Ізосинтаксизм грецьк isos рівний та syntaxis складання суміжне розташування певних віршових рядків побудоване за принцип

Ізосинтаксизм (грецьк. isos — рівний та syntaxis — складання) — суміжне розташування певних віршових рядків, побудоване за принципом синтагматичного членування аналогічних синтаксичних одиниць поетичного мовлення, що вживається у вигляді різних стилістичних прийомів (анафора, епіфора, ізоколон І т.п.). Ізосинтаксизм спостерігається у вільних віршах (верлібрі), в тонічній системі віршування. Найчастіше термін «ізосинтаксизм» вживається у зв’язку з верлібром, побудованим здебільшого на повторах аналогічних синтаксичних одиниць. Ізосинтаксизм лежить в основі українських народних дум.

Див. також

Примітки

. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 24 січня 2017.
(PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 березня 2017. Процитовано 24 січня 2017.
. Архів оригіналу за 1 березня 2017. Процитовано 24 січня 2017.

Посилання

Ізосинтаксизм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 408.

[1] . Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 24 січня 2017.

[2] (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 березня 2017. Процитовано 24 січня 2017.

[3] . Архів оригіналу за 1 березня 2017. Процитовано 24 січня 2017.