення короля, звели подібний саркофаг для самого Педру, в якому його поховали після смерті в 1367 році. За легендою, розташування гробниць було обране навмисно, щоб у день Страшного суду Інес і Педру, які встануть з домовин, могли побачити один одного.

Сім'я

Докладніше: Кастро (рід)

• Батько: (Педро Фернандес де Кастро) (?—1343) — кастильський магнат, сеньйор (Лемоса) і Саррії.
• Мати: (Алдонса Лоренсо де Валадареш) (?—?) — португальська шляхтянка, донька португальського вельможі .
• Чоловік: Педру I (1320—1367), король Португалії (1357—1367)
• Діти:
  • Афонсу (?—?) — португальський інфант; помер у дитинстві.
  • (1347—1381) — португальська інфанта; ∞ Саншу Афонсович, албуркеркський граф.
  • (Жуан) (1349—1396), герцог Валенсійський (1386—1396)
  • (Дініш) (1354—1403), сеньйор Сіфуентеський (1372—1403)

Родовід

У мистецтві

Література

Історія Інес де Кастро була увіковічена в творах португальського та світового мистецтва. Зокрема, її життя оспіване таких літературних творах:

• 1572: «Лузіади», (Луїш де Камоенш)
• «Кастро», Антоніу Феррейра
• «Nise lastimosa» і «Nise laureada», Жеронім Бермудес
• 1820: «Інес де Кастро», Віктор Гюго.
• 1942: «Мертва королева», (Анрі де Монтерлан).

Опис Інес у «Лузіадах»

Португальський оригінал		Український переклад.
118 "Passada esta tão próspera vitória, Tornando Afonso à Lusitana terra, A se lograr da paz com tanta glória Quanta soube ganhar na dura guerra, O caso triste, e dino da memória, Que do sepulcro os homens desenterra, Aconteceu da mísera e mesquinha Que depois de ser morta foi Rainha.   119 "Tu só, tu, puro Amor, com força crua, Que os corações humanos tanto obriga, Deste causa à molesta morte sua, Como se fora pérfida inimiga. Se dizem, fero Amor, que a sede tua Nem com lágrimas tristes se mitiga, É porque queres, áspero e tirano, Tuas aras banhar em sangue humano.   120 "Estavas, linda Inês, posta em sossego, De teus anos colhendo doce fruto, Naquele engano da alma, ledo e cego, Que a fortuna não deixa durar muito, Nos saudosos campos do Mondego, De teus fermosos olhos nunca enxuto, Aos montes ensinando e às ervinhas O nome que no peito escrito tinhas.   121 "Do teu Príncipe ali te respondiam As lembranças que na alma lhe moravam, Que sempre ante seus olhos te traziam, Quando dos teus fermosos se apartavam: De noite em doces sonhos, que mentiam, De dia em pensamentos, que voavam. E quanto enfim cuidava, e quanto via, Eram tudo memórias de alegria.   122 "De outras belas senhoras e Princesas Os desejados tálamos enjeita, Que tudo enfim, tu, puro amor, despreza, Quando um gesto suave te sujeita. Vendo estas namoradas estranhezas O velho pai sesudo, que respeita O murmurar do povo, e a fantasia Do filho, que casar-se não queria,   123 "Tirar Inês ao mundo determina, Por lhe tirar o filho que tem preso, Crendo co'o sangue só da morte indina Matar do firme amor o fogo aceso. Que furor consentiu que a espada fina, Que pôde sustentar o grande peso Do furor Mauro, fosse alevantada Contra uma fraca dama delicada?   124 "Traziam-na os horríficos algozes Ante o Rei, já movido a piedade: Mas o povo, com falsas e ferozes Razões, à morte crua o persuade. Ela com tristes e piedosas vozes, Saídas só da mágoa, e saudade Do seu Príncipe, e filhos que deixava, Que mais que a própria morte a magoava,   125 "Para o Céu cristalino alevantando Com lágrimas os olhos piedosos, Os olhos, porque as mãos lhe estava atando Um dos duros ministros rigorosos; E depois nos meninos atentando, Que tão queridos tinha, e tão mimosos, Cuja orfandade como mãe temia, Para o avô cruel assim dizia:   126 - "Se já nas brutas feras, cuja mente Natura fez cruel de nascimento, E nas aves agrestes, que somente Nas rapinas aéreas têm o intento, Com pequenas crianças viu a gente Terem tão piedoso sentimento, Como co'a mãe de Nino já mostraram, E co'os irmãos que Roma edificaram;   127 - "Ó tu, que tens de humano o gesto e o peito (Se de humano é matar uma donzela Fraca e sem força, só por ter sujeito O coração a quem soube vencê-la) A estas criancinhas tem respeito, Pois o não tens à morte escura dela; Mova-te a piedade sua e minha, Pois te não move a culpa que não tinha. 128 - "E se, vencendo a Maura resistência, A morte sabes dar com fogo e ferro, Sabe também dar vicia com clemência A quem para perdê-la não fez erro. Mas se to assim merece esta inocência, Põe-me em perpétuo e mísero desterro, Na Cítia fria, ou lá na Líbia ardente, Onde em lágrimas viva eternamente.   129 "Põe-me onde se use toda a feridade, Entre leões e tigres, e verei Se neles achar posso a piedade Que entre peitos humanos não achei: Ali com o amor intrínseco e vontade Naquele por quem morro, criarei Estas relíquias suas que aqui viste, Que refrigério sejam da mãe triste." -   130 "Queria perdoar-lhe o Rei benino, Movido das palavras que o magoam; Mas o pertinaz povo, e seu destino (Que desta sorte o quis) lhe não perdoam. Arrancam das espadas de aço fino Os que por bom tal feito ali apregoam. Contra uma dama, ó peitos carniceiros, Feros vos amostrais, e cavaleiros?   131 "Qual contra a linda moça Policena, Consolação extrema da mãe velha, Porque a sombra de Aquiles a condena, Co'o ferro o duro Pirro se aparelha; Mas ela os olhos com que o ar serena (Bem como paciente e mansa ovelha) Na mísera mãe postos, que endoudece, Ao duro sacrifício se oferece:   132 "Tais contra Inês os brutos matadores No colo de alabastro, que sustinha As obras com que Amor matou de amores Aquele que depois a fez Rainha; As espadas banhando, e as brancas flores, Que ela dos olhos seus regadas tinha, Se encarniçavam, férvidos e irosos, No futuro castigo não cuidosos.   133 "Bem puderas, ó Sol, da vista destes Teus raios apartar aquele dia, Como da seva mesa de Tiestes, Quando os filhos por mão de Atreu comia. Vós, ó côncavos vales, que pudestes A voz extrema ouvir da boca fria, O nome do seu Pedro, que lhe ouvistes, Por muito grande espaço repetisses!   134 "Assim como a bonina, que cortada Antes do tempo foi, cândida e bela, Sendo das mãos lascivas maltratada Da menina que a trouxe na capela, O cheiro traz perdido e a cor murchada: Tal está morta a pálida donzela, Secas do rosto as rosas, e perdida A branca e viva cor, co'a doce vida.   135 "As filhas do Mondego a morte escura Longo tempo chorando memoraram, E, por memória eterna, em fonte pura As lágrimas choradas transformaram; O nome lhe puseram, que inda dura, Dos amores de Inês que ali passaram. Vede que fresca fonte rega as flores, Que lágrimas são a água, e o nome amores.   136 "Não correu muito tempo que a vingança Não visse Pedro das mortais feridas, Que, em tomando do Reino a governança, A tomou dos fugidos homicidas. Do outro Pedro cruíssimo os alcança, Que ambos, imigos das humanas vidas, O concerto fizeram, duro e injusto, Que com Lépido e António fez Augusto.		118 Афонсу в лузітанський край прийшов, Принісши перемогу нам квітучу І розросту найліпшу із основ – Надійний мир і славу кругойдучу. Печальний випадок відкрив тут знов Достойну пам’яті красу могучу,– Ту, що зазнала гніту й безліч ран, Ввели по смерті в королівський сан! 119 Це тільки ти, це ти, палка любове, Що зрушуєш серця у круговерть, Вістила щастя світле і чудове І спричинила цю жахливу смерть! Чи горе тебе тішить гарячкове, Чи сліз ще ти не напилась ущерть, Що сумно заясніла, чиста й мила, І кров’ю вівтарі свої омила? 120 Це ти, Інесо чарівна, весну Несла в своєму серці безберегу І горя не вчувала, мов зі сну, Повіривши в облудливу бентегу; Дивилася крізь сльози вдалину, Блукаючи в сумних полях Мондегу; Ім’я коханого й свою любов Звіряла квітам луків і дібров. 121 Твій принц далеко був, але щоденно Про себе звістку подавав тобі, Твій чистий образ ніс в душі натхненно І твої очі бачив у журбі; В думках схилявся на твоє рамено У темні ночі й ранки голубі; Ось так твоє життя минало юне,– Ти щастя спогадів пила, красуне. 122 Не важив принц на чарівних принцес І відмовлявсь од вигідного шлюбу; Ведеш, любове, нас у світ чудес,– Ми за тобою ідемо й на згубу. Старий король, що сам душею скрес, Вже гнівається й чує лютість грубу І невдоволення двірні старе, Що син собі дружини не бере. 123 Звелів Інесу привести великий, Щоб сина вивільнить із пут свого, Гадаючи, що кров’ю лиш навіки Згасити можна цей палкий вогонь. Який-то гнів його примусив дикий, Аж меч, що маврам блискав удогонь, Здійняв король, жахаючися двору, На безборонну й лагідну сеньйору? 124 Її мерзенні притягли кати – Король узрів красу і став ласкавий; Але їй смертну кару проректи Його таки схиляє суд неправий. Інеса чує голоси оті Про інтереси двору і держави, І вже її лякає не напасть, А те, що горя принцеві завдасть. 125 Вона до неба очі, повні муки, В сльозах пекучих і жалких звела (До неба очі, бо зв'язав їй руки Міністр неситий, що п’янів зо зла), А потім – на дітей, і вже з розпуки, Що їх осиротить вона могла, Уся тремтить і, як матуся дбала, Жорстокому їх дідові сказала: 126 «Якщо вже дикі звірі всіх мастей З природи люті, як належить звірам, І хижі птахи, що летять, ачей, Вбивати інших, кружачи над миром, Жаліють часом і людських дітей, Годують їх, як це було, приміром, Із матір’ю й затим З близнятами, що заснували Рим,– 127 Ти ж маєш людське серце і поставу (Якщо це людська буде лють і твердь, Коли вбивають жінку нелукаву, То що ж – вбивай і долю цим не сердь!), Чи на сиріт ховаєш злість криваву, Що через мене судиш їх на смерть? Нехай тобі розкаже все дочиста За мене їх невинність промениста. 128 Якщо вже смерть ти ворогам несеш Вогнем і шпагою навпереміну, То вмій життя не відбирати теж І жінку не карай слабку й невинну; Але, як віри вже чомусь не ймеш, Зашли мене у снігову країну, В ту Скіфію, чи в Лівію жарку, Що нашим воїнам упам’ятку. 129 Закинь мене туди, де леви й тигри, І серед них я співчуття знайду, Що між людей не стріла; день цей прикрий Забуду й збережу любов святу. Із звіром там водити будуть ігри Мої малята, й відведу біду, Зберігши їх, мій скарб, твоїх онуків, Од смерті хижої та чорних круків!» 130 Хотів її помилувать король, Зворушений словами, взятий болем, Та вперта челядь грала підлу роль, Просила кари їй перед престолом. Негідники ревли: «Владарю, зволь!» А ті, які з мечем ступили голим Супроти жінки, що така слаба,– О кровожерці, жде на вас ганьба! 131 Ось так вродлива діва Поліксена , Що матір утішала з давніх пір, Бо тінь Ахілла впала незнищенна 1 вбить її збирався лютий Пірр , Небесні очі підвела, блаженна, Терпляча і збіліла, мов папір, На неньку, від нещастя напівмертву, Себе віддавши у жорстоку жертву. 132 Так само й грубі вбивці без розмов Інесі білу шию тнуть кинджалом, Вбивають принца нашого любов, Ту, що пізніш на королеву схвалим. Лілейні плечі зчервонила кров, Поникла чиста квітка вічним жалем. Людці, вбиваючи красу святу, І не гадають про майбутню мсту! 133 О сонце, злякане лихим нечестям, За хмари ти сховалось того дня Так, як від учти, знятої Тієстом , Коли Атрей криваве зло вчиняі 1 ви, долини, що простерлись десь там І вторите луною навмання Ім’я, що з вуст блідих злетіло: «Педру!», Відкривши душу нам велику й щедру. 134 Немов ромашка, котру завчасу Зірвала дівчина-пастушка, глянь ти, Збавляє колір, запах і красу, Заплетена квапливо до гірлянди, Ось так Інеса втратила красу, І в’януть щік її жаркі троянди, Поблякла білість світлого чола, Що тільки біль вона будить могла. 135 На берегах Мондегу юні діви За нею довго плакали, й спливло Багато сліз, немов ручай сяйливий, Що обернувсь на чисте джерело; «Фонтан Інеси» – ці слова, як співи, Лунають, де кохання їх пройшло. Погляньте, квіти зрошує чудові Ота сльоза, той водограй любові! 136 Невдовзі Педру, ставши королем, Для помсти правої наблизив строки, Скарав убивць, котрі, як спом’янем, В Іспанію метнулися навтьоки; їх видав лузітанцеві мигцем Кастільський Педро, володар жорстокий, Угоду склавши з ним заздалегідь, Як з Августом Антоній і Лепід.

Живопис

• Благання Інес
  Вієйра Портуенсе1802
• Інес з Альфонсу IV
  Евгеній Серв'єр, 1822
• Смерть Інесси
  (Карл Брюлов), 1834
• Таємний шлюб
  Шарль Шасла, до 1840
• Благання Інес
  Шарль Шасла, до 1840
• Смерть Інес
  Шарль Шасла, до 1840
• Коронація Інес
  Шарль Шасла, до 1840
• Коронація Інес
  Пєр-Шарль Конт, 1849
• Убивство Інес
  Франсішку Метрасс, 1855
• Убивство Інес
  Колумбану Піньєйру, 1904
• Педру й Інес
  Ернешту Кондейша, до 1933
• Інес де Кастро
  Вільям Скелетон, до 1849
• Інес де Кастро
  Роке Гамейру, 1899

Музика

Інес є головною героїнею багатьох музичних творів, опер та балетів.

• «Інес де Кастро» (Ines di Castro), Бернгард Ансельм Вебер, (1790, Гановер)
• «Інес де Кастро» (Ines di Castro), Нікколо Антоніо Дзінгареллі, (1798)
• «Інес де Кастро» (Ines de Castro), Вальтер Ландор, (1831)
• «Інес де Кастро» (Ines de Castro), Джузеппе Персіані, (1835)
• «Інес де Кастро» (Ines di Castro), Пієтро Антоніу Коппола, (1842, Лісабон)
• «Інес де Кастро» (Ines de Castro), Томас Пасатьєрі, (1976)
• «Інес де Кастро» (Ines de Castro), Джеймс Макмілан, (1996)
• «Гнів» (Wut), Андреа Лоренсо Скартаззіні, (2006)
• «Інес» (Ines), Джеймс Ролф, (2009)
• «Інес де Кастро» (Inês de Castro), Педру Камашу, (2012)

Кіно

Кохання Педру до Інес та його помста були темою ряду кінофільмів:

• «Королева після смерті, Інес де Кастро» (Rainha depois de Morta, Inês de Castro, 1910, Португалія)
• «Інес де Кастро» (Inês de Castro, 1944, Португалія, Іспанія)
• «Мертва королева» (1961, Франція)
• «Мертва королева» (2009, Франція)

Примітки

1. Chisholm, Hugh. Castro, Inez de // Encyclopædia Britannica. Cambridge University Press, 1911. V. 5.
2. Jerónimo Bermúdez. Nise Laureada. 1577.
3. Під час португальської династичної кризи 1383—1385 років правник Жуан даш Реграш знайшов докази того, що папа Іннокентій IV відмовив Педру визнати легітимність його шлюбу з Інес. Відповідно, її діти вважалися бастардами. Завдяки цим доказам правник доводив слабкість претезій на трон валенсійського герцога Жуана, сина Педру та Інес. Одночасно, Реграш посилював претензії авіського магістра Жуана І, іншого позашлюбного сина Педру І, що згодом посів португальський престол.
4. Victor Hugo. Inez de Castro.
5. Henry de Montherlant. La Reine morte. Paris: Éditions Gallimard, 1942.
6. Os Lusíadas por Luís Vaz de Camões. Canto Terceiro
7. Камоенс, Луїс де. Лузіади: Поема. / Перекл. з порт. М. Литвинця. — К.: Дніпро, 1987. — С.132-138.

Джерела

•  Hugh Chisholm, ред. (1911). Castro, Inez de . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 5. Cambridge University Press. (англ.)
• Камоенс, Луїс де. Лузіади: Поема / Перекл. з порт. М. Литвинця. Київ: Дніпро, 1987. С.132—138.
• Lopes, Fernão. Chronica del Rey D. Pedro I… Lisboa Occidental, 1735.
• Tomas, Aníbal Fernandes. Inês de Castro. Lisboa: Tip. Castro & Irmão, 1880.
• Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
• Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Інес де Кастро

Cawley, Charles, Portugal, kings, Medieval Lands database, Foundation for Medieval Genealogy

Cawley, Charles, Castile & Leon nobility (1). Chapter 7. Castro, Medieval Lands database, Foundation for Medieval Genealogy